Розкопки старовинної церкви за сприяння Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім.Т. Легоцького проводять студенти першого курсу факультету історії та міжнародних відносин УжНУ та учасники Школи юного археолога при Закарпатському центрі туризму краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді під керівництвом кандидата історичних наук, директора археологічного музею, старшого викладача Ужгородського національного університету Володимира Мойжеса. Як проходить експедиція та що цікавого вже вдалося знайти у підземеллі старої церкви – Воломир Мойжес розповів «Про Заходу».
– Володимире, у 2016 році студенти-історики під вашим керівництвом працювали на території Горянської ротонди. Цього року роботи почалися на залишках церкви св. Юрія. Чому саме тут?
– Причин є кілька, але основна полягає у тому, що церква на території замку досі є дуже мало дослідженою. Наприклад, ми не знаємо точно дати її спорудження. Є припущення, що церква тут стояла вже у ХІІІ столітті, зокрема вона згадується у 1248 році, та науковці досі дискутують, чи знаходився храм св. Юрія саме тут. Тому для нас важливо в ході експедиції виявити хоча би якісь залишки тієї ранньої церкви і матеріал, який міг би довести її датування. Поки нічого старішого за ХV століття ми на цій локації знайти не змогли. Але і роботи наразі тривають лише у вівтарній частині церкви, тоді як давній фундамент може знаходитися далі.
– Чому храм св. Юрія опинився в руїнах?
– Його знищила пожежа 1728 року. Тоді сильно постраждав і замок, але його відбудували, а храм з невідомих причин – ні. На деяких старих гравюрах видно, що пожежа сильно пошкодила неф, тобто основну частину будівлі церкви, тоді як вхідна частина з баштою майже не постраждали. З історичних джерел відомо, що на цій башті були два дзвони і куранти.
Певний час церква стояла в руїнах, далі є відомості про те, що її розібрали, використавши каміння з неї на будівництві католицького костьолу, який досі стоїть в центрі міста. Те, що залишилося тут, просто обвалили всередину, після чого довгий час в руїни старого храму засипали різне побутове сміття. Коли ж у 1775 році Марія Терезія передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії і в його стінах почала працювати духовна семінарія, цю частину подвір’я згодом засадили деревами. Тобто, довгий час на цьому місці ніщо не вказували на те, що під деревами є рештки старовинної церкви.
– І коли ці рештки відкопали?
– Це сталося лише у 1978 році, тобто аж через 250 років після того, як церкву знищила пожежа. Тоді фахівці Закарпатської експедиції ІА АН УССР (керівник – Пеняк С.І.) наштовхнулися на обриси фундаменту і стін церкви, які знаходилися під 20-40-сантиметровим шаром ґрунту. Наступні невеликі роботи продовжили у 1981-1983 і 1985 роках. Тоді розчистили від завалів крипту, секрестію і частково неф, де археологи дійшли до рівня підлоги. Вже тоді було визначено, що секрестія була прибудована до церкви пізніше.
У 1983 році археологи працювали над розкопками поховальної крипти. Нині іноді туристам розповідають, що ця яма біля залишків церкви – це так звана «відьмина яма» (є легенда, що приблизно у 1730 році тут спалили відьму, але документальні свідчення цієї події відсутні). Насправді це – залишки поховальної крипти, в якій були поховані представники роду Другетів. Уявіть собі, що у 1762 році відкрити родові склепи дозволив Егерський єпископ. Фактично він дозволив пограбувати поховання, аби в подальшому продати знайдені цінності, а гроші використати для зведення римо-католицького костьолу. Але знайти вдалося лише один перстень, який, припускали, належав Балінту Другету. Цей перстень передали казні і переслали у Братиславу.
– Хто міг розграбувати поховання у крипті?
– В історичній літературі є відомості, що австрійські солдати, котрі у XVIIІ столітті проживали тут у казармах, відкривали поховання у церкві і грабували їх. У вівтарній частині, де ми зараз працюємо, теж є кілька крипт. Попередні експедиції, які проводилися до 1987 року, нижче рівня підлоги, яка датується XVI століттям, не опускалися, тому ми перші, хто відкрив ці крипти. На жаль, одразу було видно, що усі поховання на цьому рівні були пошкоджені, причому дуже грубо. Хтось просто повикидав кістки з крипт, очевидно, шукаючи цінності. Частини людських скелетів ми знаходимо тут всюди. Наприклад, ось тут, під стіною, студенти зараз розчищають дитячий череп, точніше, його частину. Трохи далі під стіною теж кістка з-під землі стирчить. Подивіться, тут у нас вже цілий ящик з людськими кістками. Ми їх збираємо, аби потім дослідити.
– Але знайшли ви тут і цілі людські скелети, так?
