Пропонуємо суб’єктивний ТОП-7 «екзотичних» видів спорту, які розвиваються в Ужгороді і на Закарпатті. Екзотичних - у сенсі нетрадиційних, нових, незвичних, але цікавих.

Допомагає його сформувати експерт – краєзнавець, фахівець з туризму і громадський діяч Федір Шандор, завдяки якому певні нові для краю види спорту й прижилися в області. Отже:

Петанк

Спорт має за батьківщину Францію, але Федір каже – вважаймо його загальноєвропейським, адже кидали кулі на землю ще вікінги. Звісно, викристалізувався він уже у Франції, як і основні терміни гри. Особливість петанку в тому, що він не має обмежень ані за віком, ані за фізичною підготовкою гравців.

«Приніс петанк на Закарпаття світлої пам’яті Олександр Попович, він і «збив» перші команди в перший закарпатський клуб, який складали самі журналісти та друзі журналістів. Потім запропонували створити федерацію, і оскільки в законодавстві порядку не було, ми зареєстрували Федерацію петанку України не в Києві, а в Ужгороді.

Зараз більшість діючих петанкових клубів України діє на Закарпатті, у тому числі і в селах, постійні змагання проходять в Ужгороді, Мукачеві і навіть, скажімо, на Перечинщині, де вже є петанкові майданчики. А одні із найвідоміших чемпіонатів в Центральній Європі – це ужгородські «Сакура» і «Каштан», відповідно навесні й восени. Цьогорічна «Сакура» була десятою за рахунком і зібрала 170 спортсменів з 18 країн світу», - розповідає Шандор. Й ось петанк, який можна вважати найстаршим з екзотичних видів Закарпаття, буде включений в програму Олімпіади в розділі «кульові види спорту».

Олександа Шевченко, Президент Федераціі петанку України, спортсменка Збірної України з петанку:

«Якщо ви хочете якось різнобарвити ваш відпочинок, то петанк саме те, що потрібно. Цікава та азартна гра, яка при бажанні може перерости для вас в серйозний спорт, а може залишитися розважальною частиною та просто хобі. Першочерговим правилом тут є так званий "fair play" – чесна гра. Тобто на майданчику спортсмени поводяться максимально толерантно та привітно. На турнірах ви знайдете купу друзів з усіх куточків України та Європи і це, зазвичай, неймовірно цікаві та неординарні люди. Часто змагання проводять в дні народжень організаторів, або ж в пам’ять людей, які зробили великий вклад в цей спорт. Так, наприклад, "Fatangel CUP" в Ужгороді грають на честь журналіста Олександра Поповича, з якого фактично і розпочався розвиток петанку в Україні. Тож петанк – це завжди свято! Додайте до цього подорожі світом, фізичні вправи (так-так, за день змагання ви проходите понад 15 км і присідаєте близько 800 разів) на свіжому повітрі і, звісно ж, "after party" після визначення переможців. І петанк увійде у ваше життя надовго. Для мене, наприклад, – це вже 8 років суцільних пригод. Долучайтеся!».

Американський футбол

«Прийшов цей вид в Ужгород в 1998-му році разом з молодими американцями-християнами, котрі за лінією протестантської церкви несли свою місію, і серед видів агітації мали й спорт. А один з найпопулярніших і яскравих видів у Штатах – це американський футбол (при чому так званий європейський футбол, або по-нашому просто футбол там називають «соккер»). Були створені дві команди – «Лісоруби» і «Воїни», які активно грали, у тому числі між собою. Гра ця в Ужгороді мала підйоми і спади. Виступали і в Першій лізі, яку вигравали, а деякий час не грали через проблеми не спортивні, а фінансові. У 2008 і 2015 роках об’єднана команда вигравала Суперлігу. Хлопці грали у складі команд Словаччини і Угорщини, і в цій країні команди з нашими гравцями виступають у двох лігах, і зараз вийшли у найпрестижніші фінали. Таким чином, наші американські футболісти в цьому сезоні вже претендують на три чемпіонства: Суперліги Мішкольця, Суперліги Ньїредьгази і Суперліги України. У ній «Ужгородські лісоруби» («Uzhhorod Lumberjacks») змагаються з трьома командами із Києва», - Федір Шандор знає історію американського футболу не з чуток, адже і сам грав, а тепер є ведучим матчів.

