Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Багатії, письменники і проблеми дитячої літератури

29 жовтня 2015 р., 16:13

Василь Шкіря подарував малечі уже сімнадцяту збірку казок

Книжка Василя Шкірі «Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром» пронизана містикою. Тут усе мов у Гоголя - чорти, бос оркані, чаклуни, знахарі, цілителі. І вони живуть не за синіми морями, високими горами і безкраїми лісами, а поруч із нами. Герої його казок користуються найсучасними досягненнями науково-технічного прогресу – комп’ютери, ноутбуки, займаються бізнесом. Хочеш – не хочеш, а мусиш повірити в його мовлене слово. Здається, все це відбувається з нами. Прочитавши повість - фентезі, обов’язково звернеш увагу на чорну кішку, яка перебігла тобі дорогу, попросиш прохожу, щоб не перейшла тебе із порожніми відрами, а тринадцятого числа краще не збиратися в далеку дорогу. А чи вірить у все це сам автор? Із ним – наша розмова.

- Наш народ завжди вірив у надприродні сили. Досить згадати «Слово о полку Ігоревім». Коли князь із дружиною були в дорозі, їх настигло затемнення сонця, в’яла трава від жалощів, неспокійно поводилися птахи і звірі. І він програв битву. Проте природа допомагала Ігореві під час втечі з полону. Опівночі море заграло, мгла йшла стовпами - вихрами, князю Бог путь являв із землі половецької на землю Руську.

В дитинстві я захоплювався творами Миколи Гоголя, кілька разів передивлявся художній фільм «Вій». Я все життя прагнув казковості. Бо так цікавіше, веселіше. Уже з роками я зрозумів, що все наше життя – казка. За радянських часів ми понад 70 років будували комунізм. І де він?

Напередодні виборів казочки розповідають нам кандидати в депутати. Що вони нам тільки не обіцяють! Зробити Закарпаття заможним і самодостатнім краєм, підвищити заробітну плату, створити нові робочі місця, підтримувати підприємництво, відродити систему охорони здоров»я, соціальну справедливість та інше. Якби один із кандидатів виконав хоч один пункт із своєї передвиборчої програми, то Іршава вигляділа б як Нью-Йорк чи Берлін. Послухайте лише: якісне освітлення міських вулиць, ремонт доріг, покрівель та під’їздів, відродження загальноміських свят, пов’язаних із важливими і визначними для міст історичними подіями і традиціями, реконструкція та облаштування парків, скверів.

Нам постійно щось обіцяють. А ми чомусь постійно віримо в це, живемо надіями. А насправді треба покладатися на самого себе - свій розум і талант.

- Знаю, що і видати книжку письменнику нелегко. Це коштує чималеньку суму. Але ж ви подарували малечі вже сімнадцяту збірку казок.

Так видати книжку в теперішній час надзвичайно трудно. Усе опирається в кошти. А звернешся до багатіїв за фінансовою допомогою, обов’язково відмовлять. Тому книжки українських письменників і виходять такими мізерними накладами. І в той же час в Інтернеті читаєш про ненажерливість багатіїв.

{g}

- Василю Васильовичу! Ви як лауреат обласної премії імені Федора Потушняка, може розповісти, чому на Ваш погляд склалася така ситуація? Чому українські багатії байдужі до української літератури і взагалі до проблеми простих людей?

При зустрічі із багатою людиною вона не відмовляє стати спонсором книги. Наобіцяє золоті гори – і по всьому. Про те що в однаковому жалюгідному стані усі літератори, говорять тиражі книг. Перед мною книжка найпопулярнішого сучасного письменника Василя Шкляра «Залишенець». Наклад – 10 тисяч. Для порівняння – у 1990році вийшла книжка Олеся Гончара, в якій об’єднано три романи «Циклон», «Тронка» і «Собор», тираж 100 тисяч. Жалюгідному стані опинилися провінційні письменники. Найбільший наклад – 1000 -2000 примірників. І то, ті, які зуміли домовилися із місцевими багатіями. За державні кошти можна видати не більше 500 книжок. Жоден із письменників не живе за свою творчість. Кожен з них десь мусить працювати. В основному це газетники або працівники радіо і телебачення. Я теж понад 36 років працюю в районній газеті «Нове життя». Так роблять і Андрій Дарунда, і Василь Густі, і Дмитро Кешеле, і Василь Кухта…

Видавництва в Україні є. Але вони здебільшого розраховані на самого письменника. Тому й доводиться просити гроші у заможних людей. Хоча, місцеві олігархи не люблять рідну мову і літературу. Навіть на телебаченні вони розмовляють російською. Зрештою, і їх телеканали демонструють здебільшого російські фільми. А щодо наших олігархів, то вони так поспішали, що кинули напризволяще свої накопичення та дорогоцінності, яких би йому вистачило на безбідне життя аж до смерті.

- А як виглядають на цьому фоні письменники?

Сантехніки чи вчителі у кінці місяця одержать зарплату. Ситуація в літературі плачевна – журналів нема, книжкових рубрик у засобах масової інформації майже немає, книгарень і мережі книгорозповсюдження нема, тиражів і гонорарів – теж мов кіт наплакав, актуальності критики і літературознавство бракує. Усіх, кого знаю,не заробляє собі на життя писанням. Письменник в Україні практично взагалі ніякого статусу немає. Це раніше, в радянські часи, письменникові було бути престижно. Крім поваги в суспільстві, державою передбачалась ціла система пільг. За державний кошт видавалася книжка, автори одержували солідні гонорари, письменникам давали квартири в Ужгороді.

