Ужгородський університет приймає новобранців. Одні ще переймаються результатами вступної кампанії та очікують рейтингу, інші вже готуються до навчання. Так, лави студентів УжНУ поповнила випускниця Ужгородської ЗОШ І–ІІІ ст. № 6 Олександра Лєбєдєва. Дівчина відмінно навчалася в школі, здобула найвищий бал ЗНО з української мови та літератури і вступила на стоматологічний факультет.
Олекcандро, як готувалася до зовнішнього незалежного оцінювання, поділися секретом успіху?
– У школі я добре вчилася з першого класу, а до ЗНО цілеспрямовано почала готуватися у десятому. Спершу самостійно, в одинадцятому – з репетиторами. Складала 4 предмети: українську мову й літературу (200 балів), біологію (194), фізику (192,5) та хімію (192). Вважала і вважаю: якщо готуватися тільки в останньому, випускному, класі, то високого результату не буде. Тому старалася відводити підготовці максимальну кількість часу. Була вільна хвилина – присвячувала її навчанню, бо ж знала: працюю на майбутнє.
Добрі знання, крім часу, потребують і багато сил. Тобі легко дається навчання?
– Скільки себе пам’ятаю, завжди вчилася. Не те щоб тільки це й робила – займалася й танцями, і на фортепіано граю, іноземні мови опановувала, ще й активістом громадської організації «Європейська школа» була. Але добре розуміла, що вчити потрібно потрошку, а воно все відкладається в пам’яті і згодом дасть результат.
Людину стимулюють добрі показники. А що робиш, коли щось не вдається?
– Є люди, котрі покидають справу після першої поразки. Я завжди роблю ще одну спробу. Розумію, що зазвичай з першого разу мало що вдається. Але наполегливість і праця дадуть свої плоди.
До прикладу, я ходила на олімпіади й не відразу посідала призові місця. А у 8-му класі виборола друге місце на обласній олімпіаді з географії. Мені дали премію. Нещодавно разом з усіма 200-бальниками Закарпаття нагородили: губернатор подарував нам годинники та ручки Parker. Це дуже приємно, особливо ж від усвідомлення, що я заробила це своїми знаннями. І я не засмучуюся, коли щось не вдається. Воно, навпаки, неначе підхльостує: що зроблено не так, що треба допрацювати?
Якщо говорити про людську вдачу: що цінуєш, а що не подобається?
– Ціную скромність – не надмірну і не удавану, звичайно. Але люблю стриманих людей. Такі не кричать про свої досягнення, бо їх і сліпий побачить. Саме в цьому, думаю, й проявляється інтелект, освіченість і краса. Також мені подобається, коли людина виявляє повагу до інших. Не поводиться за принципом: «Я краща за тебе». Вона поважає будь-кого. Навіть подаючи милостиню, все одно робить це з повагою. Ну, а не подобається, як хтось, ще не досягши нічого, вже горланить про своє ім’я. Потрібно бути людиною, про котру добре говорять інші, а не вона сама.
Антон Чехов писав: «У людині має бути все прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки». Є люди, котрі стали для тебе взірцем?
– Так. Зокрема, всі члени моєї родини є для мене прикладом. У кожному з них знаходжу таке, що мені подобається. Наприклад, моя мама з людей, котрі ніколи не здаються. До того ж страшенно не любить, коли хтось починає скаржитися. Якщо я починаю говорити, що втомилася або все набридло, матуся завжди додає мені сил та енергії. Це в ній і подобається. Тато… Він, навпаки, сам спокійний і вміє заспокоїти. В обох знаходжу те, що можна почерпнути для себе.
І дуже хочу подякувати батькам за те, що так багато зробили для мене. Останній рік був, справді, складним – і для мене, і для них. Щиро вдячна за їх старання. Рада була б, якби могла відправити їх у якусь морську країну, щоб добре відпочили.
Тепер уже більше доведеться розраховувати на саму себе. Починається самостійне життя. Хоч ми й не можемо всього спланувати, але які сподівання маєш щодо навчання в університеті?
– Звичайно, насамперед прагну здобути освіту, стати хорошим спеціалістом-стоматологом. Взагалі, хотіла би добре опанувати якусь сферу поглиблено, серйозно, мабуть, найбільше цікавить щелепно-лицева хірургія. Ну, принаймні поки що. Під час навчання, можливо, вподобання зміняться. Звичайно, хочу зустріти в університеті однодумців, щоб було цікаво навчатися, аби з викладачами були більш дружні стосунки – не стандартні "той навчає – інший вчиться", щоб завжди можна до них звернутися з будь-яким питанням. Тобто в аудиторіях чекаю теплої атмосфери.
Стоматологія – одна з професій, коли від фахівця залежить здоров’я людини. Це велика відповідальність. Чому саме ця спеціальність?
– Мені було років п’ять, коли вирішила, що хочу йти в медицину. Правда, тоді мені подобалася педіатрія. Згодом, років у сім, вперше переступивши поріг кабінету стоматолога, зустрівшись із ним, так би мовити, зуб у зуб, я дуже зацікавилася приладами, які там побачила. А мені самій поставили «заманливі» штуки – пластинки. Та процес захопив. «Така-от справа до вподоби», – подумала я. Тоді ж вирішила, що це моє покликання, це моє життя. Свою позицію не змінила досі.
Професію ти обрала ще в дитинстві, а що скажеш про вибір вищого навчального закладу?
– Мала кілька мотивів. Один із них – проходжу в УжНУ на безкоштовне навчання за першою хвилею зарахування. Платна стоматологічна освіта доволі дорога. До того ж в УжНУ цей факультет відносно новий, тут дуже хороше обладнання – я чула тільки позитивні відгуки. І викладачі досвідчені. Та й цей підрозділ постійно розвивається – ось і зовсім недавно про це йшлося. Тож подумала, а чому б і ні?! Недавно мала можливість поспілкуватися з ректором Володимиром Смоланкою. Надзвичайно приємна людина. До того ж мені до душі, що Володимир Іванович – нейрохірург, тобто лікар, і я теж хочу присвятити життя медицині. Відчуваю, що ми десь споріднені душі. :)
Тож вибір дався досить легко. Маю надії на яскраве й насичене життя в університеті. Насамкінець процитую Оскара Уайльда: «Кожен живе, як хоче, і розплачується за це сам».
Розмовляла Ярослава Бенца, студентка відділення журналістикиМедіацентр УжНУ