Перше. Я послідовно виступаю за мирне вирішення конфлікту на Донбасі. З самого початку я спробував глибоко розібратися в тій ситуації. Проаналізував, що відбувалося в Чечні, в Північній Ірландії, в Карабасі. Так-от, ніде війна ні до чого доброго не призвела. В усіх випадках завершувалося тим, що сідали за стіл переговорів і домовлялися. Де раніше зупинилися, як, наприклад, в Північній Ірландії, країна залишилася цілісною, а регіон отримав більші повноваження. Там, де не домовилися, не сіли за стіл переговорів, все значно гірше закінчилося. Наприклад, з однієї Югославії стало 6 країн. Тому я вважаю, що можливе тільки мирне розв’язання проблеми, а силового вирішення конфлікту я не бачу.

Що, на ваш погляд, для цього потрібно?

Насамперед зрозуміла переговорна позиція. Визнаємо: за конфліктом явно стоїть Росія. Тому треба з нею розмовляти. Але я проти того, щоб ці переговори були один-на-один, скажімо, між двома президентами. Нам потрібно, щоб під час переговорів були присутні США, Європейський Союз, Росія (якщо вона хоче – і ЛНР з ДНР), а також ООН і ОБСЄ.

Вважаю, що ми повинні поставити жорстко ті умови, на які ніколи не підемо. Перше – це унітарність держави. Ми не маємо права давати регіонам можливість відділитися в односторонньому порядку – через місцевий референдум чи тому подібне. Бо тоді можуть виникнути великі проблеми – захочуть відділитися й інші регіони. Особливо зараз, коли довіра до Києва на місцях дуже знизилася. Люди бачать, що влада змінилася, а рівень корупції – ні, реформ стало не більше, а менше. Відповідно, й настрої відцентрові.

По-друге, ми не повинні віддавати регіонам права займатися обороноздатністю і реалізацією зовнішньої політики. Ці функції мають залишитися за Києвом. Усе інше можемо обговорювати.

По суті, мова йде про ідею децентралізації влади…

Ідея правильна. Економічні повноваження треба віддавати регіонам і нема чого боятися. Маємо чудовий приклад Польщі, де це спрацювало і дало прекрасний результат. Хочуть і соціальну сферу? Будь ласка. Заробив регіон гроші – хай додатково фінансує освіту, охорону здоров’я, у когось вистачить коштів і на підтримку пенсіонерів. Зауважу, що, коли я говорю регіон, маю на увазі, що гроші віддаються не на рівень області, а на рівень села, селища і міста. Це дуже принципово.

Поясніть, будь ласка, на прикладі нашого регіону. Чому так принципово?
Все дуже просто: замінити київську корупцію на закарпатську – це не вихід. А правильно буде віддати гроші на вирішення проблем поближче до людей, там, де більш жорсткий контроль. Бо у закарпатському райцентрі чи селі практично всі знають один одного. У вас і вила поставлять вночі, якщо чиновник буде обкрадати дітей.

Ще один момент. Я за те, щоб максимально віддавати регіонам і гуманітарні питання. От у Харкові повалили пам’ятник Леніну. І що далі? Одна чи дві політичні сили вирішили свої політичні завдання. А місто? Я був через день після цього у Харкові, то, скажу вам, це не місто – а згусток наелектризованої енергії. Вони всі кажуть – їм Ленін сто років не був потрібен, ніхто на нього уваги не звертав… Але коли хтось приїжджає і починає нав’язувати правила в гуманітарній сфері – які свята святкувати, хто герой, а хто ворог, кому квіти до пам’ятника нести – людей це бере за живе. І їх можна зрозуміти. Хай кожен для себе вирішує, кого треба шанувати і який пам’ятник має стояти в його місті. Повноцінна регіональна реформа ці гострі питання зніме, вона зробить нас більш консолідованими і сильнішими.

Сергію Леонідовичу, але ж про необхідність децентралізації говорить і нинішня влада…

Говорить, та не робить. Чому не йде реформа? Давайте відверто. Сьогодні всі регіони збирають 105 мільярдів гривень податків, а витратна частина – 220 мільярдів. Це означає, що 115 мільярдів гривень – трансферти. Тобто гроші спочатку пішли в Київ, а після цього повернулися в регіон. Як вони повертаються, ми знаємо – через хабарі. Величезні відкати й хабарі – це і є відповідь на запитання, що гальмує децентралізацію.

До речі, повертаючись до того, про що влада говорить, але не робить, хочу наголосити на питанні війська. Я не розумію, чому ми не будуємо професійну армію, чому цього не робить держава. Мені кажуть – нема грошей. Давайте подумаємо.

