Старий топонім зберігся в назві кафе «Одеська».Цікаво, що на карті 1942 року, яка виставлена в Музеї Берегівщини, ця вулиця також носить ім’я Корятовича.Хто ж такий Корятович, і яке відношення він має до Берегова? Адже, як анонсувалося в першій публікації нашої довготривалої серії «На чию честь?», beregovo.today буде писати про персон, які мають безпосереднє відношення до міста, району або принаймні області. Тут є певне ускладнення, адже з якогось дива частина вулиць Берегова має повні імена (приміром, Есе Томаша чи Бартока Бейли), тоді як багато інших – тільки прізвища (ця ж Корятовича).
Адже носіїв прізвища «Корятович» було кілька – як вказує «Вікіпедія», «Коріятовичі (Коріатовичі, Корятовичі, Коріотайтіси) — династія литовсько-руських (білорусько-українських) князів (одна з ліній Ґедиміновичів), що правили у Подільському князівстві та Закарпатті. Першим представником династії Коріятовичів був Коріят-Михайло Гедимінович, що князював у Новогрудку та був братом великого литовського князя Ольґерда» Збереглися відомості про князів Юрія, Олександра, Костянтина, Федора, Василя, Михайла та Дмитра Коріятовичів. Та вочевидь, вулиця названа на честь Федора – адже саме цей представник роду Корятовичів (будемо дотримуватися тої варіації прізвища, яку носить вулиця) має безпосереднє відношення не лише до Закарпаття, а до Берегова.
Варто одразу відзначити, що навколо постаті цього князя ходить багато домислів, непідтверджених легенд та інших наслідків того факту, що історія давніх століть доходить до нас у вкрай обривчастому вигляді. Відносно достовірними є такі дані: роки життя (народився орієнтовно 1331 року, помер у 1414). Литовський князь, син Коріята-Михайла Гедиміновича, що князював у Новогрудку (Новгород-Литовське князівство, нині місто в Білорусі). Старші брати Федора, князі Юрій, Олександр та Костянтин у 1362 році стали володарями Подільського князівства, з 1377 – васали Угорщини. По смерті братів, близько 1389 року, Федір Корятович успадкував Поділля. Через чотири року в ході тодішніх феодальних війн покинув Поділля і з сім'єю виїхав в Угорщину, сподіваючись за допомогою угорського короля Сигізмунда І повернутися з перемогою.
За поширеною версію, Федір Корятович привів із собою на Закарпаття до сорока тисяч подолян. Однак ряд істориків піддають сумніву якщо не самий факт, то кількість переселенців з Поділля, вважаючи її сильно перебільшеною. Першими населеними пунктами, які князь дістав від угорського короля, були Берегово, а також тодішні містечка Вари (див. Вари – колишнє королівське місто на місцині, де Боржава впадає в Тису ) і Береги (див. Великі Береги славетні селянськими будинками, ткацтвом, вином та озером).У 1395 році, коли померла власниця Мукачівського замку й королева Угорщини, він отримав Мукачівський замок та титул наджупана Березького комітату.
З деяких історичних документів випливає, що Федір Корятович позичав королю Сигізмунду значні суми грошей, а ще брав участь у тодішньому буремному житті епохи пізнього середньовіччя (війни, каральні походи тощо). Однак значу частину часу перебував на Закарпатті, причому, за твердженням закарпатського історика, завідувача археологічного відділу Закарпатського краєзнавчого музею Йосипа Кобаля, жив здебільшого у Берегові, був патроном католицької церкви всіх святих та місцевого шпиталю, заснованого ченцями. За припущенням пана Кобаля, саме у Берегові, скоріш за все, на території католицького храму, князь Корятович і похований (офіційних же відомостей про місце його смерті та поховання нема). Відтак, ужгородський історик висловлює слушну думку, що окрім назви вулиці доречно вшанувати Федора Корятовича також і меморіальною дошкою, а то й пам’ятником.Наразі ж пам’ятник Корятовичу, як володарю Мукачівського замку, встановлено у дворі цієї старовинної фортифікаційної споруди.
А нещодавно, на початку жовтня, в цьому ж замку відбулось урочисте відкриття меморіальної кімнати князя Федора Корятовича, причому ідея та благодійна підтримка при її створеннї належить Почесному консулу литовської республіки в місті Ужгород Віктору Гарапко. В кімнаті розмістився великий портрет князя, а також макет в реальну величину коня та вершника.Ще одне цікаве переплетіння Берегова та Корятовича сталося на початку 20-го століття. Під час перебування Закарпаття у складі першої Чехословацької республіки молодий чехословацький кінематограф звернувся до історії і в 1922 році на студії АВ (згодом – славетний празький «Barrandov») було знято німу художню стрічку «Коріатович (Чарівний перстень Карпат)». Режисером став чех Ян Юста-Розвода, авторами сценарію – українець Василь Пачовський та чех Карел Фігдор.
В ті роки уродженець Львівщини Пачовський вчителював в Ужгороді та Берегові, в тодішній українській гімназії. Нині його постать увіковічена меморіальною дошкою на стіні Берегівської української гімназії, про самого ж професора, поета, громадського діяча ми розповідали в матеріалі Фестиваль «Береги слова» розкрив і сучасну поезію, і призабуте минуле літературного Берегова. Спонсорами фільму тоді виступили майбутній очільник Карпатської України, греко-католицький священик Августин Волошин та тодішній директор «Підкарпатського банку», пізніше губернатор Підкарпатської Русі Костянтин Грабар. Прем’єра відбулася у Празі 9 листопада 1922 року в присутності президента Чехословаччини Томаша Масарика. На жаль, копія фільму не збереглася.