Тисячі гектарів резерватів букових пралісів та старовинна дерев'яна церква на честь св. Михаїла в селі Ужок, - все це є в переліку світової спадщини ЮНЕСКО; також саме тут є містичне місце падіння найбільшого в Європі метеорита в селі Княгиня, уламок якого нині зберігається у музеї у Відні; а ще - тисячолітні дуби — Дідо-дуб та дуб-Чемпіон у селі Стужиця; на території парку й унікальна гора Кременець, на вершині якої сходяться три кордони — український, словацький і польський; це фантастична кількість старовинних дерев’яних храмів, початок двох культових річок — Ужа та Сяну, того самого, про який співається в українському славні.Тут же і фортифікаційні споруди часів Першої світової так званої лінії Арпада, й унікальної краси залізничні мости та тунелі австро-угорських часів і цілих два курорти: мінеральний з “квасною” водою та гірськолижний з найдовшою трасою в Україні..., – пише
ukrinform.ua.
Очевидно, після такого перерахунку цікавих локацій у вас виникла думка про десятки тисяч туристів, які шурхають нацпарком у різних напрямках на своїх двох чи велосипедах, а чи в авто з одним-єдиним наміром: побачити ці всі унікальні речі.
Ну, то ми вас здивуємо: ні. Бо туристів у нацпарку зовсім не десятки тисяч, і навіть не “тисяч” узагалі, їх тут навіть не обліковують і не заробляють на квитках до всіх цих локацій. Дирекція нацпарку пояснює це тим, що при тих туристичних потоках, які є наразі, нерентабельно наймати штат для обслуговування туристів, та й у парку тільки починають працювати над туристичною інфраструктурою і вчаться на цьому заробляти. Як саме це краще зробити і скільки коштів, зрештою, може приносити турист — у матеріалі Укрінформу із серії про туристичний потенціал закарпатських нацпарків.
УКРАЇНЦІВ НЕМА, ЗАТЕ БАГАТО ПОЛЯКІВ
Ми у межах міні-проєкту “Нацпарки зблизька” їдемо в культове місце в Ужанському нацпарку — село Стужиця. Це одна з найвідвідуваніших локацій на території нацпарку, тут є нещодавно облаштований кемпінг, до села більш-менш проїзна дорога, тут проводять “Праліс-фест” (щорічний фестиваль-конференцію), а головно — це саме те село, де ростуть два, як кажуть, найстаріші дуби країни та звідки починається піший маршрут на унікальну вершину Кременець, і де сходяться три кордони: український, словацький і польський.
Крім нас, у цей день тут нема більше туристів. Дивина, еге ж? Адже сезон триває, золота осінь, чудова сонячна погода. Втім, картина зміниться, прогнозовано, уже наступного тижня: під час осінніх шкільних канікул до стужицьких дубів точно привезуть кілька автобусів із дітлахами.
Зрештою, помічаємо, що картина змінюється на наших очах уже на вершині гори Кременець: зустрічаємо там із десяток піших туристів, поляків, які неспішно йдуть собі маршрутом уздовж кордону зі свого Бещадського нацпарку у напрямку словацького нацпарку “Полоніни”.
З України на цю
вершину можна підійматися також, але для туриста це наразі проблематично, адже потрібно заздалегідь реєструватися у прикордонників, маршрут починається акурат на зеленій ділянці кордону і йти ним можна або в супроводі, або з дозволу співробітників ДПСУ. Прогулянка на вершину, втім, виходить чудова, адже йдете ви пралісом, а він у цю золоту пору особливо прекрасний.
Ну, але для тих, хто з усіма цими процедурами реєстрації не знайомий і заздалегідь не підготувався, внизу в Стужиці, на території місцевого лісництва, де є дуже пристойний кемпінг, зробили “макет” вершини Кременець. Тут також можна зачекінитися біля пам'ятної стели (точної копії тієї, що стоїть на вершині Кременця) в оточенні прикордонних стовпчиків, пофарбованих у знакові кольори українського, польського та словацького прапорів. Такий собі варіант для “лінивих” туристів.
