Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Сергій Мазур: «Весільне фото – це те, чим я живу» (ФОТО)

18 листопада 2019 р., 12:41

З Сергієм ми знайомі близько восьми років і без камери його не уявляємо взагалі. Коли ми познайомилися, він лише починав знімати.

 

Точніше – мав дворічний досвід роботи. Сьогодні ж Закарпаття фотографічне важко уявити без нього. Колеги поважають та цінують за новаторство, початківці – намагаються відтворити та спробувати його стиль.

Сергій відкрив студію в Ужгороді, заснував фотошколу, обожнює весільну зйомку та всю індустрію загалом. Цьогоріч він відзніме 40 весіль і з них лише 5 на Закарпатті. Все решта – в Європі. Ну, і одне вже він точно відзняв у Києві – урочисту та чуттєву подію для Потапа та Насті Каменських, про яку гуділа уся мережа.

Утім, ми не лише про це. Говоримо про весільне фото, сім’ю, життя, поїздки, мандри та саморозвиток.

‹›– Сергію, ми з тобою знайомі років 7-8 і без камери я тебе взагалі не уявляю і не знаю як ти жив до того як фото з’явилося у твоєму житті. Коли ти почав фотографувати?

– Досить кумедно, але мене зацікавив процес фотографування на власному весіллі. Я побачив як працює фотограф, скільки емоцій отримує від процесу те, що він реально задоволений тим, що робить і йому цікаво. Це завжди нові знайомства, завжди рух вперед, бо ніколи не знаєш, з ким ти зустрінешся на весіллі, кого ти будеш фотографувати. Це завжди певне випробування для фотографа – чи зможеш ти подолати його, поспілкуватися, знайти спільну мову, розкрити персонажа. І весільна індустрія – це саме те, що я шукав. Багато цікавих людей одружуються, у них є своє бачення життя, стосунки. За цим цікаво спостерігати.

– Скільки років із дня весілля минуло?

– Якраз цього місяця десять.


– Тобто 10 років тому ти зрозумів, що хочеш стати фотографом?

– Так, що було б непогано. Пізніше купив першу камеру, хоча це було не просто, адже це були досить великі кошти для мене. Переконати свою сім’ю, що це правильна інвестиція було доволі складно. Але я ризикнув, спробував, і щоб ви розуміли, в мене камера на той момент коштувала приблизно стільки як автомобіль мого батька.

– Розкажи про свою професійну трансформацію за ці 10 років.

– Мені здається, що дуже важливо завжди добре відчувати те, що є актуальним. Але у той самий час, виділятися з великої кількості фотографів. Це завжди було моєю основною метою. Ніколи не хотів ставати ботом, який заробляє фотографією. Мені приємно, що часто те, що я роблю, стає певним стилем та взірцем для молодих фотографів, для людей які приходять у фотографію. Для того, аби знайти власний стиль та шлях насправді потрібне постійне навчання, аналіз, робота з величезної кількістю інформації, в тому числі і візуальної. Я хочу створювати, а не бути виконавцем.

‹›– Як ти для себе характеризуєш свій стиль?

– Це поєднання багатьох стилів – починаючи від фотожурналістики та документалістики до фешн-фотографії. Сьогодні я усе це поєдную як Сергій Мазур або Сержіо Мазуріні. Перший – це фотографія, яка мені особисто подобається, яку я створюю, це фотографії, які я роблю на майстер-класах, малюю образи. Другий – це весільна фотографія, яка, звичайно, робиться для людей, але з урахуванням якихось моїх думок.

Мені завжди хочеться розкрити цей день особливо, побачити його глибину, щось зі сторони, сховану емоцію. Дуже люблю, коли це можна зробити одразу, але люди закриті створіння і тому інколи потрібен час, аби цю інтимну емоцію, показати. Розкриття особистостей – дуже цікава для мене тема. Намагаюся їх розкривати і додавати трошки фотографічності, без композиційних рішень. У мене якось з’явилася думка, що, коли відкриваєш сайт з весільними фотографіями, гортаєш, а вони всі однакові, там просто набір пресетів… І мені завжди хотілося, щоб коли гортали цю стрічку, то хоча б на декілька секунд зупинялися на моїх фотографіях.


– Чи багато в Україна фотографів, на чиїх фотографіях ти зупиняєшся на весільних сайтах?

– Насправді український ринок весільної індустрії нереально розвинутий. Ми можемо з гордістю сказати, що ми одна із найталановитіших фото-націй саме у весільній індустрії. В багатьох країнах весільний фотограф – це просто людина з камерою, а у нас же люди багато працюють над кожним кадром. Наша весільна фотографія дуже потужна. Хоча для себе відзначаю ще в цій галузі й талановитих італійців.

Як з’явився псевдонім Сержіо Мазуріні? У нього ж навіть окремий профіль в соцмережах.

