Поблизу Виноградова, у селищі Олешник, розташовується ферма «Карпатський буйвіл». Поголів’я господарства нараховує 55 буйволів, чимало овець, коней та свиней. Колектив ферми невеличкий – усього 10 працівників, котрі дуже люблять тварин. Вони виробляють виключно екологічно чисті продукти без додавання будь-яких домішок.
Інна Левдар під час презентації продукції з буйволячого молока на фестивалі “Угочанська лоза”
Інна Левдар, адміністратор ферми, розповіла, що буйволами вони займаються вже 9 років, але саме на цьому місці господарство знаходиться лише три. «Колись ми мали звичайне дворогосподарство в м. Хусті, але згодом постало питання: «Що ж робити далі?», адже тварини мають свої потреби, які слід задовольняти. Буйволам необхідні водоймище та багато їжі», – зазначила пані Інна.
Так виникла ідея збудувати функціональну масштабну ферму, для того щоб зберегти зникаючий вид тварин, яким є карпатські буйволи, відновити популяцію, примножити її та показати, що вона має місце для існування в сучасному світі.
Загалом кількість буйволів в Україні сягає 200 голів. Деякі з них знаходяться в Київському монастирі, їх доглядають монахи. Львівщина та Івано-Франківщина теж мають таких карпатських тварин. Щодо Закарпаття, то в деяких дворогосподарствах Велятина, Великого Бичкова, Хустщини, Стеблівки ще також тримають кілька голів.
Дівчина розповідає, що захоплення буйволами у власника ферми (ім’я якого не розголошується) з’явилося дуже давно: «Вони планували будувати таку ферму ще в роки Радянського Союзу, але тодішня влада цього не дозволила – буйволів просто забрали до колгоспу та всіх вирізали. Це була худоба дідуся нашого власника, і коли він виріс, то вирішив відновити справу своєї родини».
Усі буйволи вони мають паспорти, де вказано, що вони з України. Тварин купували в місцевого населення Тячівщини та Хустщини, у людей пенсійного віку, які вже не мали сили утримувати їх. Наразі більша частина стада складається з буйволят, які народилися на фермі чи ще у дворогосподарстві. Загалом нараховується 5 бичків-запліднювачів, 22 буйволят від 6 місяців до 2 років та 27 буйволиць. Найстаршій буйволиці 34 роки, а бичку – 24.
Карпатські буйволи вимагають особливого догляду. Вони дуже багато їдять, утричі більше, ніж корови, відповідно для них потрібно чимало пасовиськ. Улітку тваринам обов’язково необхідне водоймище, де вони можуть купатися, адже мають товсту шкіру, відповідно, сальні залози в них розташовані дуже глибоко й не здатні самостійно охолоджуватися. Узимку буйволи повинні спати в теплому приміщенні. Не варто забувати також про працівників, які за ними доглядають. Це мають бути люди, що люблять тварин.
Сама ферма займає 4 га, ділянка, де випасають буйволів, – ще 9 га, а решта території – це землі, на яких вирощують збіжжя для тварин. Варто додати, що комбікормами та біодобавками їх не годують, вони отримують харчі з фермерського господарства, які не підживлюються жодними хімічними добривами, а лише власним буйволячим, для того щоб зберегти якість і користь молока.
На фермі виготовляють чимало різновидів сирів, але, як зазначає пані Інна, їхньою гордістю є «Моцарелла ді Буффало», «Адигейський», сичужний з буйволячого молока та «Вариш» (молодий сичужний сирок). Крім того, тут можна скуштувати та придбати згущене молоко, масло, сметану і, звичайно, молоко.
Варто додати, що всі продукти, вироблені на фермі, реалізовують лише на місці через малу кількість молока, яку дають буйволиці. Так, за день з найбільш дійних особин можна отримати близько 3–4 літрів молока, адже основну його частину випивають буйволята.
Буйволи хоча й грізні на вигляд, така собі кремезна тварина, є дуже дружелюбними. Вони віддані, швидко прив’язуються до людей, тому їм важко адаптуватися до нових умов життя. Буйволи не є агресивними щодо людей, таке може трапитися, коли тварина відчуває різкий алкогольний запах. Агресія частіше виявляється всередині стада. Наприклад, так само, як і в людей, у них буває хтось крайній, якого всі чогось не люблять. У стаді панує матріархат: якщо головна буйволиця незлюбить нового члена колективу, то все стадо імітуватиме її поведінку й буде ставитися до нього так само. Тому важливо, щоб нова тварина здобула схвалення від головної буйволиці – Жулі.
Зауважимо, що всі підопічні на фермі мають клички – тут можна зустріти Жулю, Юлю, Ромашку, Хана, Чічку, Ружу, Лялю, Моніку.
Варто додати, що кожного карпатського буйвола заносять до державного реєстру великої рогатої худоби, адже немає 200 маток-буйволиць, які можуть народжувати потомство. Усього їх 86, а на виноградівській фермі – 27.
Середньостатистична самиця важить 500 кг, бичок – 800–900 кг. Народжують буйволиці рідко – раз на 2–3 роки. Виношують малят 11 місяців, а вигодовують потомство 230 днів.
У буйволиць дуже розвинений материнський стадний інстинкт – вони допускають до себе не лише своє буйволятко, а й сусідчине. Маленькі тваринки є дивовижними, дуже миленькими, з білими китицями на хвостиках. До речі, ця ознака є показником породистості.
Буйволи – дуже свідомі тварини. Кожна з них може самостійно зайти до стайні та знайти своє місце. Між ними немає жодних перегородок, але вони знають, куди повинні стати. Узимку знаходитись одне біля одного дуже корисно, адже так буйволи можуть грітися під час суворих морозів.
З нами поділилися й процесом виготовлення найвідомішого сиру «Панір» (індійський національний сир) або «Адегейський». Спочатку буйволяче молоко нагрівається до дуже високої температури й туди заливається щойно вичавлений лимонний сік. Оцет та лимонну кислоту тут узагалі не використовують – працівники ферми переконані, що все має бути натуральне й екологічно чисте. Молоко під дією кислого середовища швидко згортається, витягується сирна тягуча солодкувата маса. На цьому етапі сир перестає бути «Панірем», адже після цього сировари ферми його присолюють і ставлять під невеличкий прес. Так сир перетворюється на «Адегейський». Він дуже пасує до кави та рожевого вина.
Ферма вже стала відомою далеко за межами Закарпаття. Нещодавно туди приїжджала знімальна група українського фільму «Думки мої тихі», режисером якого є Антоніо Лукич. Кіношники записували звуки тварин: як розмовляють між собою буйволи, вівці.
Вікторія КОПИНЕЦЬ, "Карпатський об’єктив"