Свого часу, приблизно півроку тому, в закарпатському сегменті соцмереж широко обговорювався допис одного з користувачів щодо берегівських кав’ярень.
От чесне слово, не можу згадати, хто саме відкрив тему, а знайти щось у Фейсбуці – це як довести теорему Пуанкаре, не варто й братися.
Суть була в тому, що добродій зайшов в один з кавових закладів і не зміг замовити собі порцію еспрессо, бо офіціантка просто не знала української мови, виключно угорську.
Бурління цей пост свого часу викликав чимало – одні обурювалися, інші не вірили автору, треті просто встрягли в суперечку заради самої суперечки. Усе як водиться в цих ваших інтернетах.
Особисто я, як людина, що народилася і виросла в Берегові, також мав певні сумніви. Ну от не траплялося мені такого жодного разу. Але вирішив в баталії не встрягати, а при нагоді особисто перевірити. Чекати довелося довго – все ніяк не було приводу відвідати рідне місто. І от нарешті минулих вихідних зібрався відвідати могили рідних. А з тим – пройтися декількома кав’ярнями і замовити улюблений енерджайзер виключно українською.
Доповідаю: сумніви лише посилилися. Спочатку зайшов в кав’ярню Гобі на початку вулиці Шевченка. Якщо добре зрозумів, той інцидент стався саме тут.
Фото з Гугл-мапа, сам не здогадався вчасно знятиТа й ностальгія… В цьому приміщенні в часи дитинства був хлібний магазин, куди чи не щодня бігав з «авоською» за свіжою випічкою.
Мою українську чудово зрозуміли, ще й перепитали, чи не бажаю до кави молока. Ні, не бажаю… Але візитом задоволений.
А може в інших кав’ярнях працюють ті, хто не володіє державною? Йду, знову ж таки за ностальгією, в колишній універмаг. Тут у самому куточку в 70-і роки була невеличка кав’ярня, куди мама часто заходила зі мною. Собі брала каву, а мені – збиті вершки на маленькому скляному блюдці.
Тепер тут «Орхідея». В якій нема того аромату свіжесмаженого зерна, яким були просякнуті навіть стіни старого закладу, вершки давно з іншим смаком. Але українську розуміють чудово. І посміхаються привітно. І кава традиційно смачна.
Тим часом оглядаюся і дістаю фотоапарат. Місця, знайомі з дитинства, за останні десять років змінилися разюче. Площа перед універмагом доведена до ладу, працюють фонтани, які навіть в часи дитинства вмикали лише час від часу. Встановлено чимало нових пам’ятників, оновлено обеліск у центрі, лавиці давно не ті, що були минулого сторіччя.
Парк став ніби світліше, та ще й осінь розмалювала все на свій смак. Навколо чисто. Хоча прибиральники й не встигають за листопадом, але це й не погано – яскравий килим лише додає настрою.
Навіть прокат велосипедів є, це окремо здивувало.
Центральна площа Кошута. Оновлені фасади. Велична будівля інституту (колись – завод точної механіки). Реформатська церква. Все справді вражає і милує око.
Але ж у мене мета – кавово-лінгвістичне дослідження. Звісно, серце треба берегти, але ще бодай один заклад відвідати треба. Звертаю на вулицю Франка, прохожу повз колишні «Спорттовари», в яких колись мені купили перший велосипед. Це був розкладний «Салют», пам’ятаю як зараз. І наближаюся до невеличкої кав’ярні зі знайомою кожному ужгородцю вивіскою «Меделін». Хоча назва застаріла, тепер кафе називається «Рафф». Ну як оминути?
І отут я зробив для себе справжнє відкриття!
Читачі, запам’ятайте і неодмінно при нагоді переконайтеся самі: саме тут роблять найсмачніший, найнеймовірніший тірамісу. Не те щоб я був видатним експертом в кондитерській справі, але саме тірамісу де тільки не куштував. І для мене саме тут – як одкровення. Вже й не знаю, який-такий секретний рецепт, у кого і під якими тортурами вивідали два брати, які орендують це затишне кафе і щодня радують берегівчан неймовірним смаком. Кава, до речі, тут теж як одкровення, до того ж ви самі обираєте, з якого саме сорту арабіки її приготують.
Та й не тільки тірамісу. І трубочки з заварним кремом (знову ж – привіт з дитинства), і чізкейки, й інші ласощі…
Отже, поїздка до рідного міста вдалася. Щоб розтрясти зайві калорії, залишилося ще прогулятися осінніми вулицями (а тут є чимало чарівних куточків) і – в Ужгород, додому. Щоб серед інших справ – поділитися враженнями з вами. Завітаєте до Берегова – передавайте привіт і від мене.
Костянтин Черкай,
korzonews.info