На Закарпатті фехтування як вид спорту має більш ніж столітню історію й завжди входило до елітних. Та й нині воно вважається одним із пріоритетних у нашій державі. Велика заслуга в цьому українських фехтувальників, серед яких і наш земляк – учасник літніх Олімпійських ігор у Бразилії Анатолій Герей, із яким цього тижня вдалося зустрітися в Ужгороді. Анатолій у відпустці, яка більше вимушена – через травму, проводить тренувальні заняття з учнями ужгородської ДЮСШ ФСТ «Динамо». Саме за цим процесом і застав нашого олімпійця, котрий охоче погодився на інтерв’ю.

Напередодні олімпіади вам пророкували «золото» в командних змаганнях. Але чомусь не склалося, чому зупинилися за крок до п’єдесталу...

– Підготовчий сезон у нас пройшов на високому рівні, всі до старту Олімпійських ігор перебували в оптимальній формі, це показували й наші результати як у особистих, так і в командних змаганнях: став бронзовим призером чемпіонату світу, в командному заліку ми перемогли на чемпіонаті світу, були першими на етапі Кубка світу, в чемпіонаті Європи за місяць до старту олімпіади посіли третю сходинку. Підготовка йшла згідно з планом, детально розписаним на півтора роки – кожен етап зборів ділився на певні цикли. Якщо у фізичному, тактичному та технічному плані були готові відмінно, то, можливо, не витримали психологічно всі ці навантаження, тому лише 4-те місце на олімпіаді в Ріо-де-Жанейро. Хоча, за вихід до півфіналу перемогли сильну команду Росії, але опісля поступилися італійцям, а в матчі за третє місце були близько до завоювання бронзових нагород, та програли угорцям. Не знаю, як ми поступилися угорцям, адже вже два роки поспіль постійно їх перемагали.

Цікаво, які стосунки були з російськими спортсменами в олімпійському селищі на побутовому рівні, чи теми політики та війни на сході не торкалися?

– Раніше ми з ними спілкувалися більше, але після анексії Криму та війни на Донбасі вже не контактували так тісно, просто віталися, на тому й усе.

Чи відчував державну підтримку під час підготовки до олімпіади?

– За передолімпійський цикл справді була відчутна підтримка держави. Якщо раніше доводилося вкладати власні кошти й місяцями чекати на їх повернення від держави, то в останні роки ситуація докорінно змінилася. Навіть на рівні нашої області, завдяки допомозі управління молоді та спорту, вдалося закупити вартісну амуніцію – костюми для виступів та запрограмувати фінансування проведення майбутніх тренувальних зборів напередодні нового року.

Олімпіада в Ріо вже позаду, чим зараз займаєшся та коли розпочнеш підготовку, щоб здобути путівку до наступних 32-х літніх Ігор у Токіо?

– Одразу ж після олімпіади вирішив відпочити, адже з 2010 року практично не мав на це можливості. Упродовж шести років перейшов із юніорів у дорослий спорт, інтенсивно займався. Зараз є невеликі проблеми з попереком, проходжу різні процедури, реабілітацію, а вже з нового року розпочну підготовку до нових змагань, зокрема планую взяти участь у етапі Кубка світу в Німеччині. У національному рейтингу посідаю другу сходинку, тож сподіваюся знову поборотися за путівку на олімпіаду в Токіо. Головне, щоб у нас в країні настав мир та стабільність, бо в першу чергу через нестабільну ситуацію, спричинену війною на сході України, страждають культура та спорт, на які в держави за таких обставин не вистачає фінансування.

В одному зі своїх інтерв’ю ти зазначав, що закарпатська школа фехтування відрізняється від стилів Центральної та Східної України. У чому плюси та мінуси нашої школи порівняно з харківською чи київською?

– У нас – своєрідне поєднання угорського та українського стилів фехтування. До прикладу, стиль угорців – це концентрація на роботі руками, французи акцентують на переміщенні, італійці ж добре вправляються зі зброєю. Наша перевага в тому, що можемо легко переключитися на ці стилі. Часто буває, що в Україні можеш стати чемпіоном, а за кордоном навіть не вийдеш із групової сітки. Так сталося з нашим переможцем юнацького чемпіонату, бо не зміг переключитися на названі стилі. В Центральній та Східній Україні більше працюють зі зброєю, у нас іде поєднання. Тим паче, після тривалої перерви повернулися до Ужгорода відомі тренери – Сергій Горецький, Володимир Джанбаєв, які діляться досвідом із вихованцями та молодими наставниками.

Кого б виділив із перспективних закарпатських фехтувальників?

– Хороші шанси потрапити до збірної має Артем Мативосов, також Дарія Варфоломеєва, яка нині вчиться на першому курсі Київського національного університету фізичного виховання та спорту. В рапірі хороші результати показують Аліна Цимболинець та Марія Кривоніс. Дуже хочу, щоб наші фехтувальники поставили собі мету і йшли до неї, бо в сучасному світі дуже багато спокус, які можуть повернути перспективного спортсмена на інший шлях. Інколи хлопці, які бачать ровесника на престижній автівці, можуть втратити мотивацію займатися нелегкою справою: ходити на виснажливі тренування, воліють зайнятися чимось іншим і мати подібні речі. Тому по максимуму зацікавлюємо їх, проводимо збори за кордоном, кращі фехтувальники отримують кошти на спортивне харчування в сумі 3 тисячі гривень. Та й останні Олімпійські ігри наочно продемонстрували: після того, як наші дівчата-шаблістки стали срібними призерками, кожна з них отримала квартиру та легковик «Пежо». Їхнє життя після цих здобутків якісно поліпшилося, тож діти мають розуміти, що можуть цього добитися. Батьки, які віддають дітей на заняття фехтуванням для здорового способу життя, дають їм шанс стати професіоналами з якісним фінансовим забезпеченням.

У скільки обійдеться, щоб одягти та озброїти фехтувальника?

– Загалом близько 150 євро: шпага коштує до 25 євро, маска – 60, костюм – 70. Забезпечення закордонних поїздок дітей на змагання лягає на плечі батьків, а в Україні поїздки на офіційні турніри в більшості фінансуються коштами, які виділяє управління молоді та спорту.

Де культивується фехтування в нашому краї?

– Поки що в Ужгороді та Мукачеві. В обласному центрі секції діють у школі в с. Доманинці та ФСТ «Динамо». В місті над Латорицею секція відкрилася також на базі однієї зі шкіл, де азам фехтування дітей вчить учитель фізкультури Гейза Ремуш. Хотіли відкрити таку в Перечині, але поки що не вдалося.

З якого віку дітям найбільш оптимально розпочати заняття цим спортом?

– Найкраще з 10 років, добре б, аби до цього займалися плаванням або якимись біговими видами спорту, щоб був зміцнілий опорно-руховий апарат, на який під час занять фехтуванням іде велике навантаження. Заняття в нас безкоштовні, тож радо запрошуємо всіх бажаючих до секції.

Насамкінець, яка твоя спортивна мрія?

– Хотів би вже нарешті привезти на Закарпаття олімпійську медаль, щоб наш край знали не лише завдяки красивій природі, мінеральним водам, а й через відомих спортсменів.

Розмову записав
Роман СЕНИШИН, Газета "новини Закарпаття"