Я знаю, що зараз реально воює 50 тисяч солдатів. Щоб повністю екіпірувати одного військового і закупити йому все необхідне, треба 2 тисячі доларів. Множимо 2 тисячі на 50 000 солдатів – потрібно сто мільйонів доларів. А ми з початку року отримали від МВФ п’ять із половиною мільярдів. У нас зараз валютні резерви становлять 16 мільярдів. Давайте заплатимо солдатам по 700-800 доларів. Це 335 мільйонів у місяць, хай буде півмільярда. Ми можемо собі сьогодні дозволити ці гроші виділити з резерву, якщо хочемо мати професійну армію?

Можемо, але натомість втрачаємо час. У чому причина? Я бачу розгубленість і непрофесійних людей в уряді. На жаль, ми забуваємо, що міністр – це в першу чергу спеціаліст, який повинен мати великий досвід. А в нас поки що діють за принципом: хай дурний, але свій. І це біда.

БОЮСЯ, ЩО В СІЧНІ-ЛЮТОМУ БУДЕМО МАТИ СИСТЕМНУ КРИЗУ

Сергію Леонідовичу, питання про Закарпаття. Наша область – єдиний регіон України, що має кордони з 4-ма країнами ЄС. Чи маєте бачення, як використати цей фактор євросусідства для розвитку краю?

Безумовно. Та вимушений повторюватися – спочатку потрібні реформи. Мене можуть критикувати за пенсійну реформу, за податковий кодекс, бо щось не так проходить, як має йти. Але ідеальних реформ не буває. Я робив будівельну реформу, коли скоротили на 70 % перелік дозвільних процедур і за рік отримали 145 рейтингових пунктів у рейтингу Світового банку. Такого успіху не було ніколи за роки незалежності України. Але і в цій сфері не йде все гладко. І причина тому – корупція, яка роз’їдає країну.


Нам потрібно, щоб зовнішні інвестори побачили, що в країні є динаміка. Пройшла регіональна реформа – ого, у Закарпаття з’явилися свої повноваження. А я передбачаю, що, скажімо, податок на прибуток буде ділитися між регіоном і столицею. Моє бачення таке: тільки три податки треба закріпити за Києвом, більшість слід віддати на місця, а частину – 6 чи 7 – пропорційно поділити між центром і регіоном. Щоб у місцевої влади з’явився інтерес працювати ефективно: раз це наш податок, гроші залишаться в нашому, закарпатському бюджеті, то й контролювати його надходження треба відповідально. Треба приймати хитрі і правильні рішення (посміхається – Ред.)..


Так-от, якщо у місцевої влади з’явиться така можливість розпоряджатися податками, до вас приїдуть з Угорщини і скажуть: дайте нам пільги по частині податку на прибуток, частині акцизу чи якогось іншого податку – і ми заходимо до вас працювати. Але перед цим у вас уже пройшла регіональна реформа, з’явилися правильні суди, покращився інвестиційний клімат. Це стане запорукою успіху. Реформи все вирішують.

Сьогодні влада, на жаль, боїться їх проводити. А часто не робить цього спеціально. Чому? Бо кожна реформа – це ти повинен у когось із горла видерти гроші, які він корупційним шляхом отримує. І в цьому величезна проблема.


Серед трьох пріоритетів у гаслі «Сильної України» після слова «Мир» іде слово «Економіка». Як би ви охарактеризували нинішню ситуацію? Економіка України на межі?

Вона вже не на межі. Ми до кінця року будемо мати мінус 10 % ВВП! Причому машинобудування уже показує більше мінус 20 %, хімія – мінус 15 %, металургія – мінус 10 %. Це вже не межа. Ми валимося. Причому, дивлюся, що з серпня падіння пришвидшується. Тримаємося за рахунок сільського господарства і того, що врожаї гарні.

Що, на мій погляд, потрібно? Сто разів скажу – реформи і боротьба з корупцією. І ще розумна політика підтримки бізнесу. Необхідно терміново визначити і підтримати базові підприємства, які можуть добавити у роботі і дати поштовх розвитку регіону. Треба виділяти пріоритетні сектори малого і середнього бізнесу і допомагати їм. Якщо це робити професійно і швидко, це дасть свій ефект для економіки. Коли ж ні, боюся, що в січні-лютому будемо мати системну кризу. Бо те безробіття, яке зараз починає виникати на виробництвах, зламає любу владу. Якщо в людей не буде грошей, щоб дітей годувати, їм любі радикали ні до чого. Зметуть всіх.

Продовжу тему. Ви, мабуть, знаєте, що на Закарпатті є гірські регіони, де знайти роботу надзвичайно складно. Рівень безробіття там дуже високий. Як, на ваш погляд, можна вирішити цю проблему?

Дуже доречне запитання. По-перше, важливо розуміти: коли ми говоримо про регіональну реформу, не йдеться про те, що всім регіонам віддали податки і забули про них. У нас сьогодні багато депресивних районів. І не тільки на Закарпатті. Я розмовляв із цього приводу з представниками тих областей, які є донорами. Вони розуміють, що треба створити дотаційний фонд (який, умовно кажучи, попрацює 15-20 років, аби існувала можливість вирівняти ситуацію загалом по країні) і готові його наповнювати, щоб допомагати іншим регіонам.

