Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Батько семи дітей: Молодші ще не зовсім розуміють, чому тато у військовій формі

12 липня 2014 р., 10:23

Закарпатець, батько 7 дітей, добровільно записався до лав української армії та готовий їхати у зону АТО.

48-річний мешканець Закарпаття добровільно пішов служити в батальйон територіальної оборони.

Збройні зіткнення на сході країни викликали не тільки обурення діями правлячої верхівки Росії, але і небувалий сплеск патріотизму серед українців. У військкоматах почали вибудовуватися черги з охочих добровільно зі зброєю в руках захищати свою батьківщину. Зафіксовані неодноразові випадки, коли в армію просяться навіть ті, хто раніше всіляко «косив» від служби. Більшість призовників-добровольців - молоді люди, але є і виключення. 

У Закарпатському батальйоні територіальної оборони вже півтора місяці служить 48-річний житель високогірного села Стужиця Великоберезнянського району Микола Митришин. Батько сімох (!) дітей кілька разів ходив у військкомат і наполягав на тому, щоб його взяли в армію. Командування батальйону каже, що з нього вийшов чудовий солдат! 

«Побиття студентів на Майдані я сприйняв так, ніби принизили моїх дітей» 

Коли я почув про Миколу Митришин із Закарпатського батальйону територіальної оборони, спершу засумнівався: семеро дітей, велике господарство, може, чоловік таким незвичайним способом просто вирішив відпочити від сімейних і господарських клопотів? Запитав про це Миколи Миколайовича, той у відповідь розсміявся: 

- Армія - не те місце, де можна відпочити і розслабитися. Просто ситуація в країні зараз така, що я більше потрібен тут. А свою родину дуже люблю і шкодую, що не можу знаходитися поряд з рідними щодня. Дружина у мене прекрасна, діти дружні. До речі, у мене і робота офіційна була, яку в наших високогірних краях не так просто знайти. Трудився помічником оператора на автозаправній станції. Працював подобово, вісім разів на місяць. Зарплата хоч і невелика, але стабільна. А коли почався Майдан, начальник «обрадував» - з сьогоднішнього дня будете працювати в два рази більше, відпустку зменшиться з 27 до 12 днів, а зарплата стане мінімальною - 1260 гривень. Після такої «оптимізації робочого часу» велика частина заробітку йшла на дорогу. Тому я звільнився. 

З середини жовтня минулого року уважно стежив по телевізору за подіями в Києві. А коли в Ужгороді теж виник Євромайдан, став їздити на демонстрації, пікети. У нашому селі не всі люди цікавляться політикою. Справа в тому, що більшість міцних здорових сельчан змушені їздити на заробітки за кордон, а решта - в основному байдужі і живуть сьогоднішнім днем. Дружина намагалася мене утримати: «Навіщо ходиш на мітинги? Що це дасть?» Я пояснював: у Києві міліція жорстоко побила студентів - просто так, ні за що. У нас дві дочки-студентки, скоро ще одна піде вчитися, і я сприймаю що відбувається так, ніби це моїх дітей побили, принизили. Не можу з цим змиритися, от і вирішив висловити протест, а не сидіти вдома. 

Коли в Ужгороді перед обласною адміністрацією побудували наметове містечко з барикадами, записався в самооборону. Пам'ятаю, як ми переживали, коли в лютому в Києві розпочався масовий розстріл демонстрантів. Як раділи, коли Янукович втік і владу нарешті змінили. Вірили, що тепер почнеться нове, нормальне життя. 

І тут - події на сході України... Як тільки оголосили часткову мобілізацію, я одним з перших відправився в обласний військкомат і попросився в армію. Мені відповіли, що потрібно зачекати. Приходив до військкомату ще кілька разів - і в Ужгороді, і в Великому Березному, де зареєстрований. Наполягав, що хочу йти в армію добровольцем і готовий захищати країну, потрібно тільки трохи підучитися. Адже я служив у Радянській армії у 1985-1987 роках, був водієм у ракетних військах, а з сучасним озброєнням не знайомий. 

Зрештою мене записали, направили на медкомісію (яку я проходив двічі) і закликали до Закарпатської батальйон територіальної оборони. Служу тут з 23 травня. За цей час освоїв різні види зброї і можу на практиці довести 25-річним солдатам, що не поступаються їм. І у фізичній підготовці в тому числі. 

«У нас більше гектара землі, яку обробляємо вручну» 

Микола Митришин служить простим солдатом в інженерно-позиційному відділенні. Його спеціалізація - міни, тротил та інші вибухові речовини. Також він може керувати вантажівкою, трактором, виконувати електро-газозварювальні роботи. У батальйоні за ним закріплений екскаватор. Своїми рідним, які живуть у Стужиці (високогірне село у Великоберезнянському районі на стику українського, словацького та польського кордонів), Митришин щодня телефонує. 

- У мене семеро дітей, тому я повинен бути в курсі сімейних справ, - каже Микола Миколайович. - Син (навчається у дев'ятому класі) і шестеро доньок. Найстарша, 23-річна, вже заміжня і живе окремо. Наймолодша, п'ятирічна, ходить в садок. Різниця між дітьми - за три роки. Правда, один раз стався «збій» - народилися двійнята. Молодші діти ще не зовсім розуміють, чому тато у військовій формі, а старші моє рішення піти в армію підтримують. 

