Віталій бомжував давно. Так давно, що вже дорослими стали діти, які його пам’ятали змалечку. Вони для дяді Віталіка приносили іноді свої цукерки і печиво. Добрий він був до всіх. А на зиму його впускали десь у якусь комірчину жити. Віталій не пиячив. Завжди намагався виглядати акуратно, хоч це йому вартувало деколи справді неймовірних зусиль. Адже даху над головою він не мав. На щастя, завжди знаходилися люди, які йому допомагали.

Але одного разу йому перепала незвичайна милостиня. У його перевернуту шапку-вушанку, в яку перехожі кидали копійки, цього разу впало щось не схоже на монету. Це був перстень. Великий масивний перстень із золота. Він просто випав із гаманця разом із трьома десятками гривень, які кинув Віталіку якийсь чоловік, пише «Екстра Закарпаття».

Бомжу перехопило подих. Такий подарунок! Треба ж, як йому поталанило! Це, мабуть, доля захотіла зробити йому такий презент. За ці гроші він може купити теплі черевики на зиму і пухову куртку. Але вже в наступну мить він зірвався на ноги і помчав за цим чоловіком. Люди здивовано озиралися. Вони ще ніколи не бачили Віталіка таким занепокоєним.

Чоловіка, за яким він гнався, було важко не випустити з поля зору. Він був у чорному пальті. А в цю пору року багато хто ходить у чорному. Незнайомець дуже швидко і рішуче ходив. Але через десять хвилин Віталік все ж його наздогнав.

Ви не загубили персня? – спитав захеканий Віталік.Та ні, він у мене у гаманці. Я хочу вигравірувати на ньому ім’я друга. В нього день народження на наступному тижні.А як він виглядає, той ваш перстень?– А, це три такі смужки, а ще він такий широкий!

Віталік простягнув перстень і незнайомець аж розгубився:

Я його загубив? І ви мені його повернули?Здається, друге питання викликало в чоловіка найбільше хвилювання: як це бомж повернув йому те, що він міг спокійнісінько приховати собі. Адже все одно ніхто б не шукав у нього цієї речі.

Отак вони розговорилися. Віталій розповів, що дружина фактично виселила його з квартири двадцять років тому. Тоді він був молодим, думав, все згодом якось владнається. Він заробить на нове житло.

Але дуже почали боліти суглоби. Про якусь роботу на будівництві, де міг заробити більші гроші, не могло бути й мови. Заводити нову сім’ю він уже боявся. Отак і залишився самітником. А щоб бути поруч з людьми, весь час жив на вулиці. Колись він робив гарні фотографії. Але то колись… Зараз всі перейшли на цифрові фотоапарати, і вряд чи в нього щось би вийшло.

А ти спробуй! – порадив незнайомець. Насправді він виявився директором великого заводу. Андрій Миколайович (так його звали) почав клопотати про бодай якусь кімнатку в гуртожитку для Віталія.А через тиждень він приніс Віталію дорогий фотоапарат:

Це твій бонус! Але я дуже боюся, що ти не захочеш або будеш боятися жити іншим життям. Ти перестав боротися за життя. Я вірю, що, коли ти будеш упертим, в тебе будуть виходити чудові знімки. Але як ти будеш думати? Чи не захочеш ти здатися і знову піти на вулицю? От бачиш, у тебе була спокуса забрати того персня собі. І ти цього чомусь не зробив. Може, це просто було твоє випробування? І може саме тому ти зараз отримав кращий шанс. А чи не буде в тебе в майбутньому спокуса нічого не робити? Знайти собі якесь виправдання і не працювати?  

На мізинці він завжди носить перстень. Каже, що цей перстень його завжди застерігає, що в будь-якому випадку здаватися не можна. А ще говорить, що кожна проблема, яка трапляється у житті людині – це потенційний шлях до успіху. Просто люди дуже бояться проблем, які насправді є не бідою, а запрошенням у набагато краще життя.

Юлія ДАН, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net