– Так, наразі маємо три неушкоджених поховання. Вони збереглися, оскільки були поховані за межами крипти, фактично під фундаментом церкви. Слідів цвяхів ми тут не знайшли, що свідчить про те, що тіла ховали без труни. Поруч зі скелетами ми виявили декілька монет початку XV століття (певно, була така традиція – кидати у могилу монети), тобто, можна припустити, що це поховання того часу. Одне тіло фактично заходить під вхідний поріг до секрестії, тобто стіни ставили вже на захоронення. На другому скелеті видно, що поверх нього значно пізніше поховали ще одну людину, вже у труні (бо поруч є гвіздки). Тобто, ми вийшли зараз на чіткий горизонт XV століття.
– Ким могли бути люди, поховані тут?
– Перш за все, священиками і немешами – представниками знатних родин. Могли тут також ховати заможних прихожан. Тут і навколо церкви є чимало поховань, це була звичайна практика – ховати одразу біля стін церкви. До речі, попередні експедиції (на жаль, не описано, у якому саме році) знайшли тут дві поховальні плити, які нині зберігаються біля входу у внутрішній двір замку. Готичним шрифтом на одній із них написано, що тут у XVI ст. був похований. пресвітер Мартон. На іншій є зображення жінки. На жаль, ми не знаємо, в якій частини церкви ці плити лежали, які саме крипти могли закривали. Вони багато років простояли тут, на руїнах, під сонцем і дощем, тож були дуже пошкоджені. Я сподіваюся, що нам теж вдасться знайти поховальні плити – це дасть можливість дослідити, кого тут ховали.
– А що вам вдалося знайти тут за півтори тижні розкопок?
– Крім трьох непошкоджених поховань, ми знайшли три ремінні пряжки, бронзовий кулон із зображенням Ісуса Христа та Діви Марії, монети першої половини XV століття, невеличкий бронзовий перстень, ґудзик, частину рукоятки ножа. Крім цього, знаходили малі архітектурні форми, тобто елементи заваленого склепіння та вікон церкви (їх ми складаємо у приміщення секрестії), зразки кераміки, кахель.
– Скільки студентів і школярів тут зараз працюють?
– Маємо тут 17 студентів і кількох учасників Школи юного археолога (керівник гуртка – Олександр Дзембас). Разом працюємо щодня, крім неділі, з 8.00 до 14.30 (гуртківці працюють до 12.00). Перериваємося лише під час зливи і на обід. Звісно, студентам і школярам непросто тут працювати, більшість із них ніколи в руках лопати не тримали, а зараз мусять багато копати. Мені розповідали, що попередні експедиції звідси просто екскаватором верхні шари викопували, але при цьому могли щось важливе пропустити. Тому ми копаємо все вручну.
Практика у студентів закінчиться 4 серпня, але, можливо, вдасться трохи продовжити роботу ще й у вересні.
– За цей час ви встигнете дослідити усю церкву?
– Звичайно, ні. Тут є роботи ще років на п’ять. Наразі більша частина руїн лежить під землею, тож копати доведеться ще дуже багато. Цікаво буде дослідити і крипту Другетів, у ній також попередні експедиції не дійшли до дна. Зовсім недослідженою є баштова частина церкви та територія нефу. А ще є дані, що біля церкви, десь між нею та замковим муром (ми знаємо лише приблизне розташування), стояла капличка, тож спробуємо відшукати і її сліди.
– А що далі буде з речами і людськими рештками, які ви тут знайшли?
– По закінченні експедиції почнеться тривала робота з вивчення знайдених речей. Триватиме вона близько року. Усі знахідки треба почистити, кераміку (якщо можна) склеїти, усе сфотографувати, замалювати, вивчити, датувати і докладно описати. Над людськими рештками працюватиме спеціаліст, котрий за допомогою аналізів зможе визначити вік людини на час смерті, її стать, раціон, можливо, наявні захворювання і причину смерті. Частини кістяків, які не несуть ніякої інформації, ми зі священиками перепоховаємо тут же. Так само ми зробили у 2016 році з людськими рештками, які знайшли при розкопках ділянки біля стін Горянської ротонди.
Докладний опис експедиції мені потрібно буде здати до Інституту археології НАНУ. Якщо ж цього не зроблю, не отримаю дозвіл на продовження робіт у замку на наступний рік.
– Як ви гадаєте, що потрібно зробити з руїнами церкви після того, як закінчиться її дослідження?
– Ідеальним варіантом є консервація руїн, які можна було би накрити спеціальним склом або куполом, аби туристи могли ходити над церквою і бачити, якою вона була колись. Але це дуже дорогий проект, на який зараз навряд чи знайдуться кошти. Тому, гадаю, найкраще буде знову засипати середину церкви до певного рівня, бо земля – це найкращий консервант.
– І ще питання, яке буде цікаве усім тим, хто в дитинстві мріяв стати археологом, але не став: чи берете ви на розкопки помічників, так би мовити, з вулиці?
– Є у нас помічники, котрі попросилися працювати на розкопках. Звісно, безкоштовно. Але таких людей без досвіду я можу взяти лише на початковий етап робіт – тобто, копати і вивозити ґрунт з камінням на тачках. Розчистка і фіксація артефактів залишається за спеціалістам. Якщо когось цікавить така археологія, можете приходити і допомагати.