Бейло Барток записав тут музичний супровід весілляЛюди почали селитися тут ще п’ять тисяч років тому, село ж було засноване в ХІІІ столітті родиною Роффаін, у 1270 році вперше згадане в описі маєтків заможного землевласника Лоняї як наділ Мігая фіа Рофоін (Mihály fia Rophoyn). Під назвою Рафайна (Rafajna) зустрічається в документі 1482-го. В XVІІ столітті Ференц Ракоці ІІ подарував навколишні землі своєму улюбленому кучеру Матяшу Деаку. Відомо, що видатний угорський композитор Бейло Барток (1881 – 1945) під час своєї етнографічної експедиції записав у Рафайнові на фонограф (пристрій для запису платівок) музичний супровід сільського весілля. Певно, цим село й увійшло в історію.

Нині в Рафайнові, яке переживає важкі часи (населення, приміром, скоротилося з 1160 до 900 з лишком – насамперед, через масовий виїзд праце­здатних за кордон), туристу чи цікавому краєлюбу дивитися особливо нема на що. Серед пам’яток, що заслуговують на увагу, – реформатська церква в стилі класицизму, зведена в 1828 році (замість дерев’яної, яка постала в селі в 1733-му, а з 1766–го тут уже велася мет­рична книга). Кілька років тому храм відремонтували та перефарбували. На його подвір’ї в 1991 році відкрили пам’ятник загиблим у Другій світовій війні та жертвам сталінської депортації. При церкві близько ста років тому було збудоване житло парафіяльного священика, в якому з 1950-го розташувався дитячий садок. Вже не один рік планується повернення цього приміщення церкві, – але після вирішення питання перенесення садка. Навпроти храму знаходиться будинок столітньої давнини, що належав заможній єврейській родині. Тепер у ньому розмістилися сільська бібліотека та Будинок культури. В місцевій школі зусиллями учителів та учнів створено невеличкий етнографічний музей.

На секретному об’єкті біля села були… балістичні ракети?Якщо ж шукати інформацію про Рафайново в інтернеті, то «пошуковики» одразу виведуть на фото- та відеорепортажі з колись засекреченої, а нині практично знищеної військової бази, що лежить неподалік села на 60 гектарах лісової галявини. Це колосальних розмірів військовий об’єкт, про який на Берегівщині здавна ходили чутки та легенди. Насамперед, ішлося про те, що в секретних бункерах у лісі знаходиться елемент «ядерного щита СРСР». Про демілітаризований екс-секретний об’єкт біля Рафайнова заговорили в 2005 році, коли в районі спалахнув «преміксгейт» – уже призабутий скандал із завезенням на Берегівщину через угорський кордон європейських промислових відходів. Тоді, в пошуках варіантів позбавлення від них, була озвучена пропозиція заховати їх у бункерах колишньої військової бази. Місцеві мешканці у відповідь обурилися, і від ідеї відмовилися. В 2013 році, після першої публікації автором цієї статті фотозвіту з бази, котру активно розбирали на металобрухт нелегальні шукачі цього ресурсу, відгукнулися люди, які колись тут несли військову службу. Один із них стверджує, що й справді в період із 1950-х по 1965 роки на секретному об’єкті базувалися мобільні оперативно-тактичні ракетні комплекси «Темп С» із двоступеневими твердопаливними балістичними ракетами, які були оснащені ядерною головною частиною. А якщо точніше, йдеться про 101-й ракетний полк (в/ч 86343), який у різний час базувався і в районі Сваляви, і в районі Мукачева. В 1965-му його зняли з бойового чергування, в 1967-му переправили до радянського Казахстану й переоснастили. Після переміщення ракетного полку на величезній площі, по суті – у військовому містечку, де були не лише бункери та казарми, а й кілька їдалень, клуб, бібліотека (тут працювали й місцеві мешканці), тривалий час базувалося транспортне об’єднання резерву Міністерства оборони.

Під відкритим небом тут стояли в повній бойовій готовності сотні вантажівок – у випадку «часу Х» вони мали перевозити солдат та озброєння. В залізобетонних бункерах для ракетних комплексів розмістилися майстерні для ремонту техніки, генератори та інші об’єкти транспортної інфраструктури. На превеликий жаль, тепер про все це можна казати виключно в минулому часі. Комплекс споруд, залишений радянською імперією, виявився нікому не цікавим. Про його оборонний статус в удавано-безтурботні часи (які надовго скінчилися в 2014 році) ніхто й не думав. Не знайшлося й бажаючих влаштувати тут, наприклад, базу для активного відпочинку – насамперед, любителів пейнтболу та інших ігор, що імітують бойові дії. На свіжому повітрі в оточенні лісу, в ангарах та бункерах, просякнутих духом мілітаристської епохи… Можливо, могли б бути й інші варіанти, але все пішло за найпримітивнішим та найтиповішим для нашого часу сценарієм. Весь той спадок став жертвою мисливців за металобрухтом.

Восени 2012-го автор цього матеріалу мав нагоду на власні очі подивитися, що залишилося від військової бази. Картини – наче з постапокаліптичного фільму: люди з кувалдами та ножівками відколупували шмати ангарів та вибивали з них арматуру. Далі зустрілася й більш організована бригада – з екскаватором, який ковшем руйнував черговий ангар… З тих пір минув не один рік, за які, можна бути впевненим, від комплексу не залишилося майже нічого. Тому нашим читачам залишається хіба можливість подивитися на світлини цих фантасмагоричних решток у інтер’єрі природи, що швидко відвойовує своє…

Олег СУПРУНЕНКО, газета "Новини Закарпаття"