Тетяна знаходить образи на ужгородських ретролистівках, роздруковує їх, копіркою переносить на тканину і далі вишиває за контуром, подеколи піддивляється дрібні деталі, адже копірка їх майже не передає.

«Я хотіла по-новому показати раритетні листівки Ужгорода, а ще мені було цікаво, чи зможу вишити архітектуру нашого міста».

Корона далася напрочуд непросто, адже довелося добряче пропрацювати світло й тіні. А ще на оригінальній листівці — багато автівок і людей, тож Таня вишила дві машини, а щоб передати людей, треба більше досвіду, вміння. Тепер вона прагне навчитися зображати людей та загалом більше практикувати з дрібними деталями.

У вишиванні Таня не має амбіцій, творить винятково для задоволення, вечірньої пори виділяє годину-дві, тож над однією роботою може працювати і пів року, проте з радістю і завзяттям.

Журналістка виставила фото картин у фейсбуці, і їх замовили — дві поїхали у Мюнхен, одна залишається у приватній колекції в Ужгороді, нічна Корона вже також зарезервована.

Надалі Тетяна хоче спробувати вишити щось із полотен митців. Їй імпонує графіка сучасної угорської художниці Котолін Голло, у неї лінії схожі на нитку. Ще прагне зобразити живопис — закарпатські гірські пейзажі когось із локальних знаних майстрів. Зберегла собі також фото Невицького замку — вміло ретушоване немов картина.

У Тані вже запитують про виставку, проте наразі вона не думає про це, хоче вдосконалитися й тоді, можливо, поміркує.

Евеліна Гурницька, Varosh