Демографія зі знаком «плюс»
На Закарпатті живе приблизно п'ята частина від усіх румунів України – близько 35 тисяч осіб. Знаменно, що від останнього в часі перепису населення, який відбувся 2001 року, румуни значно зросли кількісно: їхня чисельність збільшилася аж на 9 відсотків, вищим є показник лише у ромів (15,4%).
Не ображаючи нікого, зауважимо, що попри значне збільшення їхньої чисельності, румуни не сиділи і не збираються сидіти на шиї у держави, тобто розраховуючи на преференції для себе чи незаслужені матеріальні допомоги. Вони самі вирішують свої справи і, покладаючись на власні сили, будують долю.
Слідом за героями відомої телепередачі Першого національного румуни Закарпаття з повним правом можуть казати – «не все погано в нашому домі». Втім, після тих зустрічей, які автор цих рядків мав у селах з компактним проживанням румунів у Тячівському районі, цей вираз мав би набути більш справедливого звучання, а саме – «усе в нас добре, бо ми того варті».
Румуни Закарпаття здавна проживають у семи селах, чотири з яких – Нижня Апша, Солотвино, Глибокий Потік і Топчино належать до Тячівського, а три – Біла Церква, Середнє Водяне та Плаюц – до Рахівського районів.
Солотвинські «євроворота»
Солотвино – це справжні «ворота в Європу», адже зовсім поряд – євросоюзівська Румунія. Лише Тиса відділяє селище від міста Сигет. За останні десять років, відколи за кошти європейських фондів тут відновлено міст, відстань до Євросоюзу скоротилася для солотвинців на сотні кілометрів. Раніше доводилося їхати аж у Чернівецьку область, щоб перейти кордониі приїхати до родичів. Тепер потрапити до сусідів у Румуеії - це прогулятися пішки, перейшовши міст.
... Після першої світової кордон у цьому регіоні проклали не за етнічним принципом, а «для зручності» – по Тисі. Чим створили великі незручності і для румун, і для українців. Багатотисячні сегменти цих етносів опинилися по різні боки міждержавного кордону, і в результаті – роздроблені родини, зруйновані долі. Нині відновлено справедливість: жителі прикордоння з легкістю пересікають межу двох держав, їздять у гості до родичів і одноплемінників, налагоджують транскордонну співпрацю, залучають інвестиції.
«Євроворота» в Солотвині відчинилися ще ширше після відкриття тут консульства Румунії в травні минулого року.
Після солерудника – курорт
Раніше найбільше місцевих працювали на солеруднику: «біле золото» тут видобували з далекого XIV століття – відколи відома перша згадка про Солотвино. Достеменно знайдено соляні шахти ще римських часів (хоча фракійці, даки ще раніше мали тут свої промисли). До XIX століття використовували відкритий спосіб видобутку, а відтак подалися під землю, де на глибині кількасот метрів – величезні поклади найчистішої на континенті солі. Всередині 2000-их гірничі виробки заполонила вода – через хронічне недофінансування галузі, і припинення відкачування шахтних вод. Тепер територія над затопленими шахтами – небезпечна.
З цієї причини вже не лікують пацієнтів у соляному підземеллі обидві алергологічні лікарні – республіканська й обласна. Роботу втратили понад дві тисячі місцевого люду.
Торік посланці Єврокомісії, з Брюсселя вивчали можливості безпечного припинення діяльності підприємства, а ще – перспективи відновлення солевидобутку. Виявляють зацікавленість угорські інвестори, і є надії, що гірничі спеціальності знову стануть потрібними в Солотвині. Буде відновлено й спелеотерапію.
Місцеве населення і, насамперед, румуни не опускають рук – знаходять себе в інших сферах. Від кінця 90-их тут – величезний попит на лікування солоною водою з шахт. За її цілющою силою сюди приїздять люди з України та з-за кордону. Попит на курортні послуги дав старт прискореному будівництву готелів і кемпінгів, розвиткові сільського зеленого туризму.
Закарпатський румун знає кілька мов ...
У Солотвині живуть здебільшого румуни, але є й угорці та українці. А от мовних бар’єрів не існує. Бо тут володіють кількома мовами одночасно. Румуни звикли вітатися з угорцями й українцями їхніми рідними мовами, останні ж залюбки відповідають їм по-румунськи.
Діють три загальноосвітні школи – з українською, угорською і, звичайно, румунською мовами навчання. Лідер солотвинської громади Юрій Ухаль розповів, що ці три громади однаково представлені і в керівництві селищної ради. Будь-хто, прийшовши сюди, отримає відповідь кожною з трьох мов, що побутують у селищі.
... А також, де лежать гроші
Закарпатські румуни – люди, які не сидять на місці, а ненастанно в пошуках можливостей заробити. У дев'яності заробляли, продаючи смажене соняшникове насіння в містах Сибіру. А ще – реалізовуючи лісодеревину, яку привозили з тих самих сибірських глибин. У буремні 90-ті в Нижній Апші, яка тоді ще з назвою Діброва, процвітав нелегальний бізнес на фальсифікованій горілці – «дібровці». Боротьба з підпільними гуральнями завершилася перемогою слуг Феміди...
Румуни часто орендують землі в інших областях України, вирощують на них зернові, які теж продають. Багато хто займається комерцією, взявши собі в союзники малий прикордонний рух.
Нижня Апша – село особливе
Жителі Нижньої Апші відновили історичну назву свого населеного пункту (раніше село носило назву Діброва). Тут майже 10 тисяч населення, і майже на 100 відсотків – усі румуни.
