Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

«Закарпатській правді» - 95 років! (ФОТО, ВІДЕО)

3 травня 2015 р., 14:03

У Медіацентрі УжНУ університетські науковці і журналісти-практики обговорили феномен газети-рекордсмена

30 квітня у Медіацентрі Ужгородського університету відбувся круглий стіл, присвячений 95-річчю від дня заснування найстаршої газети краю − «Закарпатської правди». На зустріч зійшлися медійники різних поколінь, які в той чи інший період працювали в редакції газети, викладачі кафедри журналістики, співробітники Медіацентру, котрий, власне, й ініціював цей захід.

Модерувала зустріч директор Медіацентру УжНУ Галина Шумицька, з привітальних слів якої і розпочався захід: «Нині святкуємо 95 років від дня заснування «Закарпатської правди» − часопису, який став дзеркалом цілої епохи, за яким не одне покоління журналістів-митців, що починали гострити своє перо саме тут. Зустріч проводимо у Медіацентрі УжНУ не випадково: наш головний редактор Василь Путрашик родом із «Закарпатки», почесний член редакції Віктор Дрогальчук 25 років свого професійного шляху віддав саме цьому часопису, колега по кафедрі Володимир Тарасюк теж починав свій творчий шлях там».

Галина Шумицька наголосила, що головна мета зустрічі в тому, аби без зайвого пафосу поговорити про те, як було, як є і як би мало бути. Представивши гостей, закликала без зайвого формалізму висловлювати своє бачення ролі «Закарпатки» в історії краю.

Першим до слова запросили професора Сергія Федаку, який окреслив історичне значення часопису: «Безперечно, це унікальне видання. Суб’єктивне, як і кожна газета. «Закарпатка» − газета-рекордсмен, адже має найдовшу історію з-поміж усіх часописів області. Є феноменом ще й тому, що під її брендом виходило кілька газет. Кожен етап її розвитку є цікавим. Взагалі історія закарпатської друкованої журналістики ХХ століття − це переважно історія «Закарпатки», бо все крутилося довкола неї: вона виховувала кадри, які потім працювали в інших газетах. Через 5 років цій газеті буде 100 − епохальна дата, до якої треба готуватися».

Завідувач кафедри журналістики Юрій Бідзіля теж заглибився в історію часопису: «Газета завжди писала в дусі часу, відбиваючи те, що навколо. Це видання, яке оспівувало Сталіна у 40–50 рр. ХХ ст., але це й газета хрущовської відлиги, переживала вона й період стагнації. «Закарпатська правда» − дзеркало нашого життя, історія нашого краю. У ній завжди працювали талановиті люди».

Пан Юрій наголосив на тому, що газета вміщувала багато аналітичних матеріалів, мала цікавий дизайн, поєднуючи риси масової та якісної преси. Науковець відзначив високий рівень літературно-художньої сторінки, де друкувалися рецензії, уривки нових творів художньої літератури. «Ця газета – справді бренд. Його треба підтримувати для збагачення інформаційного простору нашого краю», − підсумував Юрій Михайлович.

У ході розмови наголошувалося, що «Закарпатська правда» – перша газета краю, яка майже від часу заснування почала друкуватися сучасною літературною українською мовою, а також єдине обласне видання України, яке виходило 6 разів на тиждень.

Колишній головний редактор часопису Віктор Дрогальчук згадував про людей, справжніх особистостей, які творили газету: нині покійних уже Михайла Бабидорича, Вадима Дружиніна, Юлію Зейкан, Федора Жулінського, Миколу Рішка, Василя Мариніна, Олександра Коробка, Ігоря Сюча, Ярослава Ядловського, Леоніда Дубовика, Олександра Підгорного, Івана Мокрянина, Олександра Сенинця, Володимира Канделя, Анатолія Михайлова, Богдана Дубового, Андрія Гойду та багатьох інших.

«Я вдячний людям, у яких вчився. Вони заслуговують, аби написати про них книжку. Об’єктивно. Без різного роду пересмикувань, перетягування ковдри... Водночас хотів би застерегти від однозначних оцінок: то лише добре, а те тільки погано. Треба брати до уваги всі фактори, зважити, що́ людина може зробити за певних умов, а що ні. Обставини в нашому житті грають не останню роль. Редакторський хліб дуже важкий, тому не варто судити попередників (та й сучасників) надто строго».

