Його імені немає на жодному обеліску, бо похований у звичайній могилі на міському кладовищі. Але нарешті справедливість восторжествувала і те, про що довго мовчали в родині, стане відомо загалу – він один з тих юнаків-січовиків, що боролися за молоду свою державу на Красному Полі. Саме тут на правому березі Тиси, недалеко від Хуста, відбувся кровопролитний бій між захисниками Карпатської України – воїнами Карпатської Січі та добре вимуштрованою армією.
Про свого родича нашому часопису розповіла його племінниця – дочка старшого брата Михайла:
– Стрий тоді був 18-літній юнак, який навчався у Виноградівській гімназії. Разом із товаришами 15 березня 1939 року пішки пішов через Велику Копаню на Красне Поле, щоб захистити свою незалежну державу. Інші молоді хлопці приїхали на потязі. Але сили були нерівні. Багато оборонців загинули та були поранені, чимало потрапили в полон. Комусь, серед них мій тато, вдалося вийти з поля бою живим. Але його видали і заарештували, а потім на шість місяців посадили до в’язниці. Тіло стрия Федора знайшли під оборогом на одному з подвір’їв неподалік переїзду у Великій Копані.
Він був поранений у груди. Вірогідно, що рана була смертельною, бо він стік кров’ю, так і не діставшись додому. Мама розповідала, що привезли його на возі, а потім підпільно поховали на кладовищі. Родина боялася розповідати про те, що син брав участь у битві, бо часто були випадки, коли тих, кого називали січовиками, жандарми забирали і без суду розстрілювали.
Потім за підпільну діяльність був заарештований мій батько Гичка Михайло і разом з іншими партизанами розстріляний у Виноградові 17 червня 1944 року. Мама, боячись за нас малих, нікому не розповідала про стрия Федора – це знала лише сім’я. Його могила завжди доглянута і охайна, завдяки родині. Та, хотілося б, щоб і земляки про нього пам’ятали.
Газета "Новини Виноградівщини"