Майже півроку в горах – без світла, без зручностей та без вихідних. Над ними - тільки небо. В таких умовах живуть вівчарі на полонинах. Випасають овець, виготовляють корисні та смачні продукти. На життя не скаржаться – кажуть, а хто – як не вони. Кілька годин з життя вівчарів – далі
Карпати. Масив Свидовець. Вранці звідси відкриваються неймовірні пейзажі.
О цій порі вже не сплять вівчарі. Робота кипить. Їхній день починається о 3 ранку за їхнім часом (о 5 годині київського). Один вівчар заганяє овець, інші – доять. Справа не з легких, потребує спеціальних умінь.
Свіже молоко проціджують. З нього потім виготовлятимуть сир та вурду. Секретами виготовлення вурди вівчарі поділились і з нами. Рецепт простий. Але тим, хто не живе вівчарським життям, його втілити навряд чи вдасться. Спочатку доять овець та кіз. З молока збирають вершки. З першого овечого молока роблять сир (як кажуть тут – “сер”). Залишки відігрівають на вурду. Спочатку в молоко додають трохи клягу – його роблять з висушеного шлуночка теляти або ягняти. Все кілька разів старанно перемішують. Після того суміш відігрівають на вогні, аби “склягалася”. Проціджують. Роблять вурду.
Вурду потім відправляють в долину, де господарі засолюють її та переробляють на бринзу. Іноді їм доводиться по горах йти 12 годин, аби дістатися найближчого села.
Живуть вівчарі у колибах без електрики та зручностей. Вівчарські колиби складаються з однієї “кімнати”, в якій живуть та готують продукти вівчарства. Життя в горах незмінне. Тут час зупинився. Що б не відбувалося: військові операції, геополітичні зміни, війни та перемир’я вівчарі точно знають: над горами зійде сонце, а їхні отари, як і щодня, чекатитмуть їх.