Також у Стужиці вас здивують кремезні старезні дуби, які навіть мають імена. Це дуб-Чемпіон, визнаний найстарішим дубом в Україні, його вік - близько 1300 років, має 25 метрів у висоту й майже 10 метрів в обхваті стовбура. Більш відомим є Дідо-дуб, що росте поряд, він вищий (30 м), але «худіший» - «усього» 9,1 метра в обхваті. Його орієнтовний вік – 1100-1200 років.
Дуби видно з дороги, вони, виявляється, ростуть просто на приватних подвір'ях стужичан, проте люди зовсім не проти, коли ви йдете фотографуватися біля товстелезних 30-метрових велетнів. Зі слів директора Ужанського НПП Віктора Бирковича, адміністрація нацпарку пропонувала викупити у селян ці ділянки, на яких ростуть дуби, втім, люди на таке не пристають.
Зі Стужиці також стартує ще один популярний маршрут цього нацпарку, який веде до урочища Чорні млаки, - місця падіння того самого Княгинського метеориту, найбільшого в Європі. Маршрут можна здолати пішки (похід на день) або їхати велосипедом чи позашляховиком. Самого метеориту ви там, звісно, не побачите і цього разу копії-макету як із вершиною Кременець — також (хоча дарма). Річ у тім, що коли у 1866 році цей метеорит вибухнув над селом Княгиня, він розпався на тисячі шматків у радіусі, як пишуть, 50 км, які й понині шукають в околицях. Найбільший шматок космічної каменюки, вагою в понад 270 кг експонується нині у Музеї природознавства Відня (Віденському імператорському), він розколотий на дві частини. Його і знайшов в урочищі Чорні млаки селянин із Княгині. Зараз на цьому місці інформаційний стенд, лавиці та альтанки. Їх тут встановили нещодавно — у 2016 році, коли на Закарпатті святкували 150-річницю падіння княгинського метеориту.
ОДРАЗУ ДВІ ПАМ’ЯТКИ ЮНЕСКО
Окрім Стужиці у нацпарку є чимало локацій, подорожуючи якими, ви назбираєте купу вражень.
- Інколи запитую на різних навчаннях в аудиторії, що люди знають про Ужанський нацпарк? - каже експерт із регіонального туризму Олександр Коваль. - Звертаю увагу насамперед, на те, що на території Нацпарку маємо одразу дві пам’ятки ЮНЕСКО, це резервати букових пралісів та унікальні дерев’яні храми, серед яких церква в Ужку, також пам’ятка ЮНЕСКО. Скажу одразу, що більшість нічого не чули. Але якщо спитати, чи було б цікаво відвідати, то майже всі кажуть – так. То ж те, що з туристичними магнітами Ужанського НПП не знайомий широкий загал — це не проблема, а задача, з якою слід працювати.
А побачити тут є що, наголошує Коваль. Експерт перераховує: букові праліси, шість дерев'яних церков XVII-XVIII століть (щоправда, саме до тієї церкви
св. Михаїла в Ужку, що перебуває під егідою ЮНЕСКО наразі немає доступу туристам через примхи місцевої громади), надзвичайно мальовничий Ужоцький перевал, поблизу якого є витоки однієї з головних річок Закарпаття — Ужа та Сяну, що згадується в національному славні; ще є два курорти — гірськолижний «Красія» на схилі однойменної гори у селі Вишка та мінеральний «Ужанські купелі» в селі Ужок...
- Якщо говорити про туристичні походи нацпарком, то серед них варто відзначити маршрут зі села Княгиня - урочище Чорні млаки – турбаза - Дубовий Гай” (протяжність 14 км, позначка червона). Тут туристи мають змогу побачити карстові печери на схилах масиву Стінка, а в урочищі „Чорні млаки” – місце падіння найбільшого у Європі метеорита і буково-яворові праліси. Ще один маршрут (село Кострино - гора Явірник – село Руський Мочар, протяжність 8 км, позначка червона) проходить через гору, де розташований один з найстаріших туристичних притулків „Явірник” і живе його «талісман» — жива легенда Карпат
Янко Деревляний. На екомаршруті, що стартує у селі Жорнава (Жорнава - гора Голаня - Жорнава, протяжність 4 км, позначка синя) туристи мають змогу побачити фортифікаційні укріплення ІІ Світової війни „Лінія Арпада”. А на екологічному маршруті (село Лубня - гора Черемха - гора Менчул – село Лубня (протяжність 7 км, позначка синя) можна побачити печери розбійників „Жіванські ями” та помилуватися краєвидами на польську частину Біосферного резервату. - розповідає Олександр Коваль.
