Те, що закарпатці першими проторували стежки на закордонні заробітки, достеменно відомо. Тим, що друзів, з якими не бачився десятиліттями, можна запросто зустріти в супермаркеті у Празі, Братиславі чи Будапешті («а я тут уже давно працюю!»), не здивуєш тут нікого. Бо ж місцеві люди рухливі й працюють там, де добре платять.
Проте деякі знаходять себе і вдома, стаючи першовідкривачами нових видів бізнесу. Ось і постають на мапі Закарпаття ферми з тваринами, яких тут зроду не бачили. Серед таких африканські страуси, сибірські олені, їстівні равлики. І якщо деінде хтось бажає відкрити власну справу, вважаючи її новим для України бізнесом, хай спочатку поцікавиться, чи не існує вона на Закарпатті.
Починали з шести, дійшли до трьохсот
Коли Василь Перец започатковував під Хустом ферму зі страусами, то перша складність була та, що в законодавстві держави не було страуса як свійської птиці. Були вони лише як циркові й зоопаркові птахи. Засновникові ферми довелося пройти кілька судів, щоб обстояти обрану ним справу. Врешті-решт судову справу виграв і створив ферму з екзотичними птахами. Наступним етапом було отримати в користування приміщення колишньої свиноферми. Воно, на відміну від багатьох інших у районі, що спорожніли, тут служить дотепер.
Із плином часу птахів збільшилося до понад 300 особин. Було обрано курс на виробництво м’яса, але від нього відмовилися. Причина — не вдалося знайти постійних і надійних покупців. Тож переорієнтувалися на племінну справу: тепер утримують 56 дорослих страусів. Ферма під Хустом стала першим в Україні племінним репродуктором з розведення чорного африканського страуса. З цим статусом уже півтора десятиліття.
Справа перейшла до зятя
Василеві Васильовичу вже 67, тому його справу повністю перебрав на себе зять, який теж Василь і так само Васильович. Він зустрів нас з усмішкою: «Спробуйте погодувати страусів!» Нічого не підозрюючи, ми з начальником відділу тваринництва департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Ніною Кіш підійшли близько і дали задньої. Адже зграя двометрових птахів підбігла так швидко, простягаючи довгі шиї по хрумкі кукурудзяні палички, що, здавалося, зараз з’їдять і нас.
— Боятися їх не варто, але поховайте всі предмети, які можуть привернути їхню увагу, — сказав Василь Васильович-молодший на прізвище Фіцай. — Бо якщо в них перед очима опиняться ваші телефон чи фотоапарат, то можете їх позбутися назавжди. Уже не в одного птаха ця техніка опинилася в шлунку й там залишилася.
Шлунок у страуса настільки міцний, що може перетравити навіть цвяхи, шматки металу. На наших очах страуси за мить поїли купу твердих кісток: проковтнули, оскільки не мають зубів. Такі кості у природних умовах розкладаються майже 80 років, а в шлунках африканців від них скоро нічого не залишиться.
Страусів не треба боятися, а треба добре вивчити їх. Тоді й справжню ціну їм можна скласти, переконаний Василь Фіцай. На цій фермі її господарі почуваються першовідкривачами, адже до них ніхто в Україні страусів не вирощував. У 2002-му, коли Василь Васильович-старший зі Словаччини привіз перших шість дорослих птахів, майже нічого не знав про догляд за ними. Утім, потім були ще партії з Бельгії та Нідерландів. І почалося…
Місцевий клімат для чорного африканського страуса виявився цілком придатним. Василь Фіцай каже, цей вид страусів дуже невибагливий до умов. Птахи з Африки більші за розмірами від своїх родичів з Австралії — вищі від людини, їдять небагато: за день у середньому кілограм кормосумішей, решту доповнюють сіном, соломою, гичкою чи бадиллям; несучість самок дуже помірна — 20—60 яєць на рік, зате яйця величезні.
Які клички птахів
Після партії завезених з-за кордону недешевих страусів на фермі навчилися самі вирощувати пташенят. Мають інкубатори, а також виводкові шафи. Василеві Фіцаю допомагає дружина Владислава. Вона 17 років працювала юристом, однак уже сім як розпрощалася з тією роботою і працює на фермі поряд із чоловіком.