Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Сашка Артюхіна: «Немає нічого неможливого, на «неможливе» просто треба трошки більше часу»

28 листопада 2018 р., 18:30

Наші випускники часто дають привід пишатися ними.

Приємно констатувати, що нещодавній День працівників радіо, телебачення та зв'язку приніс до скарбнички підрозділу ще один здобуток. На Всеукраїнському конкурсі «Світ спорту-2018», організованому Національним олімпійським комітетом України, номінацію «За краще висвітлення життя регіону» здобула спортивна рубрика каналу «Ужінформ». Її ведучою є випускниця відділення журналістики Олександра Артюхіна. Враженнями від тріумфу, тонкощами обраної спеціалізації та порадами поділилася Сашка з нашими читачами.

{g}

— Вітаємо вас і всю команду з відзнакою! Загалом, які емоції викликала перемога?

— Якщо чесно, я навіть не сподівалася, що ця нагорода буде. Завдяки доценту кафедри журналістики, редактору газети «Погляд» Володимирові Юрійовичу Тарасюку та обласному НОКу ми дізналися про цей конкурс. Роботи відправили ще весною. Результату не було. І я уже забула за нього думати. Але от наприкінці осені прийшла приємна звістка, що ми перемогли. У номінації «За краще висвітлення спортивного життя регіону». Я дуже зраділа, пишаюся командою! Без наших хлопців-операторів, режисерки — цього нічого не було б. На самому врученні у Києві я була дуже щаслива, познайомилася з колегами з різних регіонів України, із очільником українського НОКу, легендою нашого спорту — Сергієм Бубкою, численними іменитими спортсменами. Словом, вражень — через край. Можу про це довго розповідати…

Є стереотипи, що в спортивну журналістику йдуть переважно чоловіки. Що надихнуло вас обрати такий шлях?

— Це усе стереотипи) Головне любити спорт, а стать у цій любові не надто має значення. Але зазначу, у чоловічому колективі особисто мені значно легше працювати. Я з дитинства хотіла працювати на «Євроспорті», коментувати змагання, працювати у полі на турнірах, спілкуватися з тренерами та спортсменами. Ми з татом і дідом не пропускали жодних змагань із різних видів спорту: дивилися і вболівали за наших. Ну, узагалі-то, коли була геть малою, хотіла стати олімпійською чемпіонкою — представляти Україну на міжнародній арені, аби підіймався прапор, лунав наш гімн... Говорю і мурашки ідуть. Але потім зрозуміла, що у спорті мені нічого не світить))) Твердо вирішила стати спортивною журналісткою. Цікавилася історією олімпіад, біографією видатних спортсменів України та світу. На журналістику вирішила вступати у 8 класі, коли стала редактором шкільної газети. Десь тоді й почала мріяти про «Євроспорт»! Це неймовірний світ — спорт! І мені найближча саме ця специфіка. Узагалі, я твердо переконана, що і такому підвиду журналістики треба вчитися, ретельно готуватися до того чи іншого інфоприводу, аби раптом не «сісти у калюжу». Це також серйозні теми. Дуже не люблю стереотип, що про спорт може писати будь-хто, що це така собі несерйозна розвага. Це не так. Щодо вишу, то мені пощастило: в університеті мою любов до спортивної журналістики тільки підтримали. Уже на першому курсі Володимир Юрійович Тарасюк долучив мене — початківицю, закохану у світ спорту — до своєї програми «Спортивний сектор», яка тоді виходила на обласному телебаченні. Протягом трьох років майже кожних вихідних я їздила на зйомки різноманітних змагань, познайомилася із багатьма класними людьми. Мій близький друг та університетський товариш Яромир Лобода — футболіст — як дипломний випускний проект запустив футбольний сайт «LOBDA», спочатку допомагала йому правити тексти, він от теж спонукав мене до цього напрямку професії. Та, мабуть, наміри стати спортивною журналісткою в мене були завжди.