Власне, наголошує експерт, який з маршрутів ви б не обрали, попри те, що всі вони марковані, ними варто ходити з провідником чи гідом-екскурсоводом. Замовити їхні послуги можна, попередньо звернувшись в адміністрацію Ужанського нацпарку. Так подорож буде наповнена розповідями фахівців про унікальні природні об’єкти, їхню роль у дикій природі та значення для людства.
ЄДИНИЙ КИЇВСЬКИЙ ПОТЯГ, ЩО КУРСУЄ НАЦПАРКОМ, НЕ ЗУПИНЯЄТЬСЯ ТУТ
Окремої уваги туристів заслуговують залізничні пам’ятки Ужанського нацпарку.
- Об'єкти залізничної інфраструктури побудовані за часів Австро-Угорщини (початок ХХ ст.) фахівцями Угорських королівських державних доріг. Сьогодні ці інженерні споруди (тунелі, віадуки, тераси) надзвичайно приваблюють туристів. Довжина залізничної дороги складає всього сім з половиною кілометрів, це пряма відстань між Волосянкою та Ужоцьким перевалом, а довжина сучасної залізниці – 19 кілометрів.
Тут прокладено 14 залізничних тунелів, це — найкрасивіша гірська транспортна магістраль України, - каже Олександр Коваль. - Залізниця тут — це серпантинна дорога із значними підйомами, численними тунелями, віадуками, терасами. Ці місця особливо популярні серед художників і фотографів, які проводять тут 5-7 днів фіксуючи цю красу. Слід зазначити, що під час Першої світової війни гілка залізниці сильно постраждала, оскільки це був стратегічний об’єкт, за який велись бої, — каже Коваль.
Але якщо австро-угорська лінія залізниці — окрема принада нацпарку, то з рідною Укрзалізницею тут проблеми. Річ у тому, що єдиний потяг, який курсує цим регіоном із Києва (Київ-Солотвино) не зупиняється узагалі (!) на жодній із зупинок на території нацпарку. Директор нацпарку говорить, що причина цього — відсутність лобі для регіону, бо на Галичині цей потяг зупиняється багато разів, а із Сянок Львівської області проїжджає Ужанським нацпарком без жодної зупинки аж до Ужгорода.
- Наразі вчергове ведуться перемовини, ми надіслали відповідні звернення до нардепів від «Слуги народу» Ігоря Кривошеєва та Михайла Лаби з тим, аби зробити зупинку на одній зі станцій залізничної лінії в нацпарку. Не так давно вдалося добитися зупинки у Перечині — її пролобіювали власники місцевого курорту на Перечинщині, тепер потяг зупиняється там на 2 хвилини, - сказав Віктор Биркович.
ЯКЩО ЇХАТИ — ТО МІНІМУМ НА ТРИ ДНІСловом, туристу є що робити на території Ужанського нацпарку, і мова навіть не про те, щоб затриматися більш, ніж на день: сюди варто приїхати, як мінімум, на три дні, а то й на 5 чи 7, аби все охопити. І, зваживши на те, що один турист, який проводить день у нацпарку — це близько 1000 грн прибутку для місцевих суб’єктів туризму, за це варто боротися.
- Наразі наявна інфраструктура на курортах у нацпарку, садибах зеленого туризму здатна забезпечити близько 1000 ліжкомісць на день — тобто, мова йде про мільйон гривень доходу в день, якщо ці місця будуть заповнені туристами. Відтак, на туризм тут дійсно варто робити ставку, - каже Олександр Коваль. Проте, зазначає він, коли ми говоримо про розвиток туризму на території національних парків, то розуміємо, що необхідно будувати систему, котра координуватиме дії усіх залучених зацікавлених сторін.