- Щоб виховувати і годувати сімох дітей, потрібно велике господарство ... 

- У нас гектар і шість соток землі, яку обробляємо вручну, без сільськогосподарської техніки. Частина площі, правда, відведена під пасовище, оскільки тримаємо корову. Є свині, кури, качки - всього близько 60 голів птиці. У господарстві працюємо всі разом. Старші діти доглядають за молодшими, змалку до цього привчені. А на канікулах старші дівчатка підробляють в Ужгороді - в супермаркеті або піцерії. 

- Виходить, що влітку, коли по господарству найбільше роботи, глава сім'ї пішов в армію? 

- Та я не ухилявся від домашньої роботи, - серйозно переконує Микола Миколайович. - Кожні вихідні з батальйону відпускають у звільнення. Як тільки приїжджаю, відразу беруся за роботу. А те, що в армію пішов, - так війна адже в країні. Якщо ворог, не дай Бог, добереться сюди, хто стане захищати мою сім'ю? Дружина, зрозуміло, з автоматом воювати не буде. Батько, слава Богу, ще живий. І хоч йому 85 років, зброю при необхідності візьме в руки, адже він знає, що таке війна. Але професійно захищати батьківщину може лише солдатів регулярної армії. 

- Як у селі сприйняли те, що ви в 48 років пішли в армію?

- Нормально. Серед моїх однолітків є й ті, хто теж хотів би служити. Правда, деякі з них любителі випити. Коли вони мене запитують: «А можна і мені до вас в армію?». Я відповідаю: «Можна, але вас не візьмуть за станом здоров'я». 


- Я готовий до цього, тому й пішов добровольцем до армії ... 

Солдати-добровольці психологічно більш готові до несення служби 

Микола Митришин - далеко не єдиний доброволець в Закарпатському батальйоні територіальної оборони. Зараз тут кілька десятків таких бійців. 

- Спершу було близько 80 добровольців, у тому числі і колишні військовослужбовці, які пройшли Афганістан, - каже командир батальйону, полковник Ігор Кісілейчук. - Однак потім частину довелося відсіяти. Головна причина - стан здоров'я. Зараз у нашому батальйоні без малого 60 добровольців. Чим вони відрізняються від інших бійців? Психологічно більш готові до несення служби. 

- Які проблеми з солдатами виникають? 

- Іноді трапляються непорозуміння, які ми оперативно усуваємо. Наприклад, кілька тижнів тому я зустрічався з родичами своїх солдатів (були в основному матері і дружини), і одна з мам обурювалася, що сина дуже рідко відпускають у звільнення, а якщо і відпускають, то лише на короткий час. Я пообіцяв розібратися. Повернувся в батальйон, викликав солдата і запитую: «Ти що, не ходив у звільнення?» «Ходив, - відповідає. - П'ять разів ». «Так давай мамі зателефонуємо, пояснимо, а то вона переживає». А він запнувся і просить: «Товариш полковник, давайте краще не дзвонити мамі ...» Ось такі непорозуміння, - сміється Кісілейчук. 

- Що скажете про пересічного Митришин? 

- Якби таких, як він, в батальйоні був 421 чоловік, то комбат міг би керувати по телефону - приїхав раз на тиждень, поставив завдання і повернувся додому. Я, звичайно, перебільшую, але частка правди в цьому є. Відмінний солдат! 

Відомо, що Верховна Рада України прийняла поправки до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з частковою мобілізацією. Про те, як це відбилося на солдатах Закарпатського територіального батальйону, ми поцікавилися у заступника комбата по роботі з особовим складом майора Олександра Тельнова. 

- Тепер на призваних у ході мобілізації солдат буде поширюватися весь комплекс гарантій соціального захисту, передбачений для військовослужбовців, - каже майор Олександр Тельнов. - Так, військова служба зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю чи державної служби. Військовослужбовці отримують право на навчання у військових закладах. Крім того, держава гарантує їм припинення нарахування відсотків за кредитами, збереження основного місця роботи із середньою заробітною платою. 

- Як часто солдатів відпускають у звільнення? 

- Більшість - кожні вихідні. Ми тепер служимо в умовах польового виходу, банно-прального комбінату немає, тому чоловікам потрібно і обмундирування випрати, і поголитися в нормальних умовах, прийняти ванну (у нас тут тільки літній душ). Ну і дружину побачити, звичайно, - це теж важливо. 

- Скажіть, є у батальйоні добровольці старше багатодітного батька Митришина? 

- Так, адже граничний вік для призову - 55 років. Серед наших добровольців є й інші багатодітні батьки. Наприклад, у 46-річного старшого лейтенанта з Тячева п'ятеро дітей. Колись він був військовослужбовцем, пішов на пенсію, а тепер знову повернувся в стрій. А взагалі серед добровольців дуже різні люди - вчителі, приватні підприємці, робітники, навіть державні службовці. Люди розуміють, що зараз більше потрібні країні тут, тому й прийшли в армію ... 

Ярослав Галас, "ФАКТИ" 

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: [email protected]
Розробка сайту: Victor Papp