— Кого вважаєте авторитетом у спортивній журналістиці?

— Для кожного свої авторитети, безумовно. Якщо говорити про українських профі, то мені імпонує творчість Анни Савчик. Вона знається на багатьох видах спорту, пише дуже класні інтерв’ю та репортажі, коментує, ретельно готуючись до змагань. Також поважаю і люблю Дмитра Джулая — кращого футбольного коментатора України. Пишаюся нашим земляком Мирославом Небесником, який нині працює в Києві на центральному футбольному каналі України. Дуже крутий британський журналіст «Євроспорту» та Sky Sports Том Адамс, а ще — іспанська телеведуча Сара Карбонеро — дуже оригінальна і професійна.

Який вид спорту найулюбленіший і чому?


— У мене немає одного улюбленого (сміється). Але ті, хто добре мене знає, точно дадуть відповідь на це питання. Я обожнюю фехтування))) Подобається цей аристократичний вид спорту, це шахи у русі, він одночасно витончений і агресивний, складний і цікавий. І куди ж без футболу? Це улюблений спорт мільйонів у світі. Хоч і жартують, що на полі грають 22-оє чоловіків, а виграють завжди німці. Є у футболі щось більше: м’яч круглий, ніколи не знаєш, на чиїй стороні буде фортуна. А ще я обожнюю біатлон! Це, як на мене, найкрутіший зимовий вид спорту. Із дитинства закохана в біатлон, багато за що: за відкритість, непафосність, точність, швидкість… І не залишаюся байдужою до королеви спорту — легкої атлетики з її різноманіттям та великою історією. Як не дивно, але цікавить американський футбол та регбі.

— Тепер ви сконцентрувалися на спортивній журналістиці. А чи задумувалися колись над тим, щоб спробувати себе в інших спеціалізаціях?

— Я завжди говорю так: спасибі тим, хто у мене вірить — вони надихають мене та невпинно ведуть до вершини. І дякую також тим, хто у мене не вірить, — вони спонукають працювати ретельніше і рухатися вперед. Це стосується і спортивної журналістики. Починала її суто із ентузіазму, любові до спорту, потім тодішня редакторка «Ужінформ» повірила у рубрику «Спорт» і дала «зелене світло». Я і зараз працюю в багатьох сферах журналістики. В усіх, крім політичної. Ненавиджу політику. І кримінал. Та все ж, спортивна тематика — це моє. Якщо чесно, якби це було можливо — цілком би перейшла на винятково спортивну журналістику. Мені це до душі, це моє, по-справжньому.


— Завдяки роботі ви вже побували на багатьох спортивних заходах і познайомилися з чималою кількістю відомих у спорті людей. На які події найбільше хотіли би потрапити в найближчий час та з ким познайомитися?