Загалом гра є дуже видовищна й популярна в світі. Але проблемою, котра позначається на відвідуваності матчів за участі наших чемпіонів є те, що в Ужгороді їм зазвичай відмовляють у полі через спротив «традиційних» футболістів. «Щойно такий стан речей зміниться, це піде на користь не тільки «Лісорубам» і глядачам, а й закарпатському спорту та ужгородській владі», - вважає Федір, адже зникне штучний конфлікт. «Це дуже такий чоловічий спорт, жорсткий, але яскравий, і також такий, що бере участь і підтримує громадські події й акції. Так, в Ужгороді команда товаришує з волонтерами Руху підтримки закарпатських військових», - акцентує Шандор. До слова, чим наш американський футбол відрізняється від світового, так це тим, що він є волонтерським: ліга хоч і професійна, але хлопці грають на власному ентузіазмі, витрачаючи власні кошти, - акцентує експерт.

Роман Богуславський, ранінбек команди «Лісоруби» (Ужгород), КМС з амфутболу, Чемпіон України у Вищій Лізі американського футболу - 2015, бронзовий призер – 2016, фіналіст Угорської Вищої ліги – 2017:

«Що для мене американський футбол? Сьогодні для мене це одна з основних пристрастей в житті. Гра дає мені необхідний сплеск емоцій, можливість виплеснути агресію в правильне русло, чергове випробування власних сил. Зайнятися саме заокеанським футболом вирішив ще в 2002-му, коли до нас в школу прийшли тренери Ужгородської команди для набору нових гравців. Тоді протренувався близько півроку, а тоді вступив до київського вишу і забув про цей спорт на довгі роки. Навіть повернувшись до Ужгорода довгий період не мав нагоди знову відвідати тренування, завжди знаходились інші справи і пріоритети. А тоді одного разу пішов подивитись на гру «Лісорубів» з «Бандитами» і наступного робочого дня вже був на тренуванні) З тих пір майже жодного і не пропустив. Що знаходжу у цьому спорті? В першу чергу братерство і виняткову командність. Ніде інде ти не відчуватимеш себе настільки інтегрованим в колектив як в амфутболі. Гра побудована таким чином, що будь ти хоч Кінг Конгом, але один ти гри не зробиш. Вся команда має працювати як єдиний механізм, щоб хтось один міг заробити залікові бали. У «Лісорубах» ти завжди відчуваєш себе частиною чогось єдиного і великого, і це поширюється далеко за межі поля. Ми по суті одна велика родина, нас всіх давно вже поєднує не тільки спорт. Яким є цей спорт? ВІн є екстримальним за мірками інших видів, це точно. Але ця гра відкриває в тобі справжні чоловічі якості: витривалість, вміння переступити через власний біль, характер і волю до перемоги. На жаль, в Україні наразі важко розвивати нетрадиційні види спорту, до сих пір не має жодного профільного стадіону для амфутболу, а соккерні поля виділяють важко. Але успіхи є, адже є люди, які живуть цим спортом: створюють дитячі команди, влаштовують міжнародні турніри і трансляції на загальнонаціональних каналах. А тому - все буде добре! До речі, у другі вихідні липня граємо в фіналі Суперліги Угорщини».

Регбі і регбіліґ

Це види, які плутають не лише між собою (що зрозуміло), а й з американським футболом, хоча насправді, говорить експерт, там практично нема спільного. Різницю між регбі і регбіліґ підкаже Вікіпедія, а ми говоримо про історію регбі на Закарпатті. Шандор наголошує, що у регбі європейське походження, це дворовий спорт у Франції і Британії (саме він, а не сокер!). У 2018 буде відзначатися 90-річчя регбі на Закарпатті - у 1928 році чеський клуб «Прага» грав із ужгородським клубом «Русь» на нинішній Православній набережній Ужгорода, на полі, де зараз ЗОШ №10.

А новітня історія починається із зустрічі Федора Шандора і Віктора Мельничука, коли наші американські футболісти приїхали на Універсіаду-2012 … грати в регбі. «Усі з нас посміялися, але були в шоці від безбашенності хлопців, які не побоялися піти на поле і рубитися без звичного захисту. Наступного року Мельничук приїхав уже тренувати тут команду, а зараз на Закарпатті вже є кілька серйозних команд, а в їхній скарбничці стріло жіночої Суперліги, золото в регбіліґ України, Закарпаття приймало матчі збірних Сербії і України з регбіліґ – вперше на території України м’яч гри регбіліґ був в Ужгороді. Зараз розвивається дитяче і юнацьке регбі в області: є чотири команди у Колочаві Міжгірського району, три у Велятині на Хустщині, три - у Королеві Виноградівського району, дві команди в Ужгороді і створюються клуби на Тячівщині і Рахівщині. Дорослі команди є в Мукачеві та в обласному центрі – і жіночі, і чоловічі. Серед закарпатських гравців у регбі і регбіліґ є гравці збірної України, а також легіонери європейських команд. А в середині червня на Закарпатті пройшов Чемпіонат України з регбіліґ серед дитячих команд - в Перечині.

