Хлопці та дівчата з різних куточків світу мають можливість здобути якісну фахову освіту, познайомитися з місцевими особливостями та знайти нових друзів. Серед іноземних студентів зустрічаються особливі, імена яких стають відомі поза стінами університету, одним з таких є студент медичного факультету №2 Харікрішнан Нараяна Суамі (Harikrisshnan Narayana Swamy). Для полегшення спілкування хлопець називає себе просто – Гарі.
Молодий чоловік – незвичайний студент нашого вишу. Його ім’я знає чимало тих, хто любить фотографуватися, відвідує культурні заходи чи просто живе в ритмі міста. Гарі успішно займається фотографією, зокрема портретною. Тому, аби отримати на згадку від талановитого іноземця унікальну світлину чи то портрет - вишиковується черга.
- Гарі, скажи, як довго ти живеш в Україні?
- Вже чотири роки. Я з початку навчався в Луганському державному медичному університеті, а згодом переїхав в Ужгород.
- Чи важко тобі було адаптуватися до місцевих умов?
- Загалом ні. Якщо ви вмієте пристосовуватися до життя та викликів, які воно дарує, то зможете жити у будь-якому куточку світу. Тут все інакше. Ми відчули разючу різницю між нашими культурами і коли приїхав, спершу все здавалося новим та дивним. Однак тепер я вже звик. Мабуть, вже немає такого, що може мене здивувати.
- Ти вже встиг побувати на сході та заході нашої країни. Чи відчув різницю?
- Так, приголомшлива різниця. Це, певне, проявляється у всьому. Але, перш за все, це люди. Зовсім інший менталітет, ставлення до життя, і, найголовніше, ставлення до інших. На Закарпатті більш щирі, відверті та приязні люди. Це одразу помічаєш. Також відчутне більш приязне ставлення до іноземців, а найголовніше до іноземців з іншим кольором шкіри. Ужгород та його люди у цьому плані більш сучасні, і ми вже не викликаємо ні в кого здивування, а найголовніше, тут відчуваємо себе комфортно.
- А, щодо клімату? Важко було пристосуватися до української зими?
- Чесно кажучи, я був готовий. Принаймні усвідомлював, що на мене чекає. Тепер зима не викликає жодних запитань чи труднощів. Звісно, що дуже холодно, але це не проблема.
- Чи були якісь українські звичаї чи традиції, що, спершу, викликали в тебе здивування?
- Загалом я сприймаю все з порозумінням, однак дуже добре пам’ятаю, що довго не міг второпати для чого на другий день Пасхи хлопці поливають дівчат водою.
- А що найважче в побутовому житті для тебе?
- Я не сказав би, що є якісь особливі труднощі. Однак, як іноземному студенту, який живе поза своєю родиною, важко дається щоденне приготування їжі – (посміхається, авт.).
- Переконана, що ти вже встиг скуштувати традиційні українські страви, чи є щось таке, що тобі дуже смакує?
- О так, я відкрив для себе новий гастрономічний світ перебуваючи в Україні. Проте, найбільше мені сподобалися вареники та борщ, звісно зі сметаною. Мені здається, що це дуже смачно.
- Скажи, а чи володієш ти українською, чи встиг вже трохи вивчити?
- Звісно досконало вивчити мову мені ще не вдалося, але бігло володію українською. Багато чого розумію, навіть якщо не можу пояснити.
- А що стосується фотомистецтва. Як давно ти займаєшся фотографією загалом, і як це відбулося в Україні?
- Певне, скоро буде п’ять років. Розпочинав цю справу ще в Індії, і не полишав практику і в Україні. Тут у мене було декілька друзів, їх фотографував, опісля з’явилися перші клієнти, і ось так все закрутилося. Я так скажу: тут у вас маленьке місто і добре налагоджене «сарафанне радіо». Мені навіть не доводилося витрачати сили та кошти на рекламу, якось не було потреби. До того ж, мабуть, не тільки мої роботи є цікавими для ужгородців, але й сам факт, що я іноземець. Певне якась цікавість приваблює людей.
- Ти працюєш у певному жанрі? Що найбільше подобається фотографувати?
- Я більше працюю у портретній зйомці. Дуже люблю знайомитися з новими та цікавими людьми, у яких є душа. Тому, якщо у вас є душа – я можу спробувати зобразити вас по своєму. Однак, також відвідую різноманітні заходи, неодноразово чув, що місцеві знають мене завдяки моїм чорно-білим роботам.
- Які ж твої плани на найближчі роки?
- Поки не планую залишатися в Україні. Скоріш за все буду орієнтуватися на виїзд до Європи, але життя дуже непередбачуване, і хто його знає, що трапиться за наступні два роки.
Розмовляла Вероніка Кобаль, інформаційно-видавничий центр УжНУ