Про це сумно говорити, але дедалі більше закарпатців виїжджають із країни. І якщо раніше мова йшла здебільшого про тимчасову трудову еміграцію, то зараз йдеться про зміну країни проживання назавжди.

Підклали дров до багаття й угорські паспорти. Таких у Закарпатті вже видано щонайменше 150 тисяч. Цей паспорт дає змогу працевлаштуватися не лише в Угорщині, а й у будь-якій країні Євросоюзу і багатьох країнах світу. Працевлаштування не є кінцевою метою закарпатців. Кінцева мета — залишитися за кордоном назавжди. Останнім часом популярною серед закарпатців для еміграції стала Великобританія. Є один дивний факт, найбільша кількість закарпатських заробітчан у… Росії. Хоча вважалося, що найпопулярнішою серед заробітчан є Чехія. Але, тим не менше, для постійного місця проживання закарпатці таки Росію не обирають. Немає довіри.

Серед причин того, чому закарпатці таки залишають країну, є зневіра в те, що тут можливо перебороти корупцію і розбудувати заможну країну. Закарпатці не вірять, що колись буде влада, яка набереться сміливості повернути країні крадене олігархами. І навіть попри те, що останнім часом на 100 % зросли мінімальні зарплати і що восени очікується ріст пенсій, віри у майбутнє немає. Реформи відбуваються занадто повільно.

Ситуація з еміграцією є критичною по всій Україні. Ще зовсім недавно статистика опитування була такою: сім із десяти опитаних не бачать майбутнього в Україні для себе і своєї сім’ї. Троє з п’яти пояснюють своє бажання складною економічною ситуацією і низькими зарплатами. Більшою половиною керує прагнення забез­печити стабільне майбутнє своїм дітям. І стільки ж засмучені тим, що відбувається у політичному житті країни.

За даними опитування, 40 % офісних співробітників не відчувають себе в безпеці. Ще третина не може професійно самореалізу­ватися. А один із семи впевнений, що за кордоном легше розпочати власний бізнес.

«Отримавши пропозицію роботи, яка передбачає переїзд, тільки кожен одинадцятий буде категорично проти. Понад половина погодяться, але за умови, що роботодавець надасть хороші фінансові та кар’єрні можливості. Третина ухвалить пропозицію, якщо буде можливий переїзд усією сім’єю. Для 30 % опитаних вирішальним фактором стануть компанія і посада. Ще чверть враховуватимуть рівень життя у країні, в яку потрібно буде мігрувати», — йдеться в результатах опитування.

Після публікації цього опитування здійнялася хвиля обурення і навіть дуже авторитетні люди переконували, що тікати з країни не варто, бо не можна Україну залишати на розтерзання ненажерливими чиновниками, корупціонерами та олігархами.

«Залишаючи ж країну в пошуках кращого світу, ми капітулюватимемо. Не як окремі сім’ї, хлопчики й дівчатка, а як покоління. Не ставши господарями у себе, в інших ми приречені стати в кращому випадку гостем, у гіршому — чужаком другого сорту», — пише народний депутат Мустафа Найєм.

«Врешті-решт, еміграція — це вибір і право кожної особистості й засуджувати можуть лише ті, хто такий вибір зробити не здатний. Питання не в тому, де ти живеш, а в тому, де ти можеш реалізуватися і принести більше користі для суспільства, в тому числі своєї батьківщини. Зрештою еміграція може бути, як і все в житті, тимчасовою», — написала журналістка Мирослава Гонгадзе, вдова убитого Георгія Гонгадзе.

Не спрацювало. Останнє опитування засвідчило, що взагалі вже кожен третій громадянин України готовий залишити Україну.

За дослідженнями компанії Research & Branding Group, 34 % населення були готові назавжди покинути Україну, тоді як 55 % українців сказали, що не хотіли б кудись їхати. Порівняно з лютим 2015 року міграційні настрої зросли на 6 %.

Скільки громадян України залишили країну за 25 років оцінити неможливо — останній перепис проводили в 2001 році, а держоргани фіксують тільки перетин кордону. За даними Євростату, в 2015 році півмільйона українців отримали посвідку на проживання в ЄС — 75,2 % з метою працевлаштування. У Росії, наприклад, перебуває три мільйони. Цю кількість можна сміливо множити на три, впевнений заввідділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи Олексій Позяк.

Останнє дослідження Research & Branding Group також показало, що найсильніші емігрантські настрої серед молоді: 55 % українців до 30 років готові покинути країну. Серед «тридцятирічних» готові емігрувати 47 %, серед «сорокарічних» — 38 % і серед «п’ятидесятирічних» — 28 %.

Варто зазначити, що 60 % трудових мігрантів хочуть повернутися в Україну. Але цей відсоток менший серед молоді до 30 років, відзначається в дослідженні Міжнародної організації з міграції. До того ж половина українців 18—30 років — потенційні трудові мігранти.

При цьому зупинити міграцію з країни неможливо. Країни, які стикаються з міграцією, повинні думати, як зберегти зі своїми громадянами зв’язок і залучати їх інвестувати гроші в створення свого бізнесу на батьківщині. Наразі країни Балтики та європейські країни, які входили до соціалістичного табору, активно намагаються повернути своїх громадян додому. Адже свого часу втекли за кращою долею в інші країни хороші спеціалісти. Україна ж поки не дбає про те, як когось повертати. Немає навіть кроків для того, щоб зупинити еміграцію.

Люди йдуть туди, де краще. У рейтингу щастя World Happiness Report 2016 Update, з 157 країн світу Україна посіла 123-тє місце, розмістившись між Кенією і Ганою. Щастя українці пов’язують із рівнем добробуту. А ще Україна залишається в десятці найбідніших країн світу. Тому не дивно, що українці таки втікають.

Щороку Україну покидають близько 8 тисяч громадян. На ПМЖ переважно виїжджають репатріанти та представники інтелектуальної сфери. Як повідомили в Міграційній службі України, найпопулярніші серед українців країни для виїзду на ПМЖ: Росія, Білорусь, Ізраїль, Молдова, Німеччина і США. Це ті країни, в які їдуть на ПМЖ офіційно. А є ще Італія, Іспанія, Польща, куди українці виїжджають і роками працюють без прав.

Наразі ще два фактори полегшили емігрантські потоки з України. Воєнні дії на Сході країни дали можливість отримати притулок багатьом громадянам України і цим багато хто скористався. Із січня 2014 року 427,2 тисячі українців просили про надання притулку в Росії. Про це йдеться в інформаційному бюлетені Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців. Також із початку 2014 року про надання притулку просили 9,6 тис. українців у Німеччині, 9,3 тисячі — в Італії, 4,3 тисячі — в Польщі, 3,5 тисячі — у Франції та 3,1 тисячі — у Швеції. Зазвичай, отримавши притулок, люди вже на колишню батьківщину не повертаються.

Другий фактор — безвізовий перетин кордону з Євросоюзом. Безвіз дає можливість вільного тримісячного перебування в Євросоюзі. Багато хто їде на три місяці до Євросоюзу і за цей час будь-що намагається облаштувати свою долю так, щоб уже не повертатися додому. На жаль, любов громадянина до держави є такою ж, як любов держави до громадянина. І де ж та любов?

РІО