Сам регбі вважається ще жорсткішим за американський футбол, тим паче, що в цій грі нема захисної амуніції (яка в «американців», акцентує Федір, теж додає небезпеки, бо гравці вже надто самовпевнені).

Федір додає в контексті: «Так, згадані нами види можна вважати «екзотичними», але треба констатувати: і петанк, і американський футбол і регбі та регбіліґ принесли Закарпаттю багато балів в Європі і взагалі світі!» – і завдяки успішній грі команд та перемогам, престижу, і завдяки тому, що триває міжнародне спілкування, поїздки і знайомства.

Микола Воротинский, любитель регбі, дитячий тренер з регбі з 1997 року, до війни почесний президент РК "Тигри Донбасу", в Закарпатті делегат від області в Федерації регбі України, помічник головного тренера РК "Корзо" (фото - Чемпіонат Європи з регбі-7 в Естергомі, Угорщина):

«Сам я з 6 років займався самбо. Приблизно в 16-17 років товариш запросив на регбі, і я довгий час поєднував. Дуже подобалася атмосфера. Зрозуміло, що результат залежить від кожного гравця, але результат тільки спільний. Головне правило - вчасно віддати передачу товаришеві по команді, який знаходиться в більш вигідному становищі, ніж ти. Тобто, егоїзм відсутній.

Загалом для мене регбі - це можливість самореалізуватися, перевірити себе на максимумі навантажень. Емоційно це суцільний адреналін, і головний кайф - це коли сідаєш в роздягальні на лавку, і немає сил дійти до душа. Діти люблять регбі, бо хочуть бути схожими на міцних, здорових мужиків. Плюс це командна гра з м'ячем, тобто те, що люблять саме діти. Але особливий захват у них - коли вони беруть участь в змаганнях і отримують хоч якісь нагороди. До речі, ми поставили рекорд України, «Опришки» з Колочави стали першим сільським клубом, який зайняв призове місце в Чемпіонаті України.

Що дає регбі? По-перше, регбі дисциплінує. По-друге, регбі є сумішшю інтелектуальних і фізичних здібностей. Не дарма про регбі кажуть, що для гри потрібні розум шахіста і ноги бігуна. Гру називають жорсткою, але у фахівців гра вважається в першу чергу технічною. Жорстко грали в Союзі. До війни ще залишалися тренери, які тренували по-совковому. Це стусани нишком, це спеціальні травмування гравців супротивника і т.д. Але поступово ці команди перестали запрошувати на турніри, і вони пішли в минуле. За трвмонебепечністю на 27 місці. На першому бадмінтон, на другому футбол, на третьому хокей. Ну і, звичайно, це дуже патріотичний вид спорту!

Цікавий це спорт тим, що він справжній. Ніхто не буде симулювати біль, його навпаки приховують. Немає зіркових позицій на полі, їх визначає тренер перед грою. Немає зірковості в команді, команда є єдиним організмом. У регбі ніхто з гравців не буде сперечатися з тренером і суддями. Для занять регбі не треба нічого дорогого, головне - щоб не заважали. Регбі можуть займатися всі, в тому числі і інваліди. У регбі розвинене почуття дружби, гравець будь-якої команди легко грає за будь-яку команду. Заняття регбі безкоштовні, і навіть екіпіровку гравці отримують безкоштовно. Діти часто бувають за кордоном. На останніх змаганнях в Угорщині нас приймав в гостях мер одного містечка і привітав віце-прем'єр.

Регбі вважається екзотичним видом спорту лише у нас. Швидше за все через те, що це не комерційний вид спорту і "можновладцям" він не цікавий. У тій же Франції є міста, на в'їзді в які висять бігборди: «Наше місто - без футболу!». Ми були на одному матчі двох команд третьої французької ліги, по суті село проти села, 20-титисячний стадіон битком, спонсори АйрФранс, Тотал, Пежо. Перед війною ми возили дітей в європейське турне, і в Парижі на запрошення мера Парижа повели дітей на Стад де Франс, де грали збірні Франції та ПАР. Стад де Франс - регбійний стадіон, ну іноді там дозволяють грати футболістам. В Ужгороді, звичайно, ситуація інша...»

