Ароматом улюблених квітів, веселим щебетом правнуків, теплими зиченнями дорогих серцю людей 2-го серпня на її життєвий поріг непомітно прилинув славний ювілей. Мудрих 85 років замайоріли на календарі долі непересічної особистості, яка всю себе присвятила родині, улюбленій роботі, творчості, яка віддано любить життя, і воно відповідає їй взаємністю.Життєвий літопис ювіляркиПерша сторінка життєвого літопису Марії Іванівни розпочалася 2 серпня 1934 року. На церковне свято – День пам’яті пророка Іллі – у простій селянській родині Наники та Івана Тегзів у мальовничому селі Березово народилася донечка-первісток, яку нарекли Марією. Босоноге дитинство дівчинки разом із сестричками та братиком промайнуло серед рідних гір та струмочків, звідси, зізнається ювілярка, і черпала енергію та завзяття, мудрість та досвід. Змалку діти були привчені до праці: з 5-6 класів сестрички вже вміли майстерно прясти, допомагали по господарству. Однак Марія завжди була спраглою до знань. Закінчивши Березівську восьмирічку, у 1949 році дівчина вступила до Хустського педагогічного училища, після закінчення якого її направили працювати вчителем початкових класів у Великий Березний. Однак доля внесла свої корективи й педагогічну діяльність розпочала-таки в рідній школі в Березові. Тут і зустріла своє кохання – вірного супутника життя – чоловіка Михайла, який на той час уже кілька років учителював, викладав історію. 29 серпня 1953 року зіграли весілля. У 1954-му молода вчителька вирішує здобути вищу освіту, тому вступає на філологічний факультет УжДУ на заочну форму навчання. Понад 40 років Марія Іванівна присвятила рідній школі, навчала дітей української мови та літератури. Та, безсумнівно, однією з кращих сторінок її життєвого літопису є любляча родина, якою щедро нагородив її Всевишній: вона – мама трьох прекрасних доньок – Ірини, Наталії, Ангеліни, бабуся п’ятьох чудових онуків. Неймовірно тішиться вісьмома правнуками і з нетерпінням чекає ось-ось появи на світ дев’ятого, який буде для неї найдорожчим подарунком до ювілею. Шкода, зітхає, що нема поряд люблячого чоловіка, з яким у злагоді прожила 56 щасливих подружніх років, та світла пам’ять про нього – назавжди в її серці.
Попри поважний вік, Марія Іванівна – активна та комунікабельна жінка, займається господарством, щонеділі відвідує службу Божу, а ще вона – невтомний шукач народних скарбів.
З-під її пера вийшли книга про рідне село та збірка коломийокПані Марія – перша з місцевих, хто написав про рідне село. Видання побачило світ в Ужгороді в 2014-му році. Працювала над ним 7 років, адже появі книги передувала надзвичайно копітка робота: матеріал збирала, спілкуючись зі старожилами села, колегами та зі старшими членами власної родини, тому саме їй і відведено найбільше уваги. «Життя – це два тихі береги, а посередині – бурхлива річка. Один берег – дитинство, другий – старість. Ріка життя була і світлою, і темною. Швидко пронесла вона свої води. На старості літ згадується все: і дитинство, і юність…» Такими словами розпочинає авторка передмову книги. Горда своїм селом, Марія Василівна поставила собі за мету дослідити походження назви рідного населеного пункту, де промайнули її дитинство, юність та проходить золота життєва осінь, зібрати прислів’я, приказки, коломийки про миле серцю Березово і зрозуміла кілька років тому, що недостатньо лишень переповідати історію рідного села з уст в уста, її потрібно записати й передати наступним поколінням. Тим паче, назрів час, коли інтуїція, ерудиція, знання та досвід філолога дозволяють цікаво розкрити різні теми. Так, на сторінках книги Марія Іванівна висвітлила почуте від старожилів, а заглиблюючись у минуле рідного села, з’ясувала, що можна виокремити навіть кілька розділів. До прикладу, про цікавих та знаних земляків, якими пишаються місцеві. Серед них митці, священники, письменники тощо. У розділі «Легенди» перед читачем у всій красі постають гори, ріка, потічки, які оточують мальовниче село. З уст народу записані спогади про вулицю її дитинства, власні спогади про батьків та інших людей села. З болем, вилитим на папері, згадуються й січовики-односельці, які загинули на Красному полі. Надруковані також казки Юрія Тегзи-Парадюка та біографічні дані з життя відомого березівчанина, знакової постаті краю Степана Паппа. Цікаво прочитати розділ «Звичаї та обряди», де жінка детально описує березівське весілля, проводи отари на полонини. Окремий розділ присвячено історії походження сільських прізвищ та прізвиськ.
