Карта Ужгорода ХІХ століття, номером 819 позначена територія корчми «Білий корабель»Фотографії старої корчми «Білий корабель» нам знайти не вдалося, але відомо, що це була доволі велика споруда, де також діяв невеличкий готель і кілька магазинів. Навесні 1902 року усе це знесли, додавши до звільненої території і сусідню ділянку Самсона Рота, яку місто викупило за 28 тисяч крон. За даними з книжки «Архітектура Ужгорода» Олега Олашина та Ліни Дегтярьової, проєкт нової споруди в стилі угорської сецесії розробили будапештські архітектори Лайош Феєр та Іґнац Ріттер. Конкурс же на її зведення виграло будапештське підприємство «Брати Грюнвальд і Шиффер» («Grünwald testvérek és Schiffer»), котрі за неповні два роки зобов’язувалися звести в самому центрі міста двоповерхову будівлю (за тодішньою традицією, перший поверх – партер – не рахувався). Будівництво коштувало 276 000 крон (за іншими даними, 248 000), для його здійснення місто взяло позику на 50 років.

Брати Грюнвальд і Шиффер мали здати роботу 1 листопада 1903 року, але впоралися навіть раніше – вже у жовтні велика будівля була готова. Красивий палац за старою звичкою усі продовжували називати «Білим кораблем», причому назву цю використовували і у газетах, і навіть офіційно. 28 листопада комісія приймала об’єкт, визначивши, що «незважаючи на короткий термін, будівництво було завершено достроково, з професійною точністю та повною відповідністю практичним вимогам». Однак уже під час огляду було виявлено кілька недоліків, які підрядник зобов’язувався ліквідувати.

Ошатний «Білий корабель» став окрасою центральної частини Унґвара. У партері будівлі відкрили магазини, через величезні вітрини яких можна було побачити всередині всяку-всячину. Герман Розенбаум відкрив там великий модний магазин, де продавав жіночий одяг та аксесуари, штори, покривала, тканину тощо. Розенфельд мав там «склад взуття», Якоб Бергер торгував дитячими візочками та порцеляною, Мартон Лебовітс виготовляв і продавав шкіряні валізи, поруч запрошувала на келих відбірного вина винарня «Радо», а в магазині Жигмонда Борошша можна було купити усе: від капелюхів до браунінгів. В одній із тогочасних газет згадували, що біля сліпучих вітрин «Білого корабля» люди почувалися, як в Америці – надто вже незвичними були для маленького провінційного Унґвара великі торгові площі.

На першому та другому поверхах будівлі у просторих квартирах оселилися люди. Багато чого там було в новинку: водогін, дверний дзвінок, управитель (завгосп) будинку. Квартири у «Білому кораблі» були дуже великими, на 3-4 просторі кімнати, з кухнею, ванною, клозетом та коморою. Однак дуже скоро виявилося, що проживати у новій будівлі не так уже й комфортно: стеля протікала, стіни набиралися вологи. Орендарі двох квартир, Шандор Гуттманн та Альберт Шварц, скаржилися на нестерпні умови до міської управи. Звідти вислали комісію, члени якої переконалися у тому, що у їдальні та спальні обох помешкань стеля є наскрізь мокрою, вода крапає на підлогу, руйнуючи паркет. Виявлені недоліки мусила усунути за власні кошти фірма-підрядник, яка виправила хибу, проте не усунула суті проблеми з водовідведенням.

Та це була лише частина усіх бід будівлі, бо там і штукатурка почала сипатися, і двері й вікна, як слід, не закривалися, в підвал просочувалася вода, на стіні під’їзду з’явилася тріщина, у магазині Борошша прорвало трубу (за пошкоджений водою крам він навіть позивався на міську раду), а черепиця на даху частково потребувала заміни. На усі ці недоліки магістрат вказував підряднику, однак той виправляти їх не поспішав.