Водночас я б не хотів творити в радянські часи. Найперше, письменники змушені були обслуговувати політичну систему, яка господарювала в країні. Видавництва підпорядковувались Комуністичній системі. Діяла цензура, яка контролювала не тільки кожне слово, а й думки літераторів. Досить лише згадати Петра Скунця, Івана Долгоша, чиї книги були просто знищені. Свого часу за свою писанину постраждали також Василь Густі та Дмитро Кремінь.

- Українська книжка коштує надто дорого. Чому?

Дуже просто. У цивілізованому світі налагоджена система взаємовідносин письменника і видавництвом. У цьому ланцюгу важливу роль відіграють книжкові магазини. Нам, на жаль, до цього ще дуже далеко.

- Василю Васильовичу! Ваша нова книжка «Чорна кішка з червоною пов»язкою і порожнім відром» дістала великий розголос. Десь вичитала, що ви наслідуєте традиції Гоголя…

Я з малечку захоплювався творчістю Миколи Гоголя. Художній фільм «Вій» просто приголомшив мене. Якось вночі головний герой-семінарист Хома Брут вбив відьму. Незабаром його викликають відспівати протягом трьох ночей молоду панночку, яка виявляється тією самою відьмою, і зараз хоче помститися Хомі. Реальність і втілення народних вірувань переплітається, коли нечисті відьми, упирів, вурдулаки, і нарешті, самого намісника Сатани на Землі – жахливого Вія…



Я народився у гірському селі Загаття. У той час жили бабусі і дідусі, які були хорошими оповідачами казок. Лише згодом я збагнув колосальну працю фольклористів Петра Лінтура і Івана Хланти, які ходили від села до села і збирали народні перлини. Їх вклад у культуру Закарпаття неоціненний. Вони збирачі фольклору, а я творю літературну казку. До речі, того року за книжку казок «Таємниця Смерекового замку» я одержав обласну літературну премію імені Федора Потушняка. Збірка побачила світ в ужгородському видавництві «Карпати». У «Чорній кішці..» теж багато казкового. Треба тільки підмічати все, що коїться поруч. Відомий український письменник Федір Потушняк багато написав про осійських босоркань. Правда, у Юрія Станинця теж нашого земляка, були інші ідейно - естетичні погляди. Він вважав, що наш народ страшно забобонний. У своїй статті «Народні повір»я і наша література» він писав: «Всякі повір»я, з яких многі находять ще з поганських часів, вкоренилися просто в психіку нашого народу і керують усіма уважнішими кроками в житті людей. У родинному, в суспільному, в господарському житті наш народ не зробить жодного кроку, щоби не додержати такі й інші правила такого, невидимого, неписаного закону з законами народних повірь».На мою думку, люди повинні знати своє минуле. Федір Потушняк зробив велику справу. Свої оповідання він писав казковим стилем. Саме тому вони й були доступні простому народу. Власна, телевізор, комп’ютер теж із серії казковості. Чи могли б подумати наші предки, що ми в будинку будемо дивитися фільми, шукати і знаходити в Інтернеті те, що треба. Хоча ще й без книжки обійтися не можна. Багатьом паперовий варіант більш доступний.

- Чимало письменників мріють жити і творити в Києві-граді.

Зрозуміло - чому. Багатьом здається, що там легше можна досягнути літературних висот. Однак, на мій погляд, у нас в Закарпатті теж є великі можливості. Ми ближче до Заходу, ніж Харків чи Київ. Тому й закарпатська література потужна. У нас ціле сузір»я лауреатів Шевченківської премії – Петро Скунць, Іван Чендей, Дмитро Кремінь, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець, Неперевершеним був у літературі Михайло Томчаній. Багатьма європейськими мовами перекладені твори Дмитра Кешелі, Василя Густі, Василя Кухти, Василя Кузана… Це теж досягнення.

- А що можете сказати про літературу для дітей?

Роль і значення дитячої літератури в сучасному суспільстві велика. Бо діти – це своєрідна категорія читачів. На жаль, в порівнянні з минулими десятиріччями репертуар та тиражі укріплення літератури для малечі значно звузились. А це негативно відображається на задоволені читацьких запитів. Покоління, що підростає, повинно мати своїх героїв. Тих у яких воно може вчитися, яких матиме за приклад у житті. Натомість світова дитяча література переживає справжній ренесанс. Взяти б хоча Гаррі Поттера, який уже кілька років підкоряє серця юних читачів.

Моє покоління виросло в радянські часи. Тоді не було ні Інтернету, ні відеоігор та ні конструкторів «Лего». Але я добре пам’ятаю із якою радістю чекав листоношу, яка приносила у нашу сільську домівку, що на околиці Загаття, журнали «Малятко» і «Барвінок», які передплачували для мене батьки. Журнали приносили мені справжнє задоволення. До речі, найцікавіші твори із цих часописів потрапляли в літературний щорічник «Дванадцять місяців».

Яким виросте сучасне молоде покоління? На яких ідеалах, героях? Це все залежить від нас. А письменники повинні сприяти творенню нової літератури. Слід шукати сучасних героїв, які б полонили дитячі серця, на які би рівнялися хлопчики та дівчатка.

Розмову вела Віта Горзов

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: [email protected]
Розробка сайту: Victor Papp