Пані Наталія розповіла, чому навесні нам так хочеться обновок, чи можна себе трошки балувати, як без шкоди для здоров’я розпоряджатися сімейним бюджетом і чому жінка обов’язково має дбати про себе.НАШІ ЖІНКИ ЛЮБЛЯТЬ БУТИ МАЗОХІСТКАМИ. ЦЕ УСКЛАДНЮЄ ЖИТТЯ
Пані Наталіє, чому навесні душі завжди хочеться чогось нового?
Кінець лютого - початок березня – це пік природного спаду гормонів радості ендорфінів та серотоніну. Вже з середини жовтня серотоніну в нашому організмі з кожним днем стає менше. І цей дефіцит усі гостро відчувають у лютому. Вийдемо з цього кризу аж у травні, коли дні стануть достатньо довгими і сонечка буде більше.
Але що робити тепер? Оскільки розказати гормонам, як маємо почуватися, навряд чи вдасться, може бути якась інша ідея. Наприклад, святкувати. День Валентина чи 8 Березня – це свята, які стимулюють нас краще вдягнутися, зробити зачіску, придбати собі обновки, таким чином компенсувати брак серотоніну…
Але в нинішній час це не так уже й просто зробити…
Треба бути чесними і визнати, що нашим людям легко не жилося ніколи. У нас якщо не дефіцит, то безгрошів’я… Через це наші жінки на собі економлять, дуже люблять бути мазохістками – турбуватися про всіх, а про себе – в останню чергу, і при цьому відчувати солодке страждання. Це ускладнює життя.
Зараз, щоправда, вже виросло покоління «принцес», які мають цілком протилежну ідею. Нас мусило качнути в інший полюс: мами, які були обділені в дитинстві, вирощують «принцес», намагаються дати їм усе, і ті живуть з ідеєю, що їм хтось щось винен. Особливо чоловіки.
Істина ж завжди поміж тим. На полюсах жити неможливо, туди можна потрапити і бажано вийти звідти. А жити ми мали б якимись іншими ідеями, які поміж цими двома полюсами: «я відмовляю собі в усьому і економлю», і «я принцеса, а світ крутиться навколо мене».
І яка ж ідея була б найбільш конструктивною?
Є така ідея, що кожен із нас (і жінки, і чоловіки) має бути сам для себе доброю мамою. Добра мама розпізнає потреби дитини і адекватно їх задовольняє. Тому ми маємо сканувати всі свої потреби – від емоційних до тілесних (годувати себе, вдягатися, доглядати за собою, дбати про здоров’я, про саморозвиток і т.д.). Все це укупі – наше здоров’я. Щоб бути здоровими, потрібно задовольняти всі наші базові потреби.
І вдягатися, і доглядати за собою, і розвиватися. На все не вистачить грошей!Добре, у вас обмежена зарплата. Але важливо розуміти, що в потребах сім’ї є і ваші особисті. Ви б мали мати ідею, що на свої потреби, якщо це ваша зарплата, слід щось із неї інвестувати. Один місяць хай це буде платтячко, наступний – косметика, далі – ще щось.
Крім того, має бути якась невеличка сума – хай це буде 50 чи 100 гривень – яку варто відкладати на розвиток сім’ї. Це те, що ми не чіпаємо. Всі гроші тратити не можна, сім’я не має жити від зарплати до зарплати. Як би це не було складно, важливо усвідомлювати свої потреби і свої обмеження і намагатися виходити виключно з них. Але ідея хоча би 10 чи 50 гривень відкладати – обов’язково має зберігатися.
Чому?
Є таке поняття, як морфогенетичні поля, в яких ми живемо, наше безсвідоме та колективне безсвідоме, які реагують на наші потреби в соціумі. Якщо я живу в режимі економії і нічого в себе не інвестую, нічого не відкладаю на розвиток сім’ї, то в оточення йде інформація, що це мені просто не потрібне. І тоді до мене не приходять ні гроші, ні можливості заробити, ні якісь світлі прекрасні ідеї. Настає повний ступор.