По-друге, що б ми з вами не говорили, як би не крутилися навколо теми допомоги тому чи тому регіону, все впирається в одне питання – економічного зростання. Запрацює економіка нормально, зможемо її відновити – буде краще всім. Бо одразу виникає попит на робочу силу. У людей з’являється шанс. Скажімо, закарпатських будівельників цінують по всій країні. І вони будуть затребувані. Так, звичайно, родину не забереш із собою. Але я й не думаю, що з ваших прекрасних гір хтось готовий переїхати жити в Донецьк чи Луганськ, навіть якщо будуть платити добре. А от приїхати заробити достойні гроші – чому б і ні. Тому зростання економіки – це вихід із ситуації.

НЕ ХОЧУ, ЩОБ ЗА МЕНЕ ПРОГОЛОСУВАЛО 30 %. БО ДЛЯ ЦЬОГО ТРЕБА БУТИ ПОПУЛІСТОМ

Сергію Леонідовичу, будь ласка, прокоментуйте постійні зауваження ваших політичних конкурентів із приводу включення до списку «Сильної України» одіозних фігур із Партії регіонів.

Це неправда. Говорять так, щоб тиснути на мене. Зараз я відчуваю з одного боку тиск опозиційного блоку, а з другого боку – всіх інших опонентів. Але ми робимо свою справу.

Так-от, говорити, що сьогодні «Сильна Україна» складається з одіозних фігур – безпідставно. Я, до речі, готовий проаналізувати списки інших політичних сил. Вони далеко не такі чистесенькі, як кажуть. Дійсно, я чую зауваження по Хорошковському. Але я з ним працював в одному Кабміні, бачив, що він робив в уряді, чув, що він говорив. Так, мені щось про нього кажуть – але я не чую нічого конкретного. Справді, він заможна людина. Хорошковський ніколи не був бідним, він банки продавав ще тоді, коли мало хто розумів, що таке банк і як він працює. Але для мене головне те, що він схильний до реформ. Я це бачу й мені це важливо.

А все інше – то політична конкуренція. Я не проти, вона має бути. Але в нас є проблема: через те, що ми – країна молодої демократії, у нас проходять емоційні голосування, після цього бачимо, що помилились, всі шукають щось нове, яскраве. А центристи не в пошані. Хоча, якщо ви глянете на ту ж Європу, там є лівоцентристи і правоцентристи, які за потреби об’єднуються і працюють спільно. І одразу ж відрізають радикалів – і зліва, і справа. У нас поки що цієї культури немає. Але поступово ми вчимося демократії.

Цікаво, а якого результату ви очікуєте на парламентських виборах? Зокрема на Західній України, в нашій області?

У парламент ми пройдемо. Із цього приводу я не турбуюся: бачу що відбувається з рейтингами і бачу, як налаштовані люди, коли з ними спілкуюся. Але що стосується Західної України – у нас там будуть проблеми. Чому? Бо дуже багато емоційних моментів. В першу чергу нам пригадають, що ми свого часу ввійшли до Партії регіонів. Хоча при цьому ніхто не може сказати, що Тігіпко щось вкрав. А всі, хто працював із Тігіпком у тому ж Міністерстві соціальної політики, кажуть, що він молодець, бо взяв на себе самі непопулярні рішення, які повинна була приймати країна. Це сьогодні мало хто пам’ятає. Багато емоцій, бо з Януковичем пішов…

Водночас можу сказати: я не хочу, щоб за мене проголосувало 30 %. Бо для цього треба бути популістом. Хочу, щоб за мене проголосувало 7-10 %. І не тільки тепер, а й завтра, і навіть через 5 років щоб була така підтримка виборців. Тому що я весь цей час буду говорити про центризм, про економіку, про соціальний сектор. Щоб дійти до 30 % треба бути популістом. А я не хочу загравати, хочу проводити зважену і прагматичну європейську політику. Вірю, що з часом зростуть рейтинги і в Західній Україні. Треба, щоб емоції вляглися і люди почали замислюватися і розбиратися в усьому, що відбувається в політиці.

Чи шкодуєте зараз про те своє рішення – злиття «Сильної України» з Партією регіонів?

Скажу відверто: шкодую. Розповім вам більше. У мене з Януковичем була проста розмова. Він звернувся з пропозицією: «Ти набрав 13% (на президентських виборах 2010 року – Ред.), ти говорив про реформи. Давай. У нас є реальна можливість: у пріоритеті Європейський Союз, Угода про асоціацію. Давай візьмемось за це».

(Задумався – Ред.) Багато можна про це говорити. Але в політиці треба визнавати помилки і рухатися вперед. Хоча, ви знаєте, багато тих змін, які я тоді проводив, я би й сьогодні провів. Бо насправді ті мої реформи, які називали несвоєчасними і неправильними, зараз рухають Україну вперед.