Говорили й про те, як працювалося в такій численній редакції. Колишня працівниця «Закарпатської правди» Віра Туряниця розповіла, що колектив газети складався з майже 80 осіб. Було непросто, бо редакція увесь час мала з чимось боротися. Проте саме колективом була сильна ця газета: часопис спирався на свої кадри. І нині при дедалі рідших зустрічах з Любою Часто, Іваном Сідеєм, Іваном Устою, Степаном Вашем, Галиною Палінчак, Борисом Кушніром, Ганною Данилюк, Іваном й Надією Теґзами, Іваном Жирошем, Василем Товтом, Михайлом Папішем, Олександром Маківчуком пригадують незабутні роки в «Закарпатці».

«У нас були дуже конструктивні «летючки», на яких ми чули коментарі та рекомендації щодо написаного нами. Крім того, при газеті функціонувала школа молодого журналіста, яку вів Михайло Бабидорич. Це була кузня, яка готувала журналістські кадри для всього Закарпаття. Навіть сьогодні я дивлюся на «Закарпатку» як на кохану людину. Не можу відсторонено. Це краще, що було в моєму житті», − резюмувала пані Віра.

Серед тих, хто пройшов школу журналістики у «Закарпатській правді», були присутні за круглим столом доцент кафедри журналістики й головний редактор газети «Погляд» Володимир Тарасюк, журналіст, редактор інтернет-видання «Час Закарпаття», лауреат премії ім. Михайла Бабидорича Ярослав Світлик, працівниця ЗОДТРК Тиса 1, радіожурналіст Уляна Демчук...



Володимир Тарасюк згадував, як прийшов на практику з київського вишу ще зовсім юним, як було важко, бо не знав закарпатського менталітету. «Але до мене ставилися з повагою. Між молодими і досвідченими у цій редакції були рівноправні стосунки. Пам’ятаю свої розмови з Михайлом Бабидоричем. Це були уроки журналістики, уроки життя. «Закарпатка» була такою, якою було наше життя. Однозначно, що це газета думки, де погляд автора, хай суб’єктивний, завжди був обґрунтований, на щось спирався. Я завжди згадую цей часопис з теплотою».

Відкритість редакції до молоді й бажання допомогти відзначив і Ярослав Світлик. «Там не можна було не вчитися. Мій журналістський фундамент заклався саме у «Закарпатській правді». Я навчився там всього – тепер лише відшліфовую. Працівники редакції дуже любили свою справу, прагли до ідеалу, хоч працювали за копійки. Пам’ятаю, як ми всією редакцією чекали на свіжий номер газети, як йому раділи. Таке не забувається». Ярослав Світлик підкреслив, що читач «Закарпатки» завжди був ерудованим – для таких насамперед творилися її тексти.

Колишній заступник головного редактора і літредактор «Закарпатської правди» Василь Путрашик також наголосив, що відповідальному ставленню до роботи він значною мірою навчився, працюючи в цій редакції під керівництвом Віктора Дрогальчука. «Тепер от кажуть «бренд». Але за тим брендом стоїть копітка, виснажлива праця людей. Прагненню до ідеалу в роботі я навчився саме там. Там зрозумів: аби вийшло щось путнє, справді якісне, треба вкладати душу», − поділився роздумами пан Василь.

Запрошена на зустріч теперішній редактор «Закарпатки» Наталія Логойда-Петерварі розповідала, як важко було вкотре вже відновлювати газету, як доводилося просити гроші на меблі, комп’ютери, як започаткувала колонку редактора.

Пані Наталя каже, що сьогодні газета бореться з економічною кризою: раді, що вдалося залучити передплатників. Підкреслює, що, як і її попередникам, багато з яких стали історичними постатями, бути редактором дуже складно.

Часопис здоровили з гарною датою інші учасники круглого столу – Тетяна Вашергелі, Василь Шаркань, Леся Поліха. Дві години розмови промайнули майже непомітно. У затишній атмосфері згадували людей, події, кумедні випадки. На завершення зустрічі всі присутні побажали «Закарпатській правді» процвітання, успіхів, а нинішньому колективу – зберегти і примножити найкращі традиції, започатковані попередніми поколіннями газетярів.



Фото Віталія Завадяка

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com