Добробут промовляє сам за себе з вигляду вулиць, будинків. Дороги – вкриті асфальтом і бетоном не лише на центральній вулиці, а й на бічних.
– Таїн із цього не робимо, – відповідає голова Нижньої Апші Іван Йовдій. – Мільйонний бюджет села формується з надходжень, отримуваних від малого і середнього бізнесу. У цьому селі зареєстровано далеко за 100 підприємців, є сильні фермерські господарства, діють п'ять лісопилок; стабільно надходять кошти від реалізації палива на п'ятьох автозаправних станціях. Але й цих коштів було б недостатньо без значних сум, які вкладали в дороги власники дворогосподарств. Нижньоапшанці й самі виходять із лопатами та візками, допомагаючи шляховикам у всіх роботах. Пояснюють, що стараються для себе і не чекають, поки хтось наведе лад у їхньому домі... Дороги Нижньої Апші мають багаторічний запас міцності.
На Закарпатті є своя Конча Заспа
Нижня Апша – така собі Конча-Заспа на Закарпатті. Дво-і триповерхові споруди будівельники прикрашають колонами, арками і портиками, лоджіями і терасами, десятками вікон і «ламаними» покрівлями, а довкола обійсть – огорожі з керамплитки чи нержавійки. Ці будинки швидше нагадують палаци мільйонерів, а не житла пересічних громадян.
Для кого це все? Так заведено, що кожен румун має звести будинок для своїх дітей, а за можливості – і для внуків. Тож вкладають у будівництво «останню сорочку». Кажуть і про інше неписане правило: хоч на кілька сантиметрів, а моя хата має була вищою, ніж у сусіда.
... Румуни у цьому селі, як і в сусідніх Глибокому Потоці та Топчині, володіють кількома мовами, тож за потреби легко переходять на українську чи російську. В основі багатомовності – трудова міграція. Більшість обирають місцем сезонних заробітків Росію та Білорусь.
Ще однією особливістю Нижньої Апші є розмаїття релігійних конфесій, найпоширеніша з яких – Царство Свідків Єгови (має аж 8 молитовних залів). У селі збереглася дерев'яна церква Св. Миколи Чудотворця з дзвіницею, споруджена 1604 року. На неї місцеві роблять ставку у розвитку сільського зеленого туризму.
У майже десятитисячному селі є три школи – одна III, дві – I-II ступенів. Діє дитяча школа мистецтв. Час від часу виходить друком газета румунською мовою.
«Мерцішор» приймає Нижня Апша
Є зворотний бік «медалі», лицьова сторонв якої – прагнення до високого рівня добробуту. Оскільки головними для румун є матеріальні блага, то «в затінку» опиняються інтелектуальні поривання. Мабуть, через це в Ужгородському національному університеті роками не можуть набрати хоча б п'ятірко студентів на кафедру румунської мови та літератури. Дуже мало охочих вступати навіть на бюджет.
– Через це й бракує румунськомовних перекладачів, ведучих радіо- і телепередач, редакторів видавництв, – із прикрістю констатує один із нечисленних науковців у середовищі національної меншини, доцент Ужгородського національного університету Василь Марина.
Все це, здається, румуни компенсують майже фанатичною відданістю фольклору. У великій пошані традиційне вбрання – у сім'ях часто є по кілька барвистого національного одягу, який вони з гордістю вдягають.
Результатом любові жителів Нижньої Апші до фольклору, музики і співів саме є те, що в їхньому селі часто влаштовують щорічне обласне свято румунської культури – «Мерцішор». Цьогоріч воно знову пройшло на берегах Апшиці.
«Перелітні птахи» повертаються додому
Румуни вважають своєю батьківщиною Україну, і залишаються вірними їй навіть тоді, коли роботи вдома немає і доводиться їздити на заробітки за кордон. У цьому сенсі їх не порівняти з німцями, угорцями, євреями чи словаками, багато з яких переселилися до їхніх титульних держав. Як би не складалася доля десь там, за Карпатськими перевалами, а румуни все одно повертаються, немовби перелітні птахи, додому.
І це – попри складнощі, які є. Скажімо, в селах Глибокий Потік і Топчине, що розташовані в гірській місцевості і не мають таких, як деінде, можливостей для малого бізнесу, а бюджет куций, досі гостро стоять проблеми з бездоріжжям. Для цих громад перспективним є об'єднання з Нижньою Апшею і створення єдиної ОТГ.
... У центрі Солотвина – пам'ятник Штефану Великому. Його заслуги перед румунами в тому, що у XV столітті боронив від ворогів молдавські і румунські землі. Нині Штефан, проголошений святим, оберігає спокій закарпатських румун. Вони не зрікаються свого роду, і водночас живуть у мирі та злагоді з іншими етносами краю в складі суверенної держави Україна.
На фото автора: монумент святому Штефану Великому у Солотвині; такі будинки у Нижній Апші зустрічаються на кожному кроці; «євромостом» у Солотвині щодня користуються сотні людей.
Довідково
Останній всеукраїнський перепис населення (2001 рік) зафіксував у державі 151 тис. румун - 0,31 % від загальної чисельності населення. Найбільше румун – 114,6 тисяч – проживало в Чернівецькій області. Другим регіоном за їхньою кількістю є Закарпаття, де у рік перепису їх зафіксовано 32,2 тисячі (2,6 % від усіх жителів області). Решта румунського населення проживає в шести інших регіонах країни.
Василь Бедзір