«Сірою зоною» в міжнародній практиці називають буферну смугу нейтральної території в зоні конфлікту, де не діють цивілізовані правила і закони, і де насилля стає звичним явищем. Для авторів і героїв книги «Люди «сірої зони»: Свідки російської окупації Криму», виданої за сприяння Українського інституту національної пам’яті, такою територією став анексований Крим. У книзі розповідається про те, якою насправді була «кримська весна» і що там відбувалося п’ять років тому і відбувається зараз.
Презентація книги «Люди «сірої зони»: Свідки російської окупації Криму» в Ужгороді відбудеться 23 березня в рамках організованого Українським інститутом національної пам’яті фестивалю «Історія:UA». Авторками книги стали дві журналістки, долі яких тісно пов’язані з Кримом — Олена Халімон та Анна Андрієвська. Перша свого часу два роки працювала в Криму, а друга після анексії змушена була залишити півострів і нині їй дорога туди закрита: через публікацію про волонтерів батальйону «Крим» проти неї порушили кримінальну справу.
Робота над книгою тривала більше року. Основу книги складають спогади громадських активістів, як українських, так і кримськотатарських, журналістів, які першими потрапили під прес, прокурорів, школярів, пенсіонерів. Практично усі респонденти залишили Крим і нині живуть на материковій Україні. У книгу увійшли фрагменти з прес-конференцій Геннадія Афанасьєва та Рената Параламова, де розповідається про тортури, які їм довелося перенести в кримських катівнях. А ще – останні слова на суді кримських «в’язнів сумління» - Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Ахтема Чийгоза, Володимира Балуха, Миколи Семени.
«Більшість людей ми з Анною Андрієвською знали особисто, оскільки українське середовище в Криму було не таким великим. Люди погоджувалися свідчити, бо не могли більше тримати це в собі. Але пережити все це ще раз для багатьох було непросто. Хтось по три-чотири місяці збирався з думками. Хтось під час інтерв’ю плакав і просився вийти покурити. Імена деяких свідків ми приховали з міркувань безпеки, бо у них у Криму лишилися родичі», - говорить Олена Халімон.
Книга переконливо дає зрозуміти, що окупація Криму була не спонтанним рішенням російської влади, а готувалася наперед. «Анексія Криму почалася задовго до того, як зелені чоловічки з’явилися на півострові. Уже в кінці січня – на початку лютого у Криму, особливо на вулицях, де жили українські активісти, з’явилися листівки із їхніми портретами і даними і написами, що це «ворог Криму». Зокрема, на ці листівки потрапила і Анна Андрієвська, і там говорилося, що вона «пособниця фашистів». У мене досі десь зберігається така листівка», - згадує один із героїв книги, владика Климент.
Презентація книги буде доповнена показом документального фільму «Острів Крим. Дежавю» режисера Ігоря Чайки. «Я цей фільм задумав іще у 2008 році, коли Росія напала на Грузію. Не знаю, чому, але я тоді вже відчував, що така саме доля чекає й Україну. Я хотів зняти фільм-попередження. Але тоді не знайшлося грошей. І лише після Майдану, і після того, як росіяни захопили Крим і почали війну на Донбасі, мені вдалося заручитися підтримкою польсько-білоруського каналу «Белсат» і закінчити цей фільм. Коли прокручуєш у голові, то розумієш, що це справді було страшно. Але ми маємо вчитися на помилках», - розповідає пан Ігор.
Минулого року презентація книги «Люди «сірої зони»: Свідки російської окупації Криму» уже відбулася в Києві, Херсоні, Дніпрі, Луцьку. Книга перекладена англійською мовою для поширення інформації за кордоном.
У презентації візьмуть участь кримчани, які змушені були тікати від окупації та оселилися на Закарпатті.
Після презентації частина накладу буде передана в бібліотеки Ужгорода та області.