Близько 27% підприємств на окупованій частині Донбасу вже знищені - або вивезені в РФ, або розкрадені місцевим «керівництвом». Не виключено, що насправді ця цифра вище, так як провести «інвентаризацію» тамтешніх підприємств можливості немає. Як би там не було, але вже зараз очевидно: коли окуповані території Донбасу повернуться під управління України (а вони повернуться, РФ їх ​​грабує не для того, щоб приєднати) - вони стануть важким тягарем для економіки.

Судячи з того, з якою старанністю Росія обкрадає Донбас - їй цей регіон не потрібен. У серпні 2014 року у російських ЗМІ повідомили про вивезення до Росії Луганського машинобудівельного заводу (ЛМЗ). Згідно з повідомленням до Чувашиї перевезли «23 працівника та станки». Окрім того, вивезення українського майна прикривали офіційні органи РФ, адже за словами директора підприємства «половина станків застрягла на митному складі у російському Донецьку

На початку вересня 2014 року повідомили, що зі Сніжнянського машинобудівного заводу (СМЗ) у Сніжному до Росії вивезли унікальні штампи-лекала, які визначають точність виробництва лопаток для авіатурбін. Лопатки для турбін використовують під час виробництва вертольотів. За інформацією працівників, сам завод в окупації працював у три зміни, а їм платили зарплату готівкою. Готову продукцію також вивозять до Росії, у Санкт-Петербург.

У жовтні 2014 року стало відомо про викрадення до Росії ще одного підприємства – Луганського електромашинобудівного заводу (ЛЕМЗ). Завод перевезли у прикордонний Камєнск-Шахтінскій. Завод виробляє обладнання для залізниці. Влітку 2014 обладнання цього заводу було вивезено в РФ. І дуже швидко його сліди знайшлися в Ростовській області: там, в цехах колись розкраденого «міцними господарниками» Кам'янського машзаводу (місто Каменськ-Шахтинський) «знайшло притулок» вкрадене з заводу обладнання. У РФ крадіжки не соромляться, журналісти з різних кремлівських ЗМІ приїжджали дивитися, як облаштувався «завод-переселенець». Ніхто і не думав приховувати, що Каменський машзавод - це колишній ЛЕМШ: в «Российской газете» переїзд підприємства порівняли з «евакуацією під час Великої Вітчизняної Війни». На ділі ж - саме натуральне злодійство в державних масштабах. Причому з Луганська взяли не тільки верстати. За інформацією у ЗМІ, обладнання вивозили російськими КамАЗами з «гуманітарного конвою». Пізніше це фактично підтвердив призначений з Росії «директор» ЛЕМЗ Володимир Чучін. «Новенькі німецькі «Найлз» (марка устаткування – Ред.) розбирали самі. Відмінні розумні верстати, аналогів, на жаль, немає. Потім вантажили на 20-тонні «КамАЗи», – зазначив Чучін.

У лютому 2015 року повідомили, що до Росії вивозять ще два підприємства з Луганська. Йдеться про компанію «Полі-Пак» (виробник ковбасних обгорток та гнучких упаковок), а також Луганський завод трубпровідної арматури «Маршал». Підприємства нібито вирішили відкрити виробництво у Воронежі. Водночас, керівники зводів у ЗМІ стверджували, що про переїзд не йдеться, а мова виключно про відкриття нових майданчиків. Між тим, вони не заперечували, що працюють без завантаження замовленнями.

Грабунку підділись й інші підприємства регіону. Філія заводу «Мотор Січ», (Торез, Донецька область). Запорізький завод «Мотор Січ» - головний виробник двигунів в країні. На Донеччині в місті Торез до війни працював один з його філій, де виготовляли комплектуючі до авіаційних двигунів. Продукція заводу не мала аналогів в світі. 16 серпня 2014 року зі заводу зняли обладнання і вивезли в РФ.

