У складі збірної України фехтувальниць на візках закарпатка Надія Дьолог у командних змаганнях стала чемпіонкою світу. Тож про успіх нашої землячки та самі змагання – в розмові з наставником чемпіонки Емілією Мадяр-Фазекаш. До слова, Емілія в минулому також виступала у складі збірної України, виконала нормативи майстра спорту. Але стверджує, що вихованці її перевершили, чим дуже задоволена. Адже в 26 років бути тренером чемпіона світу – це вагоме досягнення.
Еміліє, шлях до чемпіонства був важким?– Спочатку проходили індивідуальні змагання, де Надія в шаблі стала п’ятою, а в змаганнях з рапірою. – дев’ятою. У командних поєдинках дівчата стартували зі стадії півфіналу (згідно з жеребом), в якому перемогли фехтувальниць із Росії, а в поєдинку за звання чемпіонів світу зуміли здолати господарок, італійок, із результатом 45 – 31. Особисто я як тренер Надії змогла поїхати на мундіаль завдяки фінансовій допомозі УжНУ, де працюю, та обласного відділення спорту інвалідів «Інваспорт», адже з державного бюджету кошти виділяються лише для головного тренера збірної. Відзначу, що цей чемпіонат світу – один із найдорожчих у моїй практиці: витрати на одну людину становили близько трьох тисяч євро. Саме через таку вартість, за неофіційною інформацією, сюди не приїхали фаворити – команда Китаю. Окрім Надії, на ЧС в індивідуальних змаганнях серед чоловіків узяв участь ще один наш земляк – ужгородець Максим Магула. Але йому трохи менше пощастило через значно вищу конкуренцію, ніж у жінок. Він поступився в рапірі в 1/16 фіналу, а на шпазі – в 1/8.
Які відчуття пережила як тренер після фінального поєдинку?– Це важко передати словами, весь турнір хвилювалася, затамувавши подих, очікувала рішення судді після сутичок. Навіть досі не можу відійти від усього, ще не до кінця усвідомлюю, що зуміли добитися такого високого результату.
Як працюється з такими особливими спортсменами?– Раніше займалася з дітками, зі спортсменами-паралімпійцями – трохи інший процесс. Але це моя улюблена робота, якою живу.
Скільки паралімпійців займаються фехтуванням під твоєю орудою?– Загалом працюю з чотирма спортсменами-паралімпійцями. Наше керівництво робить усе по-максимуму, щоб ми мали де тренуватися. Через те, що в нас залізна платформа, не можемо займатися в якісному залі, бо пошкодимо дороге покриття. Тож тренуємося в одному з залів «Юності», але залежимо від температури надворі. В залі сильна вологість, через що псується інвентар. Зокрема напередодні ЧС були на двотижневих зборах, перед якими перевіряли обладнання, і дві захисні маски Надії не пройшли перевірку, десь, можливо, поіржавіли контакти. Добре, що в авральному порядку вдалося відмити й відчухати її, маска запрацювала. Інакше й не знаю, як би вийшли з цієї ситуації.
Що б хотіла змінити на краще у своїй роботі?– Хочу, щоб у нас люди не боялися віддавати своїх особливих дітей чи родичів займатися якимось видом спорту. Повірте, їм відкриється інший світ, вони тут знайдуть друзів, їхній кругозір розшириться. На жаль, наші земляки нам часто закриваються й кажуть: «Хай сидять дома, куди їм займатися спортом». І тим самим обмежуюють цих дітей, закриваючи для них інший, новий світ.
Фехтувальний ЧС уже позаду, а до яких змагань будете готуватися зараз?– Із 14 грудня в Києві відбудеться чемпіонат України, куди поїдуть усі четверо наших фехтувальників. А вже в лютому в Угорщині пройде етап кубка світу, куди також відправляться наші найсильніші спортсмени. Дуже сподіваюся, що зможемо з Надією пробитися на майбутні літні паралімпійські ігри.
Розмову записав
Роман СЕНИШИН. газета
"Новини Закарпаття"На фото: Паралімпійська збірна України з фехтування з золотими нагородами. Крайні справа – Надія ДЬОЛОГ та
Емілія МАДЯР-ФАЗЕКАШ