Ми є те, чим ми наповнені. Якщо ми наповнені агресією, з нами станеться щось агресивне, коли наповнені любов’ю – буде в нас любов, стосунки, купа дівчат чи хлопців, між якими ще й перебирати будемо J Я знаю, що багато хто скаже, що коли базові потреби незадоволені, складно думати про високі матерії. Але наша життєва мудрість якраз у тому й полягає, щоб балансувати, правильно витрачати ресурси.
МИ НЕ НАРОДИЛИСЯ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ РОБИТИ КОГОСЬ ЩАСЛИВИМ
Пані Наталіє, чи можна навчитися, як ви кажете, балансувати?
Безумовно. Насправді людині для життя потрібно мало. Наприклад, ми купуємо багато зайвого, тепер гроші є де потратити. Але ж насправді ми можемо наїстися двома картоплинами з олією, як колись наші предки. Наголошую: я не за бідність, а за здоровий глузд. Можна накупити елітних ковбас, сирів і шинки, а можна їсти простішу їжу. Тоді я і сита, і чую себе добре, бо дбаю і про інші потреби.
Дуже важливо зберігати здоровий глузд у тому, що ми робимо. Це складно, бо в нашому суспільстві культивується споживацтво. Коли дитина благає купити їй такі ж джинси, як у подружки, чи суперсучасний телефон, бо такий є у половини дітей з її класу, кожна мама страждає. Але це не означає, що треба виконувати всі забаганки.
Покажіть дитині, що філософія сім’ї в чомусь іншому, поясніть їй, що є інші важливі справи, на які потрібні гроші. Так, вона буде незадоволена, в неї буде відкрита потреба, але нічого страшного в цьому немає. Діти не мають отримувати все, чого вони захочуть. Вони повинні пережити з батьками різний досвід. Повторю ще раз: ми маємо включати здоровий глузд і сканувати свої обмеження і можливості.
Але буває, що здоровий глузд зникає і ми несподівано для себе купуємо щось дорожезне і не дуже потрібне :) Що тоді робити? Чи можна себе балувати?
Це не «балувати себе», це називається невротичним відреагуванням. Коли не вдається витримувати напруження, яке пов’язане чи то зі стосунками, чи то з роботою, чи то з дітьми – може виникнути такий імпульс. Піти і щось накупити, потратити гроші. Якщо таке вже сталося, то треба себе прощати. А якщо це стається регулярно, то слід за собою спостерігати: що я роблю, що відчуваю, як поводжуся у стосунках? Можна зробити для себе багато відкриттів... Та, безумовно, якщо така невротична реакція повторюється регулярно і заважає жити, тоді, звичайно, – до психолога.
Цей приклад, звісно, – вже крайність. Але загалом наголошу, що завжди треба орієнтуватися на себе. Складно жінці, коли вона залежна від того, чи чоловік на неї подивився, чи подарував щось, чи розмовляє з нею, чи має до неї гарні почуття. І якщо так – лиш тоді вона щаслива. А коли він зайнятий своїми справами, то почувається геть нещасною, сама собі нічого не дозволяє і нічого не робить. Це – залежність. А там, де залежність, там алкоголізм і насилля. Тоді жінка безпомічна. Вона формує свою залежність таким чином: я без тебе всього цього не маю, подивися, яка я в тебе нещасна…
Але ж ми не народилися для того, щоб появитися в чиємусь житті і робити когось щасливим. І чоловіки, до речі, так само формують свою неспроможність: усе погано, лежу на дивані, п’ю горілку і чекаю, щоб хтось появився і дав мені роботу, визнав мій талант, побачив, який я фахівець і достойно мене оцінив. Насправді усе просто: спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих.
У Лесі Українки є такі слова: «Дбай сама на себе і будеш вільна»…
Абсолютно точно! В дитинстві про нас дбають батьки, потім партнери – чоловіки і жінки. Але важливо розуміти, що вони не мусять це робити. Буває, сидить у мене в кабінеті жінка і ридає – «Мені сказали, що мені ніхто нічого не винен». Та бо дійсно не винен!
