На порятунок сина першим кинувся батько. Однак витягти його не зміг. Відтак один за одним почали стрибати у воду й інші чоловіки, проте врятувати юнака не вдавалося нікому.

-Там був який коловорот. Коли зять хотів витягти малого, сам пішов із ним на дно. Те ж відбувалося й з іншими. Я зрозумів, що змушений сам стрибати в річку. Усе відбувалося дуже стрімко, лік йшов на секунди, – пригадує чоловік. – На порятунок кликали уже всі. Вони гукали, що не можуть звільнитися, що тонуть. Коли я опинився у воді, відчув, що також потопаю. Як виявилося пізніше, рятувати нас відправили навіть коня, та марно. Пригадую тільки, що до онука я доплив, навіть спробував його витягнути, навіть обняв хлопчика. Проте якоїсь миті з’явилося відчуття, буцімто хтось тягне мої ноги донизу. Тоді я відштовхнув від себе дитину і крикнув: «Врятуйте його!»

Півгодини у іншому світі

Розповіді тих, хто повернувся до життя після клінічної смерті Йосип Пап вважає не позбавленими змісту. Він так само бачив своє тіло збоку і відчував енергію Всевишнього.

-Відчуття усвідомлення смерті, незважаючи на те, що минуло сім років, досі залишаються гострими. Перше, що зафіксувала моя свідомість, ніби хтось за руку волочить мене у пітьму. Я відчував холод і страх. Раптом почув голос: «І де твій Бог, якому ти служиш?» Відкрити очі не вдалося. Та у думках відповів, що мій Господь живий і я впевнений, що він звільнить мене звідси. Тоді з’явилося дивне яскраве світло. І ніби вже хтось інший тримав мою долоню та несподівано розвернув мене, – стверджує мешканець Ужгородщини.

Відтак пан Йосип зрозумів, що його тіло опинилося на поверхні води. Він бачив, як довкола нього бігають інші та плаче дружина, але вдіяти нічого не міг.

-Я ніби згори угледів себе посеред Ужа. Мене помітили і витягли на берег. Усі метушилися, нервували. У ту мить я зрозумів, що помер. Моє тіло намагалися при вести до тями, надавали медичну допомогу, викликали «Швидку». Дружина ридала. Минуло 30 хвилин з того часу, як я пішов на дно. Зненацька знову почувся голос, який впевнено мовив, що потрібно повернутися. Мені не хотілося. Занадто приємними були відчуття поза тілом, – каже Йосип Пап.

Повернення потопельника

Побачивши, як відчайдушно усі борються за життя Йосипа, чоловікові стало дивно, чому його так мучать.

-Я не міг збагнути, задля чого мене катують. Чую, як хтось каже зятеві Петрові, нехай він вдихне мені повітря в рот. До речі, зразу після того, як я потонув, усі спокійно випливли на берег. Моя жінка тривожно голосила і мені було незрозуміло, чому вона так метушиться, адже я почувався блаженно. Умить усі присутні стали на коліна й почали молитися, – розповідає чоловік.

Тоді, зі слів пана Йосипа, він ще раз почув голос, який наказав повернутися.

-Я не хотів знову «одягати» недосконале тіло, у якому, як мені тоді здавалося, раніше було якось незручно, навіть рухи ставали більш обмеженими. До тями я прийшов у реанімації. До рук було підключено крапельниці. Мене оточили медики. Головний лікар натиснув на живіт і повідомив, що води у ньому немає, як і у легенях. Усі дивувалися, як таке може трапитися, аби людина півгодини провела під водою і не «напилася» рідини. Ескулапи повідомили дружині, що якщо до ранку зі мною нічого не трапиться, житиму, – усміхається «воскреслий» закарпатець. – Коли вона прийшла до мене, я її переконав, що все буде гаразд.

Випадок неабияк вразив персонал лікарні, за «утоплеником» пильнували одразу дев’ять медсестер.

-Я витягнув голки з вен і встав із ліжка, аби подякувати Богу за повернення. Жінки не могли зрозуміти, звідки в мене сили. Правда, після візиту лікаря, довелося знову погодитися приймати крапельниці, – заявляє Йосип Пап.

Коли чоловік їхав з лікарні, його зустрічали квітами та… вінками

Однак найбільшим шоком для мешканця села Холмок було інше…

-Якоїсь миті роздався телефонний дзвінок. Я відповів і почув голос давнього приятеля. Він питав, коли хоронитимуть Йосипа. Поцікавився, мовляв, якого і друг повідомив, що Йосипа Папа. Я сказав, що живий і розмовляю з ним. Але він довго не міг повірити, – зізнається чоловік.

Наступного ранку унікального пацієнта справді виписали з медичної установи і дозволили повернутися додому.

-Разом з дружиною ми сіли у таксі і поїхали… Минали вулицю за вулицею, село за селом. І враз, заїжджаючи до свого рідного населеного пункту, я помітив величезну кількість людей. У руках у багатьох із них були квіти та вінки. Я й не сумнівався, що вони прийшли до когось на похорон. Вийшовши з машини, зрозумів, що серед присутніх не тільки мої односельці, але ще й мешканці інших трьох населених пунктів. До мене підійшли якісь люди і спитали, чи не знаю, коли ховатимуть Йосипа. Тож я знову ж таки спитав якого, та мені повідомили, що того, який потонув. Тоді ніби струмом вразило мою свідомість… адже усвідомив, для чого саме зібралася така чисельна юрба, – згадує Йосип Пап.

Коли чоловік з’явився перед знайомими, люди не вірили власним очам, бо всі були переконаними, що він давно мертвий.

-Плакав навіть онук, який зустрічав мене. Ми обнялися і, тримаючись за руки, разом пішли до церкви, аби подякувати за все Творцю. Він гадав, що я помер, а я – що він втопився. Події того дня не забуду ніколи, вони стали найяскравішою сторінкою мого життя. А воно у мене було нелегким і не завжди правильним. Та тепер добре знаю, що Вищі Сили є, бо волею долі отримав нагоду довідатися, як там, по інший бік реальності, – зауважує пан Йосип.

Про свою не зовсім веселу історію на воді мешканець Ужгородщини розповідає бадьоро. Чоловікові досі смішно, як йому довелося побувати на власному похороні, який, по суті, перетворився на другий день народження та став початком нового життєвого етапу.

Знайомі називають Йосипа Папа ходячим апостолом, а він і не заперечує, бо знає про випадки повернення до життя і через 40, і навіть через 70 хвилин після констатації зупинки серця.

Головне фото – ілюстративне з мережі Інтернет

zakarpatpost.net