- Національний парк самостійно не зможе максимально реалізувати свій туристичний потенціал і досягти сприятливого соціально-економічного результату, - наголошує Коваль. - Та працювати над цим тут є кому — адже якщо говорити про територію Ужанського нацпарку, то вже сьогодні це понад 50% Великоберезнянського району. Наразі варто об’єднуватися і працювати.
З чого починати? Із взаємодії, яка зможе покращити існуючі та розробити нові послуги, із впровадження ефективної системи управління туристичними потоками на території нацпарку. Треба почати обліковувати туристів, напрацьовувати потенціал екскурсійно-пізнавальних програм, підготувати та підвищити кваліфікацію для гідів-провідників, провести природоохоронний благоустрій території тощо.
- Паралельно треба працювати над маркетингом: ці туристичні продукти нацпарку треба просувати на український туристичний ринок. І ще дуже важливий момент: щоб посилити впізнаваність Ужанського національного парку, варто розробити механізм, що забезпечить цю впізнаваність, ідентифікуватиме його природоохоронне та рекреаційне призначення через відповідний брендинг. Це ті ж стужицькі дуби, метеорит «Княгиня» - те, що є тільки тут і ніде більше, - каже Коваль.
Також, акцентує експерт із туризму, у нацпарку мають бути готові до роботи з інвесторами, адже на сьогодні кількість суб’єктів, що надають послуги проживання, є вкрай недостатньою. Існують проблеми з одночасним поселенням туристів із 2-3 автобусів. Окрема проблема: що робити туристу у нацпарку у вечірній час, тобто, треба працювати над анімаційною програмою також.
СУБІТКИ — НЕМАТЕРІАЛЬНА СПАДЩИНА, УНІКАЛЬНА ТРАДИЦІЯ- Ще один важливий момент — соціальний, - наголошує Коваль. - Узагалі, села, люди, що зберігають традиції на території нацпарків, — то окрема принада, тому тут варто розвивати екологічне фермерство, приватні ініціативи місцевих жителів. Але наразі села на території нацпарку в занепаді, місцеве населення масово виїжджає на заробітки, ті, хто вдома, часто займаються нелегальною діяльністю. Це не додає іміджу Ужанському нацпарку, навпаки. Тут уже прерогатива держави змінювати ситуацію — через надання певної фінансової підтримки, доступних кредитів, розвиток інфраструктури. Хоча, безумовно, без ініціативи місцевих мешканців це неможливо.
Одним із успішних втілень такого проєкту може бути унікальний звичай «субіток», що зберігся в деяких селах, що входять до нацпарку та тих, що межують з ним (Вишка, Люта Великоберезнянського району). Субітки, звичай палити на пагорбах вогні, побутує на свято апостолів Петра та Павла 12 липня. Власне, субітка — це і є назва того вогнища, його готують хлопці, підпалюють, це цікавий обряд, що збирає у селі Вишка, окрім місцевих, цілі групи туристів. Власники місцевих садиб підвозять людей на «субітки» в гори, люди спостерігають, разом із місцевими беруть участь в обряді, словом, це незабутні враження і унікальна програма на цілу ніч.
МИ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄМО СТВОРЮВАТИ СВІЙ ТУРИСТИЧНИЙ ПРОДУКТ
- Наразі туризм у парку нерозвинений, - каже директор Ужанського НПП Віктор Биркович. - У порівнянні зі словаками та поляками, з якими ми разом входимо в транскордонний Східно-карпатський біосферний заповідник, де у них тільки Бещадський нацпарк відвідує офіційно 600 тисяч туристів — наші потоки туристів не обліковуються навіть і близько в таких цифрах. І та кількість туристів, яка відвідує сьогодні наш нацпарк, не дозволяє навіть утримувати штат для їхнього обслуговування. Наш турист, треба зазначити, це переважно поляки, серед них особливо популярна вершина Кінчик Буковський.
