12 років, коли Еміл Михайлович очолював Ужгород, називають піком розбудови обласного центру Закарпаття. Чимало знакових будівель – обласний драматичний театр, готель “Закарпаття”, спорткомплекс “Юність” та тенісні корти на вулиці Шумній, новаторська будівля ПАДІЮНу на Студентській набережній, корпуси міської лікарні на БАМі, заводи “Турбогаз” та “Електродвигун”, тисячі квартир у нових мікрорайонах – до всього цього він доклав чималі зусилля і організаторський талант.

Під час його керівництва містом до Ужгорода приєдналися Горяни, Доманинці, Дравці, він провів конкурс проектів розбудови міста, за напрацюваннями якого 5 проектних інститутів Москви, Львова й Ужгорода розробили генеральний план розвитку міста над Ужем. Із 1987 року з ініціативи Еміла Поповича вже традицією стало широкомасштабне відзначення Дня міста, а Міжнародна дитяча олімпіада, яку він зважився провести в Ужгороді, увійшла в історію країни і міжнародного олімпійського руху.

Еміла Михайловича всі, хто його знав, завжди характеризували як суворого, вимогливого, але дуже виваженого, справедливого і мудрого керівника. Попри те, що він пішов із посади голови міськвиконкому на зламі історичних та ідеологічних епох, ще тривалий час допомагав своєму наступнику цінними практичними порадами.

Величезний досвід Еміла Поповича і в незалежній Україні служив усьому Закарпаттю на посадах начальника управління зовнішньоекономічних зв’язків обласної адміністрації, керівника спеціальної економічної зони «Закарпаття», підприємства із запровадження інвестиційних проектів ТОВ “ІПЕК-Україна”. Він також завжди дбав про розвиток Ужгорода, активно працював у Раді старійшин міста, громадському об’єднанні «Депутатський клуб «Позиція».

Не стало щирого патріота Ужгорода і всього Закарпаття, Почесного громадянина міста, людини високих моральних принципів. Нехай земля Емілу Михайловичу Поповичу буде пухом, а світла пам’ять про його справи назавжди залишиться в історії Ужгорода.