Якщо вам щось дають, дбають про вас – то грійтеся в променях цього сонця і радійте, що ви щось отримали, зберігши при цьому свої ресурси. А якщо не дають, тоді ви включаєте інший режим - витрачаєте зусилля і самі даєте собі те, що вам потрібно. Це і є бути вільною!
САМЕ ЖІНКА БУДУЄ СТОСУНКИ. ЩО НАБУДУЄ – ТЕ Й МАТИМЕ
Спілкуємося з вами напередодні 8 Березня. Ставлення суспільства до цього дня за останні роки доволі різко змінилося, але все ще не є однозначним. Одні жінки чекають на нього, інші відмовляються отримувати привітання і подарунки…
Ми мусимо мати ідею поваги до будь-яких свят і до людей, які поряд із нами. Свята є доброю нагодою цю повагу продемонструвати. Припустимо, з часом чоловік вже сприймає дружину не так, як раніше, коли був готовий дістати для неї зірку з неба. Але ж це не означає, що їй нема за що бути вдячним, поважати.
Наші погляди можуть не збігатися, бо люди вкладають у свята різний зміст. Але, коли я знаю, що в мого партнера такий внутрішній календар, що для нього це свято важливе, а це - ні, я маю сказати, які свята важливі для мене. Інакше матимемо проблеми «перекладу» в стосунках. :) Як от в анекдоті:
- Вона взяла його під руку. «Любить» - подумав він. «Ожеледиця» – подумала вона.
Хтось, наприклад, визнає лише релігійні празники. Але якщо чоловік святкує тільки Різдво, Паску і Сяту Марю, то чому його дружина має бути позбавлена уваги в святкові для неї дні?
І що в такій ситуації порадите їй робити?
Сказати йому: «Для мене важливе це свято, мені приємно, коли ти згадаєш про мене і привітаєш». Наші жінки дуже часто пасивні й інфантильні. Дівчата, будьте активні!
І взагалі не треба забувати, що саме жінка будує стосунки. В чоловіків цієї здібності немає, вони схильні полювати на мамонта і годувати сім’ю. Тому – що жінка набудує, те й матиме, стосункові питання залежать в основному від її вміння знайти підхід. Буде турбота, любов, вміння обходитися з агресією чоловіка – будуть здорові і гарні стосунки у сім’ї.
І ще один важливий момент, про який треба сказати. Дуже часто партнери відображають один одного: емоційна холодність одного не сприяє тому, щоб інший проявляв почуття, наприклад, робив подарунки. Я чоловікові виїдаю мозок, а він має за це мене так любити, так любити і ще подарунки носити?! Треба починати з себе. Якщо дасте – то й отримаєте.
Побутує думка, що для повноцінно рівноправних стосунків партнерів насамперед потрібна економічна незалежність жінки. Бо інакше спрацьовує принцип: хто платить, той і музику замовляє…
Багато вважає, що економічна незалежність – це самодостатність. А насправді вона в іншому. Незалежно від того, є чоловік чи його немає, що він дає жінці чи не дає, головне питання – чи може вона сканувати всі свої потреби і чи здатна про них подбати сама? Суть у тому, чи знає жінка, чим себе наповнити і як їй це зробити? Для цього часом не треба якихось великих грошей. Найпростіші речі, які викликають радість, безкоштовні – це схід сонця, сміх дитини, запах шоколаду, можливість обійняти когось, подивитися в очі. Важливо відчувати ці моменти і усвідомлювати їх значущість.
І останнє запитання: чому одні жінки стають феміністками, а інші – їх не розуміють?
У фемінізм, як правило, «заносить» тих, у кого не вирішене питання самореалізації. Якщо жінка колись підлітком не відстояла свою внутрішню територію в боротьбі з мамою, проблема переноситься в доросле життя. Тоді у стосунках і в професії вона намагається відстояти цю територію. І бореться за жіночі права в сім»ї, на роботі, на вулиці.
Якщо ж дівчина пережила цю кризу в підлітковому віці – відстоювала своє право «мати і бути», то вже дорослою в боротьбі не буде потреби.
Розмовляв Ярослав Світлик