Холдингова компанія «Топаз» (Донецьк). До складу компанії входили відразу два підприємства: сам завод «Топаз», на якому виробляли українські радіолокаційні станції «Кольчуга», а також «Спеціальне конструкторське бюро радіотехнічних пристроїв». Завод був перлиною українського оборонпрому, на ньому працювали приблизно півтори тисячі чоловік. Зараз на його території, згідно з даними української розвідки, база бойовиків, все обладнання вивезено в РФ влітку 2014 року.

Стахановський вагонобудівний завод (Луганська область) - підприємство виробляло залізничні вагони, воно було єдиним в країні, де могли побудувати вагон для перевезення надпотужних силових трансформаторів або відпрацьованого ядерного палива. Раніше на заводі було 7 складальних ліній, він давав роботу 5 тисячам стахановчан. Зараз завод практично не працює, іноді ремонтує техніку терористів з «ЛНР». Частина його унікального обладнання в серпні 2014 року вивезено до Росії.

Стахановський завод феросплавів до окупації був найбільшим виробником феросиліцію в Україні. Випускав не тільки крем'янисті, але і марганцеві сплави, в місяць міг виробляти 16 тисяч тонн продукції, 40% якої продавав за кордон - в РФ, Узбекистан, Білорусь, Туреччину, Словаччину, Швецію, Румунію, Молдову, Німеччину та інші країни ЄС. У довоєнний час тут працювало приблизно 1500 чоловік. Зараз на території стахановського феросплавного - база бойовиків, частина обладнання вивезено до Росії.

Ясинуватський машинобудівний завод (Донецька область) унікальний завод, до війни на ньому виробляли прохідницьку техніку для прокладання тунелів метрополітену і буріння шахт. Машини з цього підприємства використовувалися при будівництві метро в Празі, Москві, Санкт-Петербурзі. Техніка заводу поставлялася в три десятка країн з усього світу, в кращі свої роки завод давав роботу 5 тисячам жителів міста. Зараз він зруйнований, а устаткування вивезено в РФ.

Лутугинський науково-виробничий валковий комбінат (Луганська область)

Колись лідер серед вальцеделательних підприємств України і СНД зараз лежить в руїнах, а його обладнання вивезено в РФ. До війни валки з маркою «ЛНПВК» можна було зустріти на багатьох заводах всіх країн СНД, а також в ЄС, Азії та Африці. Раніше на ньому працювало понад 2400 співробітників.

Луганський патронний завод - завод-новатор, який одним з перших у світі почав виробляти патрони з використанням роторного технології, яка в рази прискорювала виробництво патронів і робила їх дешевше. Продукція підприємства користувалася попитом на світовому ринку, він давав роботу 900 жителям міста. З 1991 по 1996 роки на заводі карбувалися монети, так як на його базі функціонував монетний двір НБУ. Зараз завод «переобладнаний» в ремонтну базу техніки бойовиків, а все цінне обладнання вивезено в РФ.

Завод електронного машинобудування «Машзавод - 100» (Луганськ) до окупації розробляв і виготовляв обладнання для вирощування монокристалів сапфіра, кремнію, твердих і надтвердих монокристалів, які використовуються в електроніці. Крім того, на цьому ж заводі виробляли платіжні термінали для банків, одним з клієнтів «сотого заводу» був «ПриватБанк». Левова частка продукції йшла на експорт, від якого завод щорічно отримував від 1 до 5 млн. Доларів виручки. Працювали на заводі близько сотні робітників. Майже всі його обладнання вивезено в РФ.

Завод «Юність» (Краснодон, Луганська область) раніше важливе підприємство українського оборонпрому, де випускали радіотехніку і електроніку, які використовувалася в авіаційній і космічній галузях. До війни городяни пишалися цим заводом, адже на кожному російському космічному апараті варто обладнання їх «Юності». На підприємстві працювало 330 чоловік. Зараз високотехнологічне обладнання заводу вивезено до Росії.

