Це й зрозуміло: гора Нересен, яку в Тячеві видно практично звідусіль, щодня мимохіть притягує погляди, вабить красою і недоступністю. А стоячи біля зруйнованого мосту через ріку, городяни упродовж багатьох років вдивляються на протилежний берег, щоб роздивитись загадковий Малий Тячів, що волею історії став частиною іншої країни і зветься зараз Течеу Мік.

Колись Малий Тячів був нерозривною частиною міста: багато тячівських заможних ґазд володіли землями, садами й лісами на схилах Нересена і в околицях. Ба більше, упродовж майже 20 років (з 1902 по 1920 роки) кордони Тячева включали в себе також сусіднє поселення П’ятра (румунською – Piatra, українська назва – Каминиця, угорською – Ferencvolgy), де був розташований відомий скляний завод, заснований ще у 1811 році. Тячівські старожили розповідають: в дитинстві взимку ходили на інший берег кататись на санях і лижах, з’їжджали з засніжених схилів Нересена аж до Тиси. Саме на цьому живописному березі, наче створеному для пейзажів, угорський художник-педагог Шимон Голлоші облаштував відому мистецьку школу-колонію для молодих художників.Після тріанонської мирної угоди у 1920 році Тячів став частиною Чехословаччини, а Малий Тячів відійшов до Румунії. Втім, мешканцям обох частин міста залишили можливість безперешкодно перетинати кордон, бо ж по обидва боки залишились люди, яких поєднували родинні та ділові зв’язки.

Та це тривало недовго. У 1944-му році, після того, як міст підірвали відступаючі німецькі війська, мальовничий кавалок містечка залишився назавжди відтятим. Усе те спільне, що об’єднувало тячівців по обидва береги норовливої Тиси, залишилося в історії.Що ж зараз можна побачити у Малому Тячеві? Місцеві вважають: нічого цікавого. Хіба Тису, але кому це може бути потрібно? Та ще й застерігають, мовляв, поліція фронтьєра того й гляди оштрафує за перебування у прикордонній зоні. Втім, прикордонників поблизу не видно, та й ми ж не контрабандисти. Тож, найперше, прямуємо до Тиси, щоби побачити зруйнований міст з іншого берега. Одразу впадає в око добротна дамба, зведена нещодавно за кошти Євросоюзу.

Вдосталь намилувавшись рікою і видом на український Течеу Маре, шукаємо заповітну стежку на гору Нересен. Це не так легко, коли вперше опиняєшся у незнайомій місцевості, так що рушаємо навпростець. Крок за кроком з гори відкриваються омріяні краєвиди – ось він, Тячів, у всій красі. Вулиці, церкви, будинки, установи, околиці міста – все видно як на долоні. Насолоджуватись цими приголомшливими панорамами можна довго, особливо смакуючи нересенськими соковитими яблуками (ох, недарма слава про тячівські яблука з місцевих садів линула колись по всій Європі). Але час спускатись.

Власне, село Малий Тячів є околицею комуни Ремети у повіті Марамуреш. Більшість мешканців Ремет – етнічні українці. А от у Малому Тячеві дехто знає і розуміє угорську. За останніми даними, у селі проживають всього 183 особи. Уздовж траси немає навіть жодного магазину. Примітна деталь: якщо на українському березі ошатні гарні житлові будинки часто контрастують з розбитими дорогами, то тут навпаки: занедбані старі хати виглядають анахронізмом на тлі рівненьких розмічених асфальтівок. Багато будинків пустують, на них – об’яви про продаж. Людей теж обмаль: лише кілька сельчан пораються по господарству біля своїх осель.Однією з найбільш примітних будівель Малого Тячева є греко-католицька церква Св. Юрія. Її добре видно в Тячеві, ліворуч від моста. Над входом табличка, де написано, що це саме українська церква (Biserica Greco-Catolica Ukraineana). А ще на стіні українською написано «Св.мч. Юрій». Правда, літера «ч» перевернута: чомусь деякі кириличні літери румунські українці пишуть не в той бік. Шкода, що храм зачинений. Чи проводяться у ньому богослужіння – невідомо. Бо територія навколо не надто доглянута.Неподалік – придорожній хрест, датований 1863 роком. На ньому напис угорською: «Ajtatos buzgosagbol: Santa Bazil es noje Luzsinszki Maria. Tetsoi gor. kath. hivek emeltek». У перекладі це означає: «З побожною завзятістю. Встановили вірники тячівської греко-католицької церкви Шанта Базіл та Марія Лужинські». Ось яка пам'ятка залишилася про давній Тячів-Tetso по той бік Тиси, в той час як на нашому березі вже навряд чи можна знайти згадки про цю давню назву міста.

Так відбулося перше знайомство з таким близьким і водночас далеким Малим Тячевом. Чи стане він колись ближчим для нас? На офіційному сайті Державної фіскальної служби України стан прикордонного переходу Тячів – Малий Тячів (Румунія) визначили так: у перспективі розбудова та відкриття автомобільного пункту пропуску. Наскільки виправдають себе такі оптимістичні прогнози – покаже час.