Не минуло й тижня після того, як в обласному центрі на пл. Поштовій встановили надпис-фотозону «Я ♥Ужгород», коли з’явилися перші повідомлення про те, що конструкцію почали потрохи ламати – пластик, з якого зроблені літери, в деяких місцях був продавлений, потріскався або ж взагалі проломився.
В деяких ЗМІ відразу заговорили, що це – акти побутового вандалізму. Як на мене, термін в цьому випадку досить спірний. Вандалізмом радше можна вважати умисні дії із знищення того чи іншого об’єкту, коли порушник усвідомлює, що його дії призведуть до пошкодження. У нашому ж випадку це скоріше непродумані намагання зайняти якийсь особливий ракурс для фотокадра. Люди залізають на літери, якось зависають на них, саджають на них дітей – але я не думаю, що у них було на меті щось зламати. Просто так стається...
Це все не вандалізм. Це – лише присмак вандалізму. Але його ми можемо відчути повсякчас, прогулюючись містом. Інколи сильніший, інколи слабіший, але цей присмак присутній, на жаль, завжди чи не на кожному кроці. Часто на такому рівні, що тріщинки на фотозоні (яскравій, але апріорі тимчасовій забавці) здаються незначущою дрібницею. Більше дратують втручання в постійні, капітальні речі, що роками формували імідж міста, його цілісну затишну картинку.
Не треба йти далеко. Давайте уважніше подивимося на отакі втручання зовсім неподалік від Поштової. Ось, наприклад, відома Рафанда. Будівля, що уособлює собою житлову архітектуру міжвоєнного Ужгорода. Чеський функціоналізм як він є. Все просто, надійно, гармонійно. Аж тут, підвівши очі на рівень третього поверху, бачимо ось таке...
Відчуваєте отой самий присмак вандалізму? Ні? Придивіться трохи уважніше!
Власник квартири вирішив, що отака новомодня ковка перил балкону більше відповідає його естетичному баченню. Які там Крупка зі Шлезінгером? Який там конструктивізм? Металеві листочки з завіхрушечками – це ж так красіво! Збереження фасаду? Комплексний підхід? Ні, не чув...
Район Галагов взагалі всіяний такими спотвореннями. Ось вулиця Бращайків. Навесні – місце сакурового паломництва. Зразок чеського архітектурного бачення. Але ж... Новому квартировласнику здалося, що це занадто примітивно. Чогось не вистачає.
Ви не здогадуєтеся, чого саме? Ну то вам підказують – ЛЕВИКІВ! Ну шоб як в Римі було! Дивіться, яка гарнота:
Цей самий присмак відчуваєш і тоді, коли бачиш не індивідуальні прикраси, а таке собі суспільне покращення. От не влаштовують весь під’їзд старі пошарпані двері. Якісь вони старомодні, чи що? Чи то ненадійні, чи то негарні.
І кодовий замок на них нормально не поставиш. Скликали збори мешканців, порадилися, скинулися поквартирно – і зробили собі отаку «параду»:
Зовсім інший колєнкор, так? Відразу відчуваєш міць, надійність, захищеність. Як у сейфі швейцарського банку. Затишок і гармонія.
Лише де ж іншим ужгородцям отой присмак подіти? Освіжувач ротової порожнини щось не допомагає...
Особливо, коли після цього натикаєшся ось на таку прибудовку. До старого балкону примайстрували собі сходи і – готовий офіс.
Колись це зробила якась кредитна спілка. Здається, вона збанкрутувала, офіс закинутий, природа навіть намагається соромливо прикрити це неподобство листями винограду. Але ж повністю приховати неоковирне інородне тіло на тлі старої архітектури і вона не змогла.
Вже не кажучи про ще більш розповсюджений мікровандалізм. Маю на увазі обмальовані стіни. Про малолітніх прихильників безталанного граффіті написано чимало. Багато хто вважає це проявами молодіжної субкультури. Не буду сперечатися, принаймні в рамках цього матеріалу. Адже в даному випадку мова не про цих «творців», а про тих, хто наносить на стіни історичних будівель написи «на злобу дня», в першу чергу політичні. Люди добрі, майте совість! Щоб ліквідувати ваші дурнувати гасла, треба щоразу перефарбовувати чи не весь будинок. Адже спроби якось прикрити їх локально призводять до не менш жахливих результатів.
Тим більше, що за «теорією розбитого вікна» спаплюжені місця приваблюють, як мух, чергових «ідейних» мікровандалів, які не в змозі вигадати більш розумного, позитивного шляху вийти з маргінесу, як вкотре нагидити на стінах.
Ну, або влаштувати нічний дебош в барі, але це вже зовсім інша тема.
Ми прогулялися лише одним районом, і навіть тут побачили далеко не все. Чи позбавиться колись наше місто оцього неприємного присмаку вандалізма на всіх рівнях? Чи стане розумнішим, цивілізованішим, дбайливішим?
Хочеться сподіватися. Надія вмирає останньою...
Ужгород.ін