23 вересня для родини Єрмолаєвих з Ужгорода цілком може стати щось на зразок червоного дня у календарі чи ще одного дня народження, бо саме у цей день
24-річний Максим повернувся додому із пекельного полону.
Хлопець пробув у полоні в Сніжному 27 днів. Змарнілий, із тремтячими руками та зі сльозами на очах після зустрічі матері, коханої дівчини, друзів і рідних, він мріяв про буденні речі – душ і сон.
«Я зараз хочу всіх побачити, в душ і спати. Хочу виспатися. Не пам’ятаю, коли востаннє нормально спав», - сказав звільнений з полону Максим.
Мама бійця, пані Ольга, за 5 місяців, поки два сини (у Максима є старший брат) були у зоні АТО не знаходила собі місця. За цей час молодший жодного разу не був удома. А старший, коли брат потрапив у полон, повернувся в АТО, бо не міг вдома сидіти склавши руки.
Неможливо на папері, простими словами показати всі ті емоції, які вирували на площі перед Облмуздрамтеатром. Сльози радості, хвилювання, щастя… Ці слова не можуть передати те, що було в очах хлопця, який пережив пекло на землі, матері, яка сама виховала двох синів, які разом пішли на війну. У такі миті хочеться, щоб така біда не постукала у двері нікого з нас.
А тим часом щасливої звістки очікує ще одна родина. Невизволеним залишається поки один військовий із Закарпаття.