Черлідинг

Черлідинг усе ж таки є спортом, хоч і походить від команд підтримки ігрових видів. Найбільше вид пов’язаний з американським футболом, але виник у Франції (де спортивних красунь звали дівчата-«помпон»). Насправді першими черлідерами були чоловіки, які в паузах змагань робили акробатичні трюки на розвагу публіки. Але з Другою світовою війною гендерна політика в цьому виді змінилася, а згодом з власне груп підтримки черлідинг став окремими видом спорту зі своїми змаганнями. Страшенно популярний вид у США, де проводять відбір у команди навіть у садочках. «На Закарпаття черлідинг прийшов услід за американським футболом, адже яскраві виступи дівчат – невід’ємна складова матчів. Ми створили першу команду на базі УжНУ, з ініціативи туристичного факультету, пошили форму і тренували дівчат, за допомоги Насті Мальованої з «Бліца», яка тепер працює в патрульній поліції. Ну, по-перше, це красиво! Мушу сказати, що наш черлідинг – це закарпатський черлідинг, і має свої особливості. Наші черлідери підтримують усе: і футбол, і баскетбол, різноманітні фестивалі і заходи, мають окремі виступи на святах. Врешті – вони стали на ковзани і навчилися виступати на льоду на хокейних зустрічах і, звісно, стали першими такими в Україні. До слова, в світі черлідери, які підтримують хокеїстів, переважно виступають на спеціальних майданчиках збоку поля, але наші – пішли далі! Зараз, окрім ужгородської команди, є черлідери і в Мукачеві, які з березня – часу створення команди, вже мали чимало виступів і окремо, і з командами регбі та американського футболу», - радіє Федір Шандор з розвитку свого дітища, черлідингу на Закарпатті.

Ніколетта Лецо, капітан команди черлідерів:

«Для мене цей спорт та американський футбол асоціюється з улюбленими фільмами , де дівчата з групи підтримки - це найпопулярніші дівчата університету, з якими всі хочуть дружити, зустрічатись, а всі інші дівчата хочуть потрапити в команду.

Це не простий спорт. Це поєднання танців, гімнастики та навіть акробатичних трюків!

Мені дуже подобалось цим займатись, адже завжди була ціль навчитись чомусь новому (шпагати, якась складніша підтримка). Я годинами сиділа в ютубі і переглядала всі відео, де дівчат підкидають в повітря, де вони виконують надзвичайно складні підтримки та сальто! Де черлідинг - це серйозний повноцінний вид спорту по якому проходять змагання на дуже високому рівні!!! А які в них форми, бантики, мейкапи, локони… Я захоплювалась цим і завжди хотіла чогось схожого.

Коли очолювала групу підтримки нашого університету , я познайомилась майже з усіма закарпатськими спортивними командами! Футбол, американський футбол, баскетбол і навіть хокей! Бо виступали ми і на ковзанах!

Можу з впевненістю сказати - черлідинг зробив моє університетське життя значно яскравішим!».

Бейсбол і крикет

Ще у 2012 році в Ужгороді утворилася перша команда з бейсболу. Уперше ж студенти з викладачами УжНУ зіграли на Студентській республіці, у так званий коледж-бейсбол, і вирішили грати далі. Придбали потрібну амуніцію, проводили тренування, займався бейсболом і син Федора Мирослав. У 2013-му утворили клуб «Кельти». Але поки що справа завмерла і чекає свого часу та нових зацікавлених.

А от з появою в УжНУ студентів з Індії з’явився і наближений до бейсболу вид – крикет.

Він дуже популярний в Індії, де гравці є національними зірками. Це англійська гра, і в Британії в крикет грають винятково аристократи. А в Індії навпаки - це гра бідних районів. Наразі ж в Ужгороді студенти ще на любительському рівні грають між собою та готуються до клубної гри, але загалом вид чекає поштовху, та, знову ж, зупиняється через проблему з майданчиками. Утім, хто зна, чи не розвинеться незабаром в Ужгороді і крикет як нова спортивна цікавинка? До слова, в Ужгороді вже зареєстрована Закарпатська федерація бейсболу, софтболу та крикету, почесний президент якої – звісно, Федір Шандор.

Але перелік спортивної екзотики цим не завершується, і от бонусний вид від нашого експерта.

Фінґерспорт

«Може, це виглядає і дещо смішно, але в світі є популярною штукою. Утворився вид у лікарнях, де відновлювалися травмовані скейтери, ролери і велосипедисти, от вони і влаштовували «змагання» в прямому сенсі на пальцях. Але там така акробатика, такі піруети!..», - розповідає Федір Федорович.

Свого часу в місті відбувся перший в Україні фінґер-чемпіонат, там брали участь 10 людей, і вони подарували місту «майданчик» для занять цим оригінальним видом. Відтоді Ужгороді офіційно є єдиний в Україні громадський фінґер-парк – при вході в Падіюн. І хоча виглядає просто як один стіл з усілякими дивними конструкціями, це є доволі популярною річчю серед підлітків, а також і в мережі, де розміщують відеоролики, тощо.

P.S. Звісно, цим розмова з Федором Шандором про спорт по-закарпатськи не обмежилася, обговорили інші цікавинки, теперішнє і майбутнє; про альпінізм та марафон, лінійку олімпійських видів і найуспішніші командні ігри та індивідуальних спортсменів. Але це вже інша історія…