Свого часу ця справа мала величезний резонанс. 2 лютого 2012-го 52-річний ужгородець Михайло забрав зі школи трьох своїх дітей і їхав додому. Однак дорогу йому несподівано перейшов, у буквальному й переносному значенні, 27-літній майстер спорту, який із пляшкою горілки повертався з магазину…Водій зумів уникнути зіткнення, але зробив молодику зауваження – мовляв, ходити слід по тротуару, тим більше, погодні умови й так погані, автівкою керувати важко. Слово за слово, й спалахнула сварка, в ході якої спортсмен одним потужним ударом на очах у дітей, котрі сиділи в машині, вбив їхнього батька. Дівчаткам на той час було по 7 та 9 років. Вони залишилися напівсиротами, дружина – вдовою.
Ужгородський міськрайонний суд убивцю засудив до ув’язнення та зобов’язав його виплачувати дітям грошове утримання. Однак «гуманний» Апеляційний суд Закарпатської області прийняв рішення на користь спортсмена, виправдавши його вчинок нібито самозахистом. Те, що вбивця має спеціальну фізичну підготовку, знав, куди й як наносити удар та, зрештою, був набагато молодшим за загиблого, до уваги не взяли.
Тепер він виправданий і демонстративно приходить до місця роботи вдови Михайла, сідає на лавку навпроти й посміхається: мовляв, що ти мені зробиш? Після скарг потерпілої і прокурора Вищий спеціалізований суд скасував рішення колег із апеляційного. Справу повернули в цей-таки суд для прийняття рішення.
Сподіваємося, воно буде дійсно об’єктивним, і прокуратура відстоюватиме відновлення справедливості. Бо безкарність породжує вседозволеність.
Закарпатська правда