Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Як відомі закарпатці випускні вечори святткували (ФОТО)

13 червня 2017 р., 14:01

Цього тижня випускники ужгородських шкіл починають святкувати свої випускні вечори. Хтось – скромно, хтось – із розмахом, а хтось і взагалі проігнорує свято.

"Про Заходу" стало цікаво: як же відзначали випускні вечори відомі закарпатці? Ми попросили поділитися своїми спогадами державних службовців, підприємців, письменників, художників, музикантів і журналістів. Далеко не всі з них, до слова, наважилися розповісти про свій випускний вечір, а тим більше показати фотографію з цієї події. Також досить багато відомих закарпатців просто не мали випускного вечора, адже пішли зі школи після восьмого класу, вступивши до училищ і технікумів (особливо багато таких серед музикантів, котрі ще у радянські часи після восьмого класу вступали до музучилища, а також художників). Так, шкільних випускних не відгуляли ані керівник Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук, ані скульптор Василь Роман, ані керівник Ужгородської швейної фабрики Мирослава Каламуняк, ані податківець Марія Бадида.

{g}

Якщо хтось не святкував випускний жодного разу, то за них погуляла відома журналістка та волонтер "Руху підтримки закарпатських військових" Галина Ярцева, котра відзначила аж два шкільних випускних. "27 років тому я готувалась на свій випускний. Так склалось, що за одну ніч я мала їх два. Бо останні два шкільні роки вчилася в іншій школі, а душа залишилася з друзями у попередній. Тому зараз в голові через стільки років все змішалось. Пам'ятаю лише, як ми з подругою їздили на таксі між школами. А ще, звісно, свою випускну сукню, точніше, костюм. Уже тоді я була дитиною прагматичною і добре розуміла, що треба щось таке, щоб потім ще не раз одягнути. Блузку та білу до підлоги спідничку мені пошила подруга тітки, і це було дуже оригінально. Я ще потім років 5 носила то одне, то друге, а то й разом.

А ще пам'ятаю свій букет. Це були величезні багряні троянди з бабусиної дачі. Мені вранці дали ключі і дозволили поїхати і самостійно вибрати те, що вподобаю. Один із перших самостійних виборів. Їхала в маршрутці, і всі люди тішилися моїм шикарним квітам. У ті часи випускні вечірки робили не в ресторанах, а в шкільних їдальнях. Було трохи шампанського і трохи танців. Світанок ми стрічали на річці Південний Буг, далеко від школи, тому пам'ятаю лише страшну втому. А ще ми багато говорили про майбутнє і будували плани. Багато хто з моїх однокласників їх втілив. Хоча ми й не підозрювали на той час, що стоїмо на порозі величезних змін в устрої країни. Це був червень 1990 року", – згадала відома нині волонтерка.

Директор ПАТ "Ужгородський Турбогаз" та голова ГО "Організація роботодавців м. Ужгорода" Михайло Качур теж святкував випускний у 1990-му. "Ужгородську СШ №12 я закінчував, коли в країні була епоха пустих полиць в магазинах і невизначених перспектив для молоді. Але випускний наша школа святкувала на належному рівні, батьки постарались, тому комплексувати перед друзями з інших шкіл не довелося. Святкування відбулось в актовому залі школи, але основні "вечірні" події з дискотекою проходили в їдальні університету на "БАМі" (зараз це приміщення стоматологічного факультету). Розташування було дуже зручним, світанок ми зустрічали прямо на місці, але подія запам'яталась і хорошою дружньою атмосферою в залі, і веселим дозвіллям. Враження від випускного залишись приємні і надовго", – з ностальгією згадує Михайло Качур.

На фото Михайло Качур – посередині у верхньому ряді

Чудові спогади про випускний має і відома тележурналістка, заслужений журналіст УкраїниРостислава Джумурат. У 1973 році вона закінчила львівську ЗОШ № 47. Нині же згадує: "Кравчиня пошила мені святкове платтячко – біле зі срібною ниткою і вирізом на грудях (скромним), а на шиї була зав'язана вузенька стрічка з тієї ж тканини, з якої була пошита сукня – це було тоді дуже модно. Тканину мама довго шукала. Хтось із знайомих продав її з американської посилки. Мешти-туфлі теж довго шукали. Мамина учениця тоді працювала в одному зі взуттєвих магазинів, і так ми їх "дістали". Це був час, коли всі усе діставали "по блату".

А далі була шкільна "лінійка", вечеря в актовій залі школи (на неї ми самі готували канапки та пекли солодке, батьки тисячі карбованців не здавали), а потім танці і зустріч сонця. Я не пам'ятаю, чи плакала на урочистій лінійці. Але з теплотою у серці згадую Віру Михайлівну Сарамаку – учительку хімії та нашого класного керівника. Вона вже тоді була дуже креативною, а головне – любила та поважала нас".

