Галузеві кластери, які багато хто вважає локомотивами економічного зростання, виправдали себе у всьому світі. Одні лише базові галузі, на які традиційно розраховує регіон при формуванні бюджету вже не дають необхідних можливостей зростання та розвитку. Інструмент, який дозволяє дати синергетичний поштовх розвитку регіональних економік, використовуючи ключові переваги і точки економічного зростання, попри це, не використовується в українському форматі. Кластерний підхід в економіці дозволяє максимально посилювати сильні сторони розвитку певної галузі в регіоні, в той же час максимально мінімізуючи стримуючі фактори розвитку.

Кластерна політика є сукупністю державних і приватних заходів, спрямованих на будівництво кластерів з метою використання економії масштабу, синергії або інших непрямих ефектів.

В умовах кризового розвитку економіки України саме продумана активна кластерна політика на рівні регіонів є запорукою успіху таких форм співпраці. За сприятливих ринкових умов кластери розвиваються самостійно – самоорганізовуються. Але їх можна створювати і штучно для активізації бізнес процесів на рівні місцевої економіки і тут особливу роль займає місцеве управління. Роль активатора процесу створення кластерів у перехідній економіці, як правило, брала на себе регіональна влада. На практиці, яка існує сьогодні, домінуючу роль грає бізнес. В економічній ситуації, яка властива Україні на даному етапі розвитку, визначальним є середовище роботи підприємств та активність діючих бізнес-проектів. Тому, рушійними силами можуть виступати як університети, так і активні ініціативи в бізнес-середовищі.

Провідною перевагою кластеризації є інноваційна активність. Саме інновації та їх динамічний взаємообмін всередині кластеру впливають на економічну ініціативність в регіоні та його активне зростання. Інновації – ключовий компонент кластеру. І такі унікальні конкурентні переваги розвиваються не на державному рівні, а на рівні локального бізнесу, що працює в конкретному регіоні. Тому, основними складовими ефективної моделі кластеризації є: кластерна ініціатива на рівні локального бізнесу, активна участь центру науки (університету або іншої наукової та кадрової бази в регіоні), а також реальна підтримка з боку регіональної влади.

Світовий досвід в цифрах

Австрія. Більше 30 мегакластерів (виробництво автомобілів, біотехнології і молекулярна медицина, програмні продукти, мультимедіа та ін.)

Угорщина. Близько 100 виробничих парків (656 компаній з кількістю найманих працівників 60 тис. чол. Сумарна виробнича площа - 4400 га.)

Італія. Створено 260 «індустріальних округів» (більше 80 тис. підприємств, на яких працюють понад 800 тис. чол.). Велика кількість пов'язаних з ними компаній (сфера послуг; ~ 4-5 млн. працюючих).

Великобританія. Близько 168 кластерів

США – 152 кластера

Франція – 96 кластера.

«Кластер», «індустріальний парк», «кооперація» – поняття різні, але не в Україні. Як і в більшості озвучених, але не використаних на практиці інструментів, поняття «кластеризація» в Україні часто вживається в помилковому ракурсі. Важливо усвідомити, що концентрація підприємств є лише передумовою для існування кластерів, а не власне наявністю і розвитком кластера. Дуже часто наявність певної кількості підприємств однієї спеціалізації в регіоні називають «розвитком кластерів». Така форма кооперації не вимірюються концентрацією компаній в одній галузі, так само як і кількістю підприємств і штату працівників даних підприємств. Це демонструє лише наявність базових передумов і вимальовування чіткої спеціалізації в регіоні або іншими словами характеристики профілю регіональної економіки. Втім, це і є ядром розвитку потенційного кластера. Якщо до цього приєднати чітко сформульовану і грамотну кластерну ініціативу і відпрацювати платформу освітньо-наукової частини майбутнього кластеру, то тут і з'являється розвиток кластерної форми кооперації. Важливими умовами такої співпраці є:

– наявність атмосфери кооперації та конкуренції між компаніями та організаціями всередині кластера разом з розумінням вигод від взаємодії;

– формальне і неформальне поширення знань;

– наявність кластерної ініціативи;

– активна роль регіональної влади.

На прикладі Закарпатської області осередками розвитку кластерів можуть стати такі галузі економіки, як деревообробна, машинобудівна, галузь електроніки та сфера туризму. В даних галузях склалося доволі значне скупчення підприємств, які можуть виступити базовими осередками розвитку кластера. Приклад потенційного кластера деревообробки та суміжних галузей:

У разі появи кластеру, традиційний ланцюжок виробничих процесів доповнюється новими сучасними технологіями у сфері лісозаготівлі, будівництва, виробництва деревинних матеріалів, а також розробками в супутніх і суміжних областях (система логістики, використання біомаси, будівництво, виробництво техніки для деревопереробної галузі та ін.). Мета – це деревина за конкурентною ціною, її доступність для виробництва, а головне – ефективне і комплексне використання деревини зі створенням доданої вартості.

Кластерна концепція розвитку регіональної економіки є основним магнітом для притягнення інновацій та основним механізмом розвитку інноваційної економіки. Кожна країна і навіть кожен регіон виробляє свою, вигідну для себе стратегію формування кластерних об'єднань. Як показує практика, Закарпаття сьогодні знаходиться в активній стадії вивчення даних процесів. Передумови створення та нарощування кластерної активності в регіоні існують. Але при цьому слід приділити більшу увагу розвитку кооперації бізнесу і академічного середовища для реального стимулювання розвитку економіки знань, високотехнологічних галузей економіки. Кластерний інструмент покликаний стати ключовою точкою зростання для регіональної економіки та закласти сучасну основу інноваційно-інвестиційного розвитку області.