На жаль, з сумом слід згадати, що заклик митрополита Павла не залишився одиноким, до нього вдавася і сам правлячий архієрей Київської єпархії РПЦ в Україні Онуфрій, а за ним і верхівка Почаївської та Свято-Успенської Святогорської лавр та інші „пастиріє” московської церкви в Україні. Завдяки поведінці очільників Почаївської лаври, які знехтували захворюванням небезпечного вірусу паломниками з Молдови, довелося владі закрити вхід і вихід цієї української святині.

Останні події навколо Почаївського монастиря остаточно показали бездухий характер і безсердечну поведінку т.зв. ченців та священників цієї української святині, яких не наважуся назвати „пастирями духовного стада” після їхнього навмисного заклику до порушення державної політики щодо дотримування карантину. Саме поведінка Московського патріархату в Україні, до якого, помилково, належить Свято-Успенська Почаївська лавра та інші святині, які є визначними пам’ятками історії та архітектури, яка є й центром духовної та національної культури України, довела, що це неукраїнська церква. Представники імперської політики в ризах зневажили не тільки державну політику у боротьбі зі смертельним вірусом, але й елементарним інстинктом християнина – показати любов до ближнього, замість вірності імперській політиці.

Початок Почаївського монастиря губиться у сивій давнині ІХ-Х ст., закутаний у чар леґенд і поезії. Перекази свідчать, що під почаївською горою вже у тринадцятому віці жили монахи-пустельники в поосібних келіях, мали й малу дерев’яну церковцю Успення Діви Марії. Люди навколишніх сіл приносили монахам харч і таким чином допомагали їм у їхніх щоденних молитвах виконувати взяті на себе обов’язки. А Московська територія на той час ще славилася болотом, в якому, згідно з народними переказами, лише чорти водилися. Московський улус, згодом відомий як князівство Московське — виділене монгольським ханом. З 1328 року московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь.

Біля 800 років з першої появи Божої Матері на Почаївській горі та її чудотворної стопи, першої святині Почаївського монастиря, люди відвідують і щедро жертвують на його процвітання. 1597 року місцева поміщиця Анна Гойська передала Почаївському монастирю чудотворну ікону Божої Матері, подаровану їй грецьким митрополитом Неофітом і пожертвувала одну землю, ліс, кріпаків та десяту частину річних доходів від своїх маєтків. Родина Домашевських 1649 р. побудувала Троїцький собор у візантійському стилі та виділила 23 тисячі злотих на утримання монастиря. Польський ґраф Миколай Потоцький настільки повірив у православну ікону Божої Матері, що домігся у Римі канонізації її чудотворности (коронації).

Оскільки жодна із церков не підходила для коронованої ікони, то М.Потоцький будує великий собор у стилі европейського бароко, на що він витратив 2,2 мільйона злотих та понад 10 років особистого догляду за будівництвом. Зрештою, сам прийняв греко-католицьку віру і постригся в ченці Почаївського монастиря, в якому й прожив ще 20 років і похований, як фундатор, у західній стіні собору.

За всю писемну історію Почаївський монастир був українським 230 років, греко-католицьким 110 і російським 160 років, що зводить на нівеь претензії Московського патріархату на цю святиню.

8 років тому М.Волинюк у газеті «Вільне життя» попереджав, що «нині повторюється історія столітньої давности. За часів самодержавства ченці лаври були втягнуті в чорносотенську організацію «Союз русского народа» і було споруджено Троїцький собор у псевдоруському стилі псковської архітектури. Тепер, у незалежній Україні, монахи втягуються в «русский мир» і будується собор у стилі московської архітектури» («То кому ж належить Почаївська лавра?» г. Вільне життя, № 27, 11.4.2012, стор. 5).

Після восьми років попередження М.Волинюка вчинки не тільки почаївських службовців МП, але й Печерської Лаври та решти УПЦ МП, підтверджують, що їм до лиця була б уніформа борців за відновлення імперії, а не прихоування під ризами своєї імперської поведінки.

С.п. кардинал Любомир Гузар сказав: «Там, де є дрібочка ненависти, Бога немає!»

Предствники УПЦ МП (не можу її назвати українською, бо вона заперечує українську мову, культуру й історію, а православною вона залишається неканонічно, бо ж наданий Й.Сталіном патріархат 1943 р. перетворив церковних службовців на аґентів КГБ, що підтвердив патріарх Філарет, а сама церква й досі без томосу) проявляють не «дрібочки», а цілі «груди» ненависті до української держави, до всього, що не можна використати для відновлення імперії.

Сучасна поведінка МП до вірних парафіян в Україні дослівно нагадує слова: Ви нам – хліб та гроші, а ми вам – смертельний вірус! Поповнення церковної каси стало для МП в Україні важливішим, ніж здоров'я віруючої «пастви» тзв. УПЦ МП. Сподіваймось, що прихильники МП в Україні нарешті приглянуться і оцінять не тільки вчинки своїх «пастирів», але й звернуть увагу на те, що саме найбільш запеклі прихильники МП, потрапили під «Божу кару за гріхи», які згадував настоятель Печерської лаври Павло, на що дуже швидко відреаґувала «невидима сила» і Печерська та Почаївська лаври опинилися серед найнебезпечніших місьць в Україні щодо поширення смертельного вірусу covid-19.

Як зазначає видання Cerkvarium, на початку квітня Росія заблокувала перевезення своєю територією гуманітарного вантажу для України з третьої країни, а зараз РФ хоче привезти вантаж до Печерської лаври! Лицемірство російської влади, як і Московського патріархату в Україні, не мають міри – ще тиждень-два тому не визнавали коронувірус, блокували ліки та гуманітарний вантаж, а тепер хочуть себе показати „гуманістами”.

„Гуманітарні вантажі” Кремля українцям вже шість років добре відомі на сході України, бо від них постраждали вже сотки українських громадян. Цікаво, що російська уповноважена з прав людини Т.Москалькова переймається „гуманітарною допомогою” київським монахам МП, але мовчить, коли московські снайпери щодня калічать та вбивають українців з окупованої території на російсько-українському фронті, порушуючі в сотки раз угоду про тишу!

„Гуманітарні” наміри аґресивної Росії пригадують нам слова апостола Матея: „Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви” (7/15). А «плоди» російської «гумпомочі» вже обійшлися українцям у понад 14 тисяч жертв!

Але ж бо сказано: Господь не прийде з палицею карати, а Його покарання ніхто не уникне.

Торонто