Що їх важко навіть розрізнити. Однак у дворі за колишнім магазином «Океан» є будинок, який з-поміж інших виділяє один незвично декорований балкон. Та навіть не балкон, а цілий хвойний ліс! Туї, вічнозелені кипариси, ялівець, ялинки та ще купа всього ростуть і наповнюють пахощами всі сусідні квартири. «Про Захід» завітав у гості до власника незвичного «хвойного» балкону, аби дізнатися, як виникла ідея декорувати балкон деревами та чи не зруйнують вони його в майбутньому.
Господаря цього помешкання звати Валентин Стратон-Бучацький. Він, до слова, є батьком відомого ужгородського селекціонера Генріха Стратона, разом із ним у 1993-му почав виводити в Ужгороді морозостійкі сорти ківі. Першою дослідною ділянкою батька і сина якраз і був двір багатоповерхівки на вулиці Грушевського. Там, під вікнами квартири пана Валентина, і виросли перші морозостійкі ківі, які кілька років давали урожай на радість всій тутешній дітворі. Згодом, однак, сталося нещастя: незадоволений сусід знищив невеличкий розплідник Стратонів, сокирою вирубавши всі ківі. З тих пір Генріх почав вирощувати ківі в іншому місці, а Валентин зробив розплідник у власній квартирі.
«Я – технар, а не біолог за освітою, працював електриком, монтажником на будівництві високовольтних ліній, – розповідає про себе пан Валентин. – Але садівництвом займаюся досить давно. Колись, працюючи на ужгородському молокозаводі, почав доглядати за теплицею заводу. У радянські часи було модним мати на великих підприємствах свої теплиці, де вирощували квіти та рослини для озеленення території. Була така теплиця і на молокозаводі. За додаткові 30 рублів я у ній працював, вирощував квіти. На обласній виставці квітів рослини з нашої теплиці посіли спочатку третє місце, а на наступний рік – вже друге. Першого місця, на жаль, я так і не здобув, бо теплицю підприємство згодом ліквідувало. Але любов до садівництва лишилася».
Якщо син пана Валентина після успішних експериментів із ківі почав займатися садівництвом професійно, то сам пан Валентин зізнається: селекція – це його іграшка, спосіб зайняти свій час на пенсії. Мовляв, не сидіти ж цілими днями перед телевізором, як інші пенсіонери. А якщо вдасться ще й користь людям принести – то і взагалі прекрасно.
Нині одна з кімнат квартири цього чоловіка повністю перетворена на розплідник. Саморобні полички з пінопласту, ящики з якоюсь крихітною розсадою, тарілки з сушеними ягодами та насінням, саджанці ківі та суниці – чого тільки тут немає! Пан Валентин каже, що зараз він працює над тим, аби вивести сорт суниці, яка би безперервно, з весни й аж до заморозків, цвіла і плодоносила. Кущиками суниці заставлена тут не лише кімната, а і зовнішнє підвіконня, на якому садовод-любитель обладнав широку додаткову платформу. Каже: суниці в міських умовах вирощувати непросто. Ця лісова культура завжди ховається в тіні, відкритого сонця не любить. Тому на підвіконня її пан Валентин виставляє лише у похмурі дні, зранку до ночі поливає, підживлює, обрізає, слідкує, аби сонце не спалило листя. Найбільш сильні зразки такої супер-суниці він уже висадив під своїми вікнами у палісаднику – саме там, де сусід колись повирубував їхні з сином ківі.
Каже: зараз починає потроху відновлювати закинуту ділянку – на прохання інших сусідів, котрі воліють бачити під вікнами не зарослий кущами смітник, а доглянутий квітник із садком. Ті висаджені суниці справді одночасно і цвітуть, і плодоносять. Але пан Валентин урожай не їсть, і тутешній дітворі не радить, бо мало не щодня знаходить під вікнами батарейки, розбиті ртутні градусники, металеві кришки, недопалки та інше побутове сміття. Свої сунички він лише куштує й одразу випльовує, а плоди з «найсолодшого» куща відбирає для того, аби висушити й отримати насіння, з якого у чистому ґрунті виросте вже суниця корисна і смачна.
Крім суниць, у помешканні і в палісаднику пана Валентина ростуть ківі, хризантеми різних сортів, гвоздики, бересклети, ожина та декоративний часник, з якого селекціонер робить огорожу для своїх рослин – аби коти й собаки не лізли і не робили тут собі туалет. А ще там можна побачити акуратні ряди із саджанцями різних хвойних рослин. Пан Валентин і сам до пуття не знає назви кожної, каже, що йому нецікаво, як вони звуться, аби лише виросли гарними. Він без підказки книжок і інтернету навчився вирощувати хвойні не з насінин, а з гілочок, тому зараз може «оживити» будь-яке зламане деревце. Ділянка хвойних рослин у нього теж експериментальна. Власне, балкон його квартири і є продовженням цієї ділянки, бо туди він пересаджував маленькі укорінені власноруч саджанці. Для цього з пінопласту і монтажної піни кілька років тому сконструював на огорожі балкону спеціальні вузькі вазони, у які засипав торф і висадив кілька десятків хвойних саджанців різних порід. Висадив без будь-якого ландшафтного принципу і задумки, тому нині одні з дерев тягнуться вгору, інші – звисають донизу. «Далеко не всі з висаджених тоді саджанців прижилися на балконі, – розповідає пан Валентин, показуючи свій хвойний «ліс». – Деякі не пережили зиму, деяким не сподобався торф. Аби вони дуже не розросталися, деревця доводиться постійно підрізати. Маю зізнатися, мені цей балкон не дуже подобається. Його можна зробити красивішим, але для цього за ним треба постійно і дуже ретельно доглядати. Зараз я хочу почистити деякі пусті ділянки вазонів і висадити туди нові саджанці. Чи витримає усе це конструкція балкону? Думаю, так, без проблем».
Пан Валентин каже, що сусіди на його балкон не скаржаться, але і не хвалять. Йому навіть було дивно дізнатися, що хтось його ліс на балконі вважає цікавим і красивим. Між тим, саме такі дрібниці роблять міський простір оригінальним.
Вже у найближчому майбутньому селекціонер мріє також створити унікальний гібрид суниці та полуниці. Так, аби плоди були великі, як у полуниці, але смак мали суничний. Нині пан Валентин присвячує цій задумці майже весь свій час. Саджанці пана Валентина раніше можна було купити біля пішохідного мосту та універмагу «Україна», куди він вивозив їх час від часу продавати. Зараз, каже, поки саджанці не вивозить, але радо продасть дещо зі своїх селекційних доробків, якщо хтось ними зацікавиться.
Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»