А минулого року Марія Іванівна видала збірку коломийок, бо переконана, що це справжнє джерело народної мудрості, це народні перлини, що дійшли до нас з глибини віків, і повинні жити серед багатьох наступних поколінь. Тому й взялася за цю роботу. Сама знає напам’ять більше двохсот. Серед них коломийки весільні, жартівливі, любовні, про долю заробітчан і, звісно, про рідне Березово. Тішиться ювілярка, що у всіх творчих починаннях її підтримує любляча родина, сусіди, люди, яким не байдужа народна творчість.
Продовжує працювати над діалектичним словникомНаразі Марія Іванівна працює над діалектичним словником. У цю роботу поринула, що називається, з головою. Вже спорядила чимало підшивок надрукованого матеріалу.
«Мета моєї праці – видати для молоді книгу, з якої вони можуть дізнатися про найпоширеніші говори Закарпаття, а особливо про наш місцевий лишаківський говір. Дуже хочу, щоб молоде покоління не забуло слова і вирази наших предків», – каже пані Марія. Словник нетиповий та оригінальний: складається з кількох розділів. Перший – «Діалекти Закарпаття та їхні межі. Лишаківський говір та його особливості». У ньому розкрито групу діалектів південно-західного наріччя та її межі. Особливо глибоко проаналізовано лишаківський говір Хустщини та його головні ознаки. Мені як журналісту – теж було цікаво дізнатися про цей говір. Так ось, філолог за фахом, Марія Іванівна розповіла, що верховинські говірки від Довгого вгору між річками Латорицею і Тересвою поділяються на говірки верховинських лемаків і лишаків. Лишаки мають таку назву не випадково: активно вживають слово «лиш» (лише) замість «тільки», приміром: лиш мало, лиш тулько, лише вчора. У лексиці лишаків помітне місце займають архаїзми та запозичені слова з інших мов, здебільшого з угорської, чеської, словацької, румунської та німецької. Загалом, каже дослідниця, є ряд ознак цього говору.
Найбільший за обсягом у майбутньому виданні є розділ анекдотів, байок, прислів’їв, записаних з уст народу. А у розділі «Смачні страви предків» цікаво подано найкращі рецепти рідної Хустщини, описані лишаківським діалектом. Марія Іванівна переконана, що кухня нашого краю, так склалося історично, увібрала найкращі рецепти різних поколінь різних країн. Тож радить і читачам не забувати й про ці родзинки кулінарної історії краю.
Ось такою непересічною особистістю є шанована ювілярка. Здається, непідвладна рокам, вона завжди у творчому пошуку. Тішиться, що велика та любляча родина підтримує її у всіх починаннях, добре пам’ятаючи слова, що тільки в єдності, любові до рідного краю, дбайливому ставленні до минулого – сила поколінь. Ось і цього святкового серпневого дня рідні та близькі зібралися за святковим столом, аби привітати свою берегиню роду зі славним ювілеєм – 85-річчям. До щирих вітань приєднуємося і ми. Нехай, шановна Маріє Іванівно, не скупиться доля на щедрі сюрпризи, зіткані зі щастя, міцного здоров’я та всіляких гараздів. Хай Господь щодня посилає вам своє батьківське благословення, а янгол-охоронець ще многії та благії літа не злітає з вашого плеча. Творчої наснаги та нових цікавих відкриттів!
Богдана КЛЕКНЕР