- Серед українських туристів ми не є популярними, тому їх потоку в нас нема. Для того, аби був туристичний потік, нам потрібна промоція і на регіональному, і на загальноукраїнському рівнях. Власне, ми зараз тільки готуємося просуватися на цьому ринку, тому на території нацпарку лише зароджується туристична інфраструктура. Наразі, - зазначає Биркович, - у нацпарку є пішохідні і є веломаршрути, працюють над створенням мережі кемпінгів, де туристи могли б зупинитися на ніч, із наметами, велосипедами чи своїми автівками. Наразі таких локацій у нацпарку чотири: у селах Стужиця, Стричава, Жорнава та Лубня, там є необхідні комунікації (електрифікація, водовідведення), альтанки, будинки для ночівлі.
- З наступного року плануємо запустити водний туризм у нацпарку, - каже Віктор Биркович. — сплав на каяках, це можна тут запровадити, навіть попри те, що річка Уж міліє, бо для спусків на каяках не потрібен високий рівень води. Тому зараз ми шукаємо кошти, аби закупити інвентар.
- Фактично, оці кемпінгові бази будуть водночас базами для прокату каяків і — як ми плануємо — велосипедів для туристів, - каже Биркович.
- Ще один напрям, над яким наразі працюємо в нацпарку — це астротуризм у межах проєкту «Парк темного неба», куди наші словацькі та польські партнери долучили Ужанський нацпарк. Цей проєкт є у наших сусідів у нацпарках Полоніни та Бещадському. У словаків недалеко від кордону в Колодному є обсерваторія, її можна відвідати. Річ у тім, що у нацпарках найкраще спостерігати за зоряним небом, видно в десятки разів більше зірок, бо небо не засвітлене, як у містах.
Зі слів директора нацпарку, проєкт передбачає реконструкцію старого адміністративного будинку в Стужицькому лісництві, щоб на верхньому поверсі можна було поставити телескоп. Також тут будуть три пересувні телескопи, які встановлюватимуть на різних локаціях у парку.
Проєкт у межах «Парку темного неба» - ще один туристичний продукт, над створенням переліку яких ми тільки починаємо працювати, наголошує директор.
- З того, чим уже можемо похвалитися в цьому плані — це організація локації навколо місця падіння метеорита «Княгиня», до 2016-го року там нічого не було, - каже він.
ПОТРІБНО ВІДКРИТИ ХОЧА Б ДВА ПУНКТИ ПЕРЕХОДУ НА КОРДОНІ
В Ужанському нацпарку покладають надії на відкриття пунктів пропуску на кордоні з Польщею.
- Дні добросусідства та тимчасові піші пункти переходу на КПП «Лубня-Волосате» показали, що за день нас відвідувала майже тисяча польських туристів, їм цей регіон цікавий наразі, тому маємо надію, що пункт переходу в Лубні найближчим часом таки буде відкрито, - каже Віктор Биркович.
- Його відкриття здатне збільшити кількість іноземних гостей. За різними оцінками, мова йде про 30 – 50 тисяч візитів на рік. Значна частина цих туристів могла б знайти собі житло та зупинитись на ніч, та вкласти кошти, через купівлю послуг і продуктів, у розвиток місцевої економіки, це б значно пожвавило розвиток інфраструктури території Ужанського національного парку, - каже Олександр Коваль.
Крім Лубні, має потенціал для відкриття ще один перехід на території парку, а саме через словацький кордон. Мова про Забрідь (Україна)-Уліч (Словаччина). Загалом, відкриття таких двох важливих пунктів пропуску дозволить зробити циклічний маршрут між трьома країнами, це матиме неабиякий попит у туристів як в українських, так і в європейських, і допоможе вивести туризм в Ужанському нацпарку на справді новий рівень.
- Але це все — робота на перспективу, яку, втім, необхідно розпочинати уже! - каже Коваль. - А наразі, якщо ви потрапите на територію Ужанського нацпарку, зупиніться там хоча б на добу і оцініть цей унікально чистий карпатський регіон та його природні принади. Та навіть якщо їдете через Ужоцький перевал до Ужгорода, обов’язково зупиніться — хоч на годину — біля тих об’єктів, які трапляються вам на дорозі. А узагалі пропоную ідею: рекомендую випускникам, котрі закінчують школу у 2020 році, не планувати випускний вечір у ресторані. Заплануйте собі візит в Ужанський національний парк — і залиште спогади на все життя.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака
ukrinform.ua {g}