Луганський завод авто клапанів – у кращі роки продукція заводу поставлялася на підприємства, де виробляють автомобілі марок «Камаз» «МАЗ», «КрАЗ», «БелАЗ», «ГАЗ», тут же проводилися клапани для «легковиків» «Волга», «Таврія», «Запорожець ». Час від часу завод отримував замовлення з Німеччини.

До окупації на заводі працювали майже півтисячі робітників, зараз його обладнання вивезено в РФ.

Луганський машинобудівний завод імені Пархоменка - до війни був найбільшим виробником гірничо-збагачувального обладнання в СНД, випускав більше сотні різних машин і агрегатів для металургійної, хімічної, дорожньо-будівельної та навіть харчової промисловості. Продукція заводу користувалася попитом не тільки у нас, але і в країнах колишнього СРСР, Балтії та навіть в ЄС. До нападу РФ тут працювали майже 600 чоловік. Зараз завод вивезений до Росії, за деякими даними він продовжує роботу, але десь в Ростовській області, також є дані що він «евакуйований» в Чувашії.

«Завод гірничорятувальної техніки« Горизонт »(Луганськ). Підприємство було єдиним такого роду в Україні. Тут серійно випускали вантажопасажирські автобуси для рятувальних операцій, розробляли техніку для рятувальних воєнізованих частин - апарати для дихальної реанімації, саморятівники, прилади для перевірки апаратів. Завод здійснював поставки в країни Європи, Азії, на Близький Схід і в СНД. Стало відомо, що обладнання заводу перевозять в РФ.

Найбільший в Україні виробник аміачних добрив концерн «Стірол» з Горлівки припинив роботу ще у травні 2014 року. Бойовики неодноразово погрожували підірвати завод, якщо українські сили атакуватимуть місто. Під час боїв у липні завод постраждав – зруйновано резервуар для зберігання газоподібних речовин і госпспоруди. У січні завод знову постраждав від обстрілів.

Окрім того, за інформацією Міненерговугілля, Україна скоротила видобуток вугілля у 2014 році на 22% до 65 млн т порівняно з 2013 роком. За словами президента Петра Порошенка, торік промисловість Луганщини скоротилася на 31%, а Донеччини – на 42%.


Це далеко не повний список заводів, які Росія вкрала в України. Доля більшості промислових об'єктів на окупованих територіях нам поки не відома.

Єдине чим можуть прозвітувати бойовики це відкриття на Донбасі лікеро-горілчаних заводів. У січні 2015 року «голова «ЛНР» Ігор Плотницький особисто відвідав лікеро-горілчаний завод «Луга-Нова» у Луганську. Відновлення роботи заводу з розмахом і піснями висвітлювали у сепаратистських ЗМІ.

Решта підприємств, що ще намагаються працювати в окупації, страждають від відсутності замовлень та грошей, а ті що закриваються - порізані на металобрухт або розкрадені: серед них «Луганський ливарно-механічний завод», «Вторчермет», «Луганський трубопрокатний завод», «Брянсковскій рудоремонтний завод», «Чорнухинський вагоноремонтне депо» ...

І це становить серйозну загрозу, що призведе до екологічної катастрофи. Як приклад розрізання на брухт металоконструкцій Шахти ім. Лєніна в Горлівці, призвело до підвищення рівня підземних вод та потрапляння метану у підвальні приміщення будинків. Не виключається й стале розмиття карстових пустот, які можуть в свої провалля затягнути цілі міста.

Не розуміло, за що ці люди ненавидять Донбас такою дикою ненавистю. Зрозуміло одне. Росія веде себе нащадок монгольського ханства, яке в давнину так само нападало Київську Русь та бездушно спустошувало її території, як грабунками так і полоненням в рабство древніх слов’ян. Та війни і набіги рано чи пізно закінчувались, ворог відступав.

Але народ, який зазнав агресії, буде вічно пам’ятати те іго в яке перетворився колись братній народ на угоду свого самодержавця.