Центральну частину, яка останнім часом є справді впорядкованою та периферійну, яка своїм виглядом повертає нас на століття назад.
Вулиця Міська хоч і майже в середмісті, але по той бік Хустеця. Веде вона до парку колишнього меблевого комбінату. Але про нього – трохи згодом.
Тож прямуємо саме туди… від приринкової площі, через місток.
Перше впадає у очі те, що асфальт ця дорожня артерія не бачила. Дорога – суцільні ями та вибоїни.
Калюжі нагадують озера, деякі з них, перефразовуючи назву найвідомішої закарпатської водойми можна назвати ХустЗНЕвірськими. Чому так… бо просвітку на те, що на них ляже в найближчій перспективі дорожнє полотно поки що немає. Хоча хочеться вірити, що цей час дуже швидко настане.Вода у довжелезних калюжах глибоченька – вище кісточок. Хоча дощ перед моментом зйомки йшов аж п’ять днів тому, проте розміри водойм і так вражаючі.Про запахи від Хустеця – годі й говорити. Але тут одна важлива деталь. Багато хто з мешканців Міської відводить у річку каналізаційні стоки.Проте не каналізацією єдиною смердить Хустець. Є в ньому й чимало інших побутових відходів.Загалом водойма нагадує велику сміттєву урну.Окремі продавці з ринку виносять туди сміття. «Допомагають» у плані екології і власники транспорту та водії, що паркуються навпроти. Загалом неподалік, на Конституції, розкинувся несанкціонований третій автовокзал.
Хоч Хустець і почали впорядковувати, але з тими, хто його засмічує досі ніхто не бореться.А тепер повернемося на вулицю Міську.Досить довга транспортна артерія майже на всій своїй протяжності нагадує первісний ліс. Дерева там дійсно такі розлогі, як у осерді Карпат… а трава висока і соковита, як на галявинах.
Сам парк хоч кілька років тому волонтери й приводили до ладу, він знову занедбаний. Лавиці поламані, столи знесені. Поруч розбиті скляні пляшки свідчать про те, що нещодавно там проходив фуршет на лоні природи… у парку траву скошено, кущі обрізано. Але навіть серед білого дня на одній з лавиць сидить п’яний чоловік із пляшкою в руці. До речі, працівники КП «Реклама-Хуст» там прибирають… але результати їхньої роботи видно недовго. Просто комусь затишно там відпочивати, залишаючи при цьому за собою «сліди на землі»…
Хоч урни як у парку, так і на вулиці Міській є, але в них кидають відходи далеко не всі. Можливо, навіть одиниці.Трохи далі, під мостом через Хустець на вулиці Франка видно, що хтось там обжився. Сміття можна побачити теж чимало. Скоріш за все, там ночує один із безхатченків.Але повертаємось на Міську.
Перила вздовж річки, незважаючи на те, що вони металеві, у багатьох місцях поламані, зігнуті або взагалі вирвані, як кажуть, «із корінням».Здається, ходили там не сучасні хустяни та мешканці району, які називають себе європейцями, а варвари-чужинці… тай то десь із первісної епохи.
Єдине, що свідчить про те, що надворі 2017 рік, а машини часу усе ще не придумали – це електроопори… хоча… навіть не вони, а листівки, якими стовпи обклеєні. Саме за змістом на них можна зрозуміти, що довкола не якесь віртуальне міжчасся, а реальне ХХІ століття.
Крім того, неподалік можна знайти обмежувачі дорожнього руху. Щоправда, виконують вони зовсім інші функції – наразі попільничок. Принаймні, отвори у металі заповнені пачками з-під цигарок та недопалками.
Привертає увагу й один каналізаційний колектор.Він давно без покришки. Переконатися в цьому можна глянувши під шматок бетону, яким його частково прикрито. Там дише в обличчя сирістю глибоченна прірва, оплетена щільною сіткою павутини. Отже, покришка, яка насправді є шматком якоїсь конструкції, зруйнованої в минулому, оздоблює колектор не один день, місяць і навіть рік.
Загалом враження від вулиці не надто райдужні, хоча емоцій, звісно, багато… як після відвідин атракції з назвою «кімната страху».Але чомусь складається враження, що знаходиться дорожня артерія зовсім не в Хусті, а десь в африканських джунглях.
mediakhust.net