– Багатьох людей цікавить ця історія, але українців та італійців. У 2012 у мене була можливість потрапити на італійське весілля. Точніше, це були українці, але весілля робили в Італії. Тобто я – людина, яка не була жодного разу за кордоном, їду на весілля в Італію, в Рим. З найкрасивішою парою. Я не знаю, що зробив такого доброго в житті, що цей подарунок впав мені з неба. Це чудові люди, нереально красива подорож, ми робили зйомку в Римі, було дуже щире вінчання в українській церкві. Красиві люди, сукні, гості, локації. Тоді всі почали реєструватися в Інстаграмі і на хвилі всієї цієї італійської ейфорії, я написав Сержіо Мазуріні.

Але, коли я почав працювати на європейському ринку, то зрозумів, що це було правильне рішення. Ви чули колись як індус говорить ім’я Сергій? (ред. – посміхається) А Сержіо якось всім дуже просто говориться і це доволі інтернаціональне ім’я. Та й загалом мені самому подобається як це звучить, хоча й українська версія подобається.

Є дуже цікаві історії. Сержіо Мазуріні замовляють на весілля і в Україні. Інколи я приїжджаю на подію і зі мною починають говорити англійською, а я у відповідь – українською і розповідаю, що я із Закарпаття. Тоді всі разом сміємось. Люди все ж інколи очікують побачити італійця.

– А щодо іноземних весіль – де найчастіше працюєш?

– Найчастіше працюю у Австрії, зараз потроху починаю їздити в Італію. За кордоном це трошки простіше відбувається, ніж тут. В принципі в Україні весільна індустрія трохи інакше працює. Я працюю в Європі саме з парами або з пленерами, але поки не з агенціями. Часто це бувають люди, які не живуть у тому місті, де відбувається весілля. До прикладу, мій продакшн знімав весілля індусів, американців у Відні.

‹›– Який зворотній зв’язок після цих весіль. Що кажуть тобі замовники, коли ти віддаєш фотографії?


– Дуже часто чую, що це щось неймовірне. Звичайно, вони колись були на весіллях у своїх знайомих і бачили інші фото. Той результат, який в Україні часто вважається просто хорошим, у Європі для середнього сегменту, є просто вражаючим. Мені загалом подобається як там люди готуються до весілля – красиві локації, всі одягаються за дрескодом. Легше працювати, коли навколо все стильне, гарний фон, краєвиди. Звісно, можна підшукати і в Ужгороді цікаву локацію, без проблем. Але у Відні ти просто стаєш і знімаєш в будь-яку сторону.

– Чи немає в тебе після іноземних весіль відчуття, що тобі не цікаво знімати в Україні? Зокрема в Закарпатті.

– В Україні є також цікаві проекти, в які люди вкладають душу. І тут не потрібні Відень чи Париж. Якщо є почуття. Я обожнюю знімати такі весілля. Коли ти знаходишся на такому проекті, реально переживаєш за кожного. Часто стримуєш себе, щоб не заплакати від тієї душевності, яку бачиш.

– Чи часто з тебе ще можна «вибити» цю сльозу, після тої кількості весіль, яку ти відфотографував за 10 років?

– Дуже легко. Я взагалі дуже простий хлопець і банальна річ може мене сколихнути. В такі моменти я розумію, що мені потрібно це висвітлити ще краще, працювати ще більше для того, щоб зробити цим людям приємне. Вони мене запросили на свою подію і ніби до себе в сім’ю. Вони показали мені щирість своїх почуттів, не побоялися пустити мене в своє життя. Тому я дуже хочу, щоб цей кредит довіри був виправданий і я підтвердив свій професіоналізм, і показав що вони зробили правильний вибір.


– Скільки весіль на рік ти знімаєш?


– Цьогоріч – близько 40 і з них лише 5 на Закарпатті. Коли цифри розподілилися таким чином, зрозумів, наскільки добре тут знімати – вийшов з хати, пішов познімав, прийшов об одинадцятій вечора додому, обійняв дружину, поцілував дітей і пішов спати. (ред. – посміхається)

– Окрім весільної фотографії з чого ще складається твоє професійне життя?

– Я займаюся студією. Ми реалізували цей проект разом з другом Ігорем Майхеркевичем. Це простір, в якому кожен може почати малювати за допомогою своєї камери. Кожна з деталей тут підібрана нами та може бути максимально багатофункціональною.

Окрім роботи я також намагаюся багато часу приділяти своїй сім’ї. У мене двоє дітей, з якими зараз дуже хочу налагодити діалог, щоб ми спілкувалися одною мовою. Я хочу їх розуміти, мені цікавий їхній світ. Молодшому 2,5 роки, старшому 8 років. До речі, старший син Діма уже пробує себе у фотографії. Є фотографії Марії Іванчо, які робив він. Він часто був зі мною у студії. Пам’ятаю, що і мене мама брала з собою на роботу у міську друкарню і я знав багато технічних моментів. А оскільки в нас є ще й фотошкола, то Дмитро закінчив її вже приблизно три рази. (ред. