Хоч величаво виглядає над населеним пунктом гора Менчул, та все ж гордістю місцевих жителів вважається його найближча сусідка – шовкова полонина Кук. Вона має не лише перевагу у висоті над рівнем моря (1367 м, проти– 1247 м у гори), а й у значній площі, не кажучи про багаті природні принади.
Полонина за всіх часів є годівницеюБезліса ділянка верхнього поясу Карпатських гір, що розстелилася під самим небом, на певному відрізку силуетом нагадує сплячого царя тутешніх лісів – ведмедя. Щодо походження назви, то одні кажуть, ніби навесні саме тут уперше починає кувати зозуля, а інші стверджують: колись у цій стороні заготовляв будматеріал із деревини для корабля англійський мореплавець Джеймс Кук. Достеменно відомо, що під час австро-угорського панування полонина була у графській власності, володарі її просторів переважно забавлялися мисливством. У цьому куточку було багато козуль, оленів, ведмедів, рисі, а диких кабанів – і поготів. Навіть за теперішнього браконьєрства їх нашестя не перевелося. Не так давно місцевого челядника під час нападу стада вепрів врятував бук, на який викарабкався.
За радянської влади Кук, як не парадоксально, став народною вотчиною. За організації колективного ладу в селян силоміць забрали землю, і ті змушені були масово йти ґаздувати високо в гори – заготовляти сіно для худоби. Добре, що не сказали «зась» братися й до землі в піднебессі, де вона, звісно, пісна – тутешні низькорослу й жорстку траву влучно йменують псярою. На неї ще треба специфічного ґатунку косу підібрати, аби кілька днів у поті чола заготовити мізерну кількість корму маржині. І звозили його здебільшого давно забутою тягловою силою – волами, бо коней теж експропріювали колгоспи. Молилися косарі й Богу, бо за наскоку бурі, блискавиці трощили навколишні дерева на тріски. Нелегкий то був труд.
Останніми десятиліттями тут і не пахне сінокосами – землю розпаювали біля підніжжя, косовиці вистачає всім і неподалік садиб. А все ж нарід суне на Кук, бо він – зелена комора, щедро набита чорницею та брусницею, яку за спартанський ґарт, бо виглядає і з-під снігу, на місцевій говірці прозвали кам’янками. Добираючись із рюкзаками з села пішки майже дві години чи на машинах-всюдиходах за половину цього часу, днюють і ночують на полонині лозянці в заготівельну пору. Зате матимуть сиропи, соки, варення, джеми, морси, а ще, продавши ягоди, поповнять гаманці. В довколишніх лісах, де переважає бук, можна надибати на унікальні гриби – пістряки та гливи, які ростуть на деревах ранньою весною та пізньою осінню.
Полонина надзвичайно сприятлива й для випасання овець, кіз. Тут і зараз вільно літують громадські отари, даючи делікатесний сир, вурду. Щоправда, останнім часом поголів’я надто поменшало. Одне стадо в кошарах дислокується на Млаках, інше – в Перениззі. Кук і його «передмістя», до речі, має цілу низку чудернацьких назв урочищ – Воларька, Верхсува, Вільшани, Станище, Черлений…
Кук – край туристичнийТакого потоку мандрівників на полонину, як тепер, ніколи не спостерігалося. Вже кілька років поспіль на День незалежності України пік Кука підкорюють із величезним прапором ті, хто серцем і душею шанує свою Батьківщину. І за теплої пори тут багатолюддя, бо сюди пролягає маркований туристичний путівець. Подорожуючих вистачає всяких – піших, на велосипедах, квадроциклах… Причому у високогір’ї можна почути різні мови, бо насолодитися широкою панорамою мальовничих видноколів бажають і гості з далеких країн. Неподалік є мініатюрне озерце, до якого звідусіль сходяться… екстрасенси. Аж сюди, кажуть, їх магнітом вабить незвична піднебесна аура, якою заряджаються.
На Куці встановили православний хрест. Криж прагнуть влаштувати й греко-католицькі вірники. Одне одному не суперечить, бо Бог єдиний, закликає всіх жити в мирі.
Любов до отчого куточкаВсе-таки є патріоти рідного краю. Це красномовно засвідчує випадок із молодості. Повертаючись влітку пізно увечері з клубу, зустрів земляка-дідуся Івана Царя в парадному мисливському костюмі. Спитав, де так надовго засидівся, адже проживав він аж у нижньому кінці села. «Я йшов, синку, прощатися з Куком», – відповів і почав оповідати цікаві, часто кумедні історії зі свого багаторічного полювання. Дійсно, це був знаний звіролов на всі гори, але саме Кук, зі своєю фауною, став йому найдорожчим. Через рік мудрого мисливця, на жаль, не стало.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, газета
"Новини Закарпаття"На фото автора: Якщо робити сходження на полонину – то родиною.