Усе це тяглося роками, аж тут сталася справжня біда. 4 січня 1909 року о сьомій годині ранку мешканці міста побачили дим, який виривався з вікна другого (за нинішніми мірками третього) поверху. Хтось викликав пожежників, підняли за тривогою і військовослужбовців 66-го піхотного полку. На вузьких вуличках Великомостовій та Маломостовій (нинішніх Корзо та початку вулиці Волошина) перекрили рух, через що одразу утворився величезний корок. Газета «Határszéli Ujság» описувала події так: «Вогонь швидко охопив дах, дерев’яні балки палали і обвалювалися разом зі стовпами телефонних ліній. Пожежники та військовики прибули швидко, почали гасити вогонь, у поспіху навіть забувши, що в «Білому кораблі» є водогін, до якого можна підключитися. Навколо зібралося багато людей, всі думали, як допомогти мешканцям верхніх поверхів. Вони ж або намагалися зачинитися у своїх квартирах, або рятувалися. І перше, і друге було небезпечно, бо вогонь розповсюджувався дуже швидко, а з даху постійно обвалювалася черепиця. Когось пожежники виводили, закутуючи в ковдри. Військовики через вікна витягати надвір меблі, але всі помешкання врятувати не могли. На квартири Альберта Шварца, др. Шандора Гуттманна, Елемера Преуса, др. Вілмоша Беера та Ф. Шварца обвалилася стеля. Ті квартири, які виходили вікнами у двір більш-менш вціліли. Жертв серед мешканців і пожежників не було».

«Білий корабель» горів довго, ставши зрештою, як писали в газетах, «чорним кораблем». Красивий дах будівлі з башточками і витонченим аттиком, прикрашеним сердечками, вигорів і провалився у квартири третього поверху. Репортери писали, що будівля під час пожежі рипіла і скреготала, тож присутні припускали, що вогню не витримає і перекриття ще одного поверху, що будівля просто складеться, як картковий будиночок. Та «корабель» встояв.

О 16.45, коли страшну пожежу майже вгамували, хтось раптом побачив, що димить горище сусідньої будівлі. На жаль, нині важко ідентифікувати, про який саме будинок йшлося, бо називали його просто будинком Абрахама Гроса на вулиці Казінці. Можливо, мовилося про кутову будівлю, на фасаді якої нині розміщений пам’ятник ліхтарнику дяді Колі. Зчинилася повторна паніка, втомлені пожежники і військовики кинули «Білий корабель», який ще тлів і димився, і перекинули всі свої сили на сусідню будівлю. У ній працювали відома друкарня «Székely és Illés» та редакція міської газети «Ung», тож на горищі було багато паперу, який швидко розгорався. Журналісти з редакції на другому поверсі почали виносити підшивки газет та папери. Всі дуже боялися, що під час пожежі перекриття не витримають і важкі шафи з редакції проваляться на нижній поверх, пошкодивши дороге друкарське обладнання і машини.

Оскільки дах споруди був укритий товстим шаром снігу, серед жителів центру міста блискавкою пролетіла чутка, що виною пожежі став не «Білий корабель», а коротке замикання, яке може «перекинутися на сусідні будівлі». Тож люди були дуже налякані й очікували, що услід за цією будівлею спалахуватимуть інші. Однак цього не сталося. Пожежники та військовики доволі швидко загасили займання на горищі будинку Гроса й ближче до ночі таки покинули центр міста.

Той важкий день преса ще довго потім обговорювала, бо він оголив чимало міських проблем. Так, пожежа у «Білому кораблі» показала – якщо місто хоче надалі розбудовуватися, мусить подбати про належне забезпечення пожежників, котрі не мали високих драбин і не могли дістатися до верхнього поверху «Білого корабля», тим самим дозволивши даху будівлі згоріти повністю. Ще однією проблемою стало перекриття того дня руху вулицею Великомостовою. Оскільки на той час в місті існував лише один міст через річку, блокування всього однієї вулиці призвело до блокування всього руху в місті. Вже тоді, у 1909 році, в пресі вперше заговорили про те, що містові потрібен ще один міст, з вулиці Собранецької через Ґалаґо, щоб розвантажити центр міста і мати бодай один об’їзний шлях. Не обійшлося і без обговорення справності міської електромережі, адже пожежі через коротке замикання ставалися в місті дедалі частіше.

