Дані були зібрані з усіх областей (окрім територій проведення ООС та тимчасово окупованих територій) та м. Києва. Всього було отримано дані щодо 14,8 тис. окремих шкіл, у яких навчаються 3,9 млн учнів, та працюють 425 тис. учителів. Загальні видатки цих шкіл у 2018 р. склали 82,8 млрд гривень. Середні витрати по країні на підготовку одного учня в 2018 році склали 21,3 тис. грн на рік.

В аналізі враховані тільки кількісні показники, такі як середня наповнюваність класів, середня кількість учнів на одного вчителя; якісні показники, такі як середній бал по ЗНО, в поточному аналізі не враховувались — це задача на перспективу.

Обсяги витрат на школи Закарпатської області прокоментувала консультант з бюджетних питань Закарпатського РВ Асоціації міст України Юлія Траньович:

«З аналітичних матеріалів Мінфіну бачимо, що в Закарпатській області є 641 школа, в яких навчаються 161 175 учнів та працюють 19 225 вчителів. Загальні витрати цих шкіл у 2018 р. становили 3 493,6 млн грн. Середні видатки по області на підготовку одного учня склали 21 676 гривень на рік, що практично рівноцінно середньому показнику по Україні.

Якщо порівняти за типом території, то найнижчий середній рівень витрат у містах обласного значення – 17,6 тис. грн на 1 учня по області, та ОТГ – 19,7 тис. грн на учня. У районах цей показник найвищий – 23,1 тис. грн. Проте є і винятки. Так, зокрема, найбільші середні видатки на 1 учня в 2018 році становили в Баранинській ОТГ (34,4 тис. грн на 1 учня), Міжгірському р-ні (29,7 тис. грн), Берегівському р-ні (27,3 тис. грн), Великоберезнянському р-ні (26,5 тис. грн) та Ужгородському р-ні (25,3 тис. грн). До числа територіальних одиниць з найменшими середніми видатками на 1 учня в області входять Іршавська ОТГ (16,4 тис. грн на 1 учня), м. Берегово (16,7 тис. грн), м. Чоп (16,8 тис. грн), м. Хуст (17,1 тис. грн) та м. Ужгород (17,7 тис. грн).

Якщо розглянути у розрізі шкіл Закарпатської області, то показник витрат на 1 учня коливається від 7,05 тис. грн в одній із шкіл Свалявського р-ну до 205,6 тис. грн у школі Ужгородського р-ну. Такий розрив у сумах свідчить про різну ефективність використання бюджетних коштів на загальну середню освіту. Звісно, більші витрати йдуть на малокомплектні школи. Є багато плюсів оптимізації шкільної мережі: економія коштів, кращі умови навчання для учнів, більші можливості соціалізації, відвідування гуртків тощо. Проте найменшими умовами для можливості їх оптимізації є дорожня інфраструктура, чого в віддалених селах практично немає, та комфортні шкільні автобуси для підвезення учнів. Також неможна упускати фактор якості знань. Багато хто стверджує, що випускник малокомплектної школи не може конкурувати з випускником звичайної загальноосвітньої з нормальною наповнюваністю класів. Мабуть в більшості так і є, але можуть бути і випадки, коли в сільській школі в невеликому класі, де педагог має змогу більше уваги приділити кожному учню на занятті, будуть суттєво вищі результати знань. Це залежить від спільних зусиль учня і педагога. Слід зупинитись і ще на одній можливій причині значних витрат по окремих школах, зокрема в сільській місцевості, – більші витрати на енергоносії – тому в деяких ситуаціях буде значно ефективніше виділити кошти на заміну вікон чи встановлення енергозберігаючих котлів.

Все це вказує на те, що освітня галузь в Україні потребує не тільки територіальної оптимізації шкільної мережі, але й економічної, що дозволить ефективно працювати закладам середньої освіти і надавати якісні освітні послуги».