З того часу чимало людей й досі звуть його «Ремзаводом», хоча той змінив свій профіль вже в 1960-х, коли тут почали виробляти різноманітне обладнання для ремонту та обслуговування автотехніки – електричних вулканапаратів, потужних підйомників та кантувальників. В 1963 році тут був зведений триповерховий побутовий корпус із їдальнею, медпунктом та душовими, роком пізніше запрацював потужний цех з реставрації автомобільних та тракторних шин. Згодом асортимент заводу поповнився бензозаправними колонками та доволі складним устаткуванням для діагностики поламки автомобільних та транспортних вузлів. В 1979 році, в ході реконструкції підприємства, побудували новий адміністративний корпус з магазинами, лікарським пунктом, кабінетами для інженерних працівників. 

В дусі того часу виробництво такої продукції потребувало розгалуженої кооперації, відтак, у виробництві діагностичного обладнання застосовувались комплектуючі з трьохсот підприємств з різних кутків СРСР, від Москви та Ленінграду до Риги та Єревану. Тому й не дивно, що з розпадом Радянського Союзу припинилося й виробництво діагностичних стендів. Певний час «дослідно-експериментальний» ще тримався на виробництві бензоколонок, але невдовзі й воно стало нерентабельним, бо всюдисущій Китай заполонив і цей ринок. Тривалий час підприємство простоювало, і навіть зараз, якщо не знати, що відбувається всередині, можна подумати, що воно закинуте.Насправді ж на колись потужному заводі, де працювали сотні робітників, вже не перший рік відроджується виробництво. З початку 2010-х тут збираються якісні і відносно недорогі (в порівнянні з іншими аналогами) бетономішалки, котрі можна побачити й в будмагазинах, і на будівництвах міста – їх легко впізнати за яскравим помаранчевим кольором барабану та корпусу. 

Про те, що в Берегові виробляються бетономішалки, автор чув – але не міг припустити, що це не примітивне складання з готових комплектуючих (на цьому принципі працює більшість сучасних виробництв міста й області), а практично повний виробничий цикл. Переконатися в цьому вдалося влітку, коли потрапив всередину заводу, і мав детальну екскурсію разом із Віктором Яжяном, сином директора, відомого в місті підприємця Лері Яжяна.Сьогодні на величезній, як для Берегова, виробничій площі в 10 гектарів, в доволі понівечених часом корпусах, які, втім, потроху набувають кращого й доглянутого вигляду, зо два десятки робітників своїми руками за допомогою вцілілого, ще радянського устаткування, виготовляють у місяць до 400 бітономішалок, які потім продаються під маркою «Берег-ДЕЗ» (Bereg-DEZ). Кажуть, могли б виробляти вдесятеро більше, але ринок наразі не потребує такої кількості – добре, що й так вдається триматися на плаву, і навіть щось вкладати в розвиток колишнього локального промислового гіганта. Насамперед, йдеться про перманентний ремонт величезних будівель, як цехів, так і вище згаданих побутових споруд, яким би можна дати раду (влаштувати гостел, гуртожиток чи навіть дохідний будинок із таким дефіцитним у місті доступним житлом), але це коштує надто дорого.
Щодо виробництва, то насамперед слід зазначити, що більшість компонентів до бетономішалок виготовляється на місці. Звісно, не все – так, двигуни постачає ужгородський виробник, а електронну начинку для його нормальної роботи – угорський. Закупається також важлива складова – барабан (з заводу у Чернівцях), але наразі керівництво «Берег-ДЕЗу» робить вдалі спроби освоїти власне виробництво. Принаймні успішні дослідні взірці вже можна й побачити в реалі.Решта ж начиння, а його в начебто простій бетономішалці доволі багато, виготовляється за допомогою власних заводських верстатів та пресів. Відрадно, що ще залишилися люди, які вміють на них працювати – є серед них і такі, хто працював ще на радянському попереднику нинішнього заводу.На підприємстві є навіть свій ливарний цех. Хай це й всього лише мала частинка від колись потужного ливарного виробництва, але й вона дивує – де ще в Берегові побачиш, щоб на електропечі виплавляли готову деталь ( в нашому випадку це зубчастий вінець, за допомогою якого обертається барабан)?Як людині, яка не часто буває на виробництвах, мені було цікаво побачити, що навіть така з виду проста складова, як розвантажувальний важіль (по простому, «руль» або ж кермо) потребує з десяток не таких вже й простих виробничих операцій.Що вже казати про видовище фарбування складових в яскраво-помаранчевий колір, в спеціальній камері, на конвеєрі…Дуже прикро було почути від мого супроводжуючого по заводу, що чимало партнерів з інших регіонів України, котрі закуповують берегівські бетономішалки, не тільки не позиціонують цю продукцію як «Купуй українське!», а й навпаки – намагаються приховати їхнє вітчизняне походження. І це при тому, що берегівські вироби не лише поступаються в ціні, але й не поступаються в якості закордонним аналогам, до того ж, на них є практично всі запчастини. Залишається побажати Берегівському ДЕЗу успіхів у розвитку. У заводу є чималий потенціал, і не лише у обраній сфері виробництва.