Саме коротке замикання вважали першопричиною пожежі у «Білому кораблі». Нібито спалахнула проводка на горищі, над квартирами Гуттманна і Шварца. Вогонь не поширився би так швидко, якби на горищі були передбачені та встановлені брандмауери – протипожежні стінки. Але їх не було, конструкція горища являла собою вузький коридор, з якого можна було увійти до комірчин власників квартир. Поміститися у тому вузькому коридорі кільком пожежникам було неможливо, а іншого виходу на горище не існувало. Чомусь на цей недолік приймальна комісія свого часу уваги не звернула, але саме він став причиною такого швидкого розповсюдження вогню. Якби на горищі заклали хоча би кілька протипожежних стінок, зробили два виходи та іншу систему коридору, можна було би сподіватися врятувати принаймні частину даху.

Після пожежі на засіданні міської ради відбувся великий розбір події, відповідальність перекладали з підрядника на приймальну комісію, з неї – на головного міського інженера і на чиновників, котрі не подбали про належне страхування будівлі. Справді, чомусь сталося так, що будівля, на зведення якої витратили більше 200 тисяч крон, була застрахована всього на 28 тисяч крон. Не дивно, що міській управі потрібно було подумати, як здешевити відновлювальні роботи, аби вони вписалися в суму відшкодування. Мабуть, саме тому дах «Білого корабля» не відбудували у попередньому вигляді, з декоративною стінкою (аттиком) та башточками. Це, слід зауважити, разюче змінило вигляд споруди, позбавивши її колишнього шарму угорської сецесії.

Помешкання на верхньому поверсі і дах відбудували дуже швидко – менше, ніж за чотири місяці. Того ж року перевірили і колодязь у дворі «Білого корабля», знайшовши у воді сліди амонію. Тоді газети ще раз згадували про стару корчму на тому місті, мовляв, у дворі її стільки років була стоянка для кінних екіпажів та возів, що не дивно, що весь ґрунт там просякнутий фекаліями.

У період входження Ужгорода до складу Чехословаччини у «Білого корабля» з’явилася ще одна часто використовувана назва (точніше переклад на чеську) – «Біла лодь». Пожежі там траплялися і в той час: у 1925-му загорівся склад згадуваного вже магазину шкіряних валіз Мартона Лебовітса, а у 1926-му вогонь наніс шкоди складу Берталона Галаса у підвалі під його магазином. Багато хто з мешканців двох житлових поверхів проживав у своїх квартирах роками – ще з часу зведення будівлі. У 1925 року навколо цього вибухнув справжній скандал: тамтешні «старожили» збунтувалися проти нових розцінок за оренду, які встановила міська управа.

Газета «Uj Közlöny» писала, що в «Білому кораблі» живуть небагаті люди, їм же нарахували такі ціни, ніби вони мільйонери. «Чотирикімнатні квартири у Малому Ґалаґові можна винайняти за 2400-3000 корун (мабуть, йдеться про вартість річної оренди), за 16 000 пошта орендує два поверхи будівлі (йдеться про тодішню будівлю пошти навпроти Жупанату), за 36 000 можна орендувати всю будівлю «Корони»», – писала тоді газета, порівнюючи з тим, що у «Білому кораблі» вартість квартир оцінили у 4000-8000 корун, а квартиру др. Гуттманна – взагалі у 14 000. Газета «Podkarpatské Hlasy» натомість рішення міста захищала, мовляв, якщо люди не можуть платити так багато, хай звільнять найкращі квартири. Але навіть у списках виборців за 1936 рік видно, що на тодішній вулиці Рашина, 2 проживали все ті ж «старожили» Гуттманни, Преуси, Шпіре та інші.

Про «Білий корабель» можна писати ще багато, бо в різні роки з ним траплялися і гарні, і страшні речі. Там уже не живуть нащадки перших мешканців, та й сам будинок містові давно не належить, але основне в ньому не змінювалося 117 років – у партері так само працюють магазини і кафе, на двох верхніх поверхах так само проживають люди. Єдине, що змінилося, це сам «Білий корабель», котрий із кожним втручанням і кожною перебудовою все більше втрачав свою колишню красу і велич.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»