— Ви праві. Я побувала на багатьох змаганнях, але ж іще стільки усього не бачила, зі стількома не знайома. У 2019-му, завдяки своїм кращим друзям, які живуть у Польщі, поїду на командний Чемпіонат Європи із легкої атлетики у Бидгощі. Глобально ж побувати хочеться на Чемпіонатах світу, Європи з фехтування та футболу, відвідати «Золоту лігу» з легкої атлетики та етап Кубку світу з біатлону, змагання з регбі в Новій Зеландії, поїхати на Олімпійські ігри (і літні, і зимові). Звичайно, і попрацювати там. Мрію потрапити на міланський стадіон Сан-Сіро та нарешті познайомитися з Олександром Шовковським — вічно першим, воротарем київського «Динамо» та збірної України. Це якщо ми говоримо про іменитих спортсменів, з якими хочу побачитися))) Із багатьма закарпатськими спортсменами дружу й дуже їх люблю, щиро вболіваю за них, як і за всіх українців у спорті. А зірками світового та європейського масштабу просто захоплююся і десь мрію познайомитися, не говорячи про бодай маленьке інтерв’ю! Якщо ідеться про зірок, дуже подобається фехтувальник зі Швейцарії Бенджамін Штеффен (він мега-класний і як профі, і як людина). Наш українець — перший номер світового рейтингу в чоловічій шпазі Богдан Нікішин, шабліст Андрій Ягодка, шаблістка Ольга Харлан. Люблю братів-біатлоністів: французів Сімона та Мартена Фуркадів, норвежців Тарьєя та Йоханнесса Бьо. Із українців у легкій атлетиці — стрибун у висоту Богдан Бондаренко. Захоплююся талантом та харизмою бігуна Усейна Болта, плавця Майкла Фелпса, стрибуна у воду Саші Кляйна. Футболістів багато улюблених. Часто дивуються, але я зазвичай уболіваю за воротарів. Зокрема, подобаються іспанець Ікер Касільяс та італієць Джанлуїджі Буффон, батько та син із Данії Петер і Каспер Шмейхелі, уже згаданий мною СаШо. Звичайно, люблю аргентинця Лео Мессі: він неймовірний футболіст і добра людина. Так само, як і бразилець Кака. Звісно, суперстар — Зінедін Зідан! Це насправді далеко не увесь список, із ким би хотілося поспілкуватися! Про улюблених спортсменів можу годинами говорити.


Бажаємо вам познайомитися зі своїми фаворитами. А взагалі, у яких ЗМІ маєте досвід роботи?

— Ще під час навчання в університеті почала практикуватися в журналістиці. Із 2008 року. Працювала і в газетах, і в інтернет-ЗМІ, і на телебаченні. Була дописувачкою університетської газети «Погляд», також писала для сайту Медіацентру, позаштатно працювала в газеті «Закарпатська правда», «Новини Закарпаття». Була контент-менеджером та автором сайту Uzhgorod.in (досі дописую сюди про спорт), знімала сюжети для програми «Спортивний сектор» на обласному телебаченні «Тиса-1» та була кореспонденткою на старому «Першому кабельному» телеканалі. У 2015-му почала працювати на найкрутішому відеопорталі «Ужінформ» та телеканалі U-in, тепер виконую обов’язки головного редакторки тут. А ще є прес-секретарем Закарпатської ліги КВН, Федерації фехтування Закарпаття та журналісткою прес-служби футбольного клубу «Минай».

— Отож, ви маєте доволі великий досвід у журналістиці. На вашу думку, якими якостями повинен володіти сучасний медійник?


— Сучасний медійник має бути обізнаний у всьому, у багатьох сферах і сконцентрований на чомусь одному водночас. Має бути вогник в очах, бажання розвиватися. Потрібно бути начитаним, об’єктивним, ретельно перевіряти інформацію, не вестися на клікбейти та «гарячі теми» (не забуваймо, що ми живемо у період й інформаційної війни також). При цьому — бути оперативним, точним та грамотним. Не забувати про людяність. Утім, не думаю, що маю достатньо досвіду, аби глобально судити про це. Єдине, на чому ще хочеться акцентувати: держава починається з кожного з нас, тому ми маємо бути кращими перш за все за себе. І відповідальними за себе і за поширювану інформацію.

— А що порадите майбутнім журналістам?

— Не будьте байдужими! Отримуйте від студентського часу задоволення, використовуйте усі ті можливості, які вам даються, цінуйте цей період. А ще я пораджу багато читати, вивчати та вчитися. Не для когось: не для батьків, викладачів чи друзів. Для себе. Працювати над собою та вірити у власні сили. На дорозі до цілі — не боятися перешкод, із усього робити висновки, цінувати кожну секунду. Ніколи не опускати рук, на усе, за можливості, дивитися оптимістично і з усмішкою. Немає нічого неможливого, на «неможливе» просто треба трошки більше часу.

— Дякуємо, бажаємо нових перемог!



Ольга Брайлян, студентка відділення журналістики

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com