Лідер відомого закарпатського рок-гурту "Rock-H" Віктор Янцо теж пригадав свій випускний вечір, який святкував у Мукачеві. "Мій шкільний випускний був в готелі "Інтурист", який знаходився у найбільш криміналізованому на той час районі Мукачева Підгоряни. Ми дуже переживали, щоб наших дівчат не чіпали місцеві молодики, коли ми співали пісні під гітару біля "вічного вогню", який знаходився поряд з готелем. А ще на випускному я вперше в житті спробував алкоголь. Це було шампанське", – розповів Віктор.

Відома поетеса Лідія Повх розповіла нам багато цікавого про те, як відзначали загальноміський випускний вечір в радянському Ужгороді. У 1978-му, виявляється, його святкували у робочий день та ще й у приміщенні Народної ради. "Був, здається вівторок, робочий день (урочистості тоді дозволяли тільки після закінчення праці). Батьки поспішали з роботи, зустрічались із дітьми прямо тут. Спочатку випускників вітали відомі люди – партійні керівники, директори заводів, передовики виробництва. Вітаючи, називали нас "робочою зміною", майбутнім "соціалістичної Батьківщини". Закликали будувати світле комуністичне майбуття, запрошували на роботу, обіцяли найкращі умови для заочного чи вечірнього навчання – робочих місць в Ужгороді тоді було хоч відбавляй.

Нагороджували "золотими" медалями (для цього на площі Народній було змонтовано сцену в червоних кольорах). Нам по-справжньому раділи, називали "гордістю міста". Досі пам'ятаю водночас теплий й проникливий погляд інтелігентної партійної функціонерки, яка вручала мені медаль. І гордість в очах класного керівника Олександра Петровича, світлі сльози в очах батьків...

А ми після шкільної форми вперше одягнулись неофіційно, і кожен виглядав по-своєму, по-дорослому. У той час в магазинах мало що було. Матерію для скромненького плаття мені привезла родичка з-за кордону. Білі черевички – з комісійки. А щоб виглядати вже дуже особливо, ми замовили ажурну білу хустку в угорки-рукодільниці на Радванці. Магда-нейні, в'яжучи напам'ять легкі ромашки, палила цигарки і запивала їх кавою. Я сиділа їй над душею в останній день, бо щось ніяк не дов'язувалось, а колоритна Могда-нейні з цигаркою в роті оповідала якісь не менш колоритні історії свого життя... Щоб моя хустка не пахла димом, я надушила її маминими духами "Красная Москва". Коли я танцювала вальс з небайдужим до мене однокласником (він нарешті насмілився запросити), хустка була зав'язана вузлом на плечах, і він здивовано запитав: "Ти куриш?", на що я ніяково посміхнулась.

Від усіх наших хлопців пахло шипром (був такий одеколон), їм дуже личили костюми, краватки! І ми були романтичні та в сучасному розумінні дуже несміливі", – згадує Лідія Петрівна.

Зате зовсім інший випускний був у іншого ужгородця – популярного письменника Банди Шолтеса. Для нього школа і СРСР звершилися майже в один час – влітку 1990-го. "Мій випускний вечір проходив у шкільній їдальні, – згадує Банди. – За столами сиділи всі разом: випускники, вчителі, батьки. Танцювали у фойє до п'ятої ранку. Запам'яталося, як з двома однокласниками ми вночі ходили до мене додому пити коньяк і слухати "AC/DC". Але слухали так голосно, що прийшов сваритися сусід. Я йому кажу: "Так у нас випускний!". А він: "А, ясно. Ну тоді до кінця альбому – і досить. Домовилися?".

А от красуня-журналістка Лариса Липкань від випускного отримала не лише приємні спогади. "Випускний мені запам'ятався курйозом, – сміючись, розповідає вона. – Напевно, як і всім дівчатам, у цей день хотілося виглядати надзвичайно. Школу я закінчувала у Великому Березному. Там є така традиція – парад випускників проходить головною вулицею від школи до Будинку культури, де вручали атестати і медалі. Звісна річ, все селище сходиться в зазначений час подивитися на випускників. Тому питання образу було №1. Після кропітких пошуків сукні кравчиню знайшла аж у Мукачеві. Перші височенні підбори, на яких заздалегідь тренувалася ходити вдома. І щоб уже зовсім виглядати бездоганно, вмовила маму дозволити мені пофарбуватися в блондинку, бо ж уже доросла і самостійна.

Перукарка вранці прийшла до мене додому з усіма необхідними засобами. Але після якоїсь гідроперекисної суміші волосся стало не білявим, а незрозуміло-мідно-рудим. Навіть завиті кучері ситуації не врятували. Тож мені хотілося провалитися крізь землю на тому параді з моїм hair-експериментом. Звісно, потім були і танці, і зустріч сонця, але перше, що я згадую про свій випускний, – це своє тодішнє надзвичайне відображення в дзеркалі".

Спогади відомих закарпатців збирала Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: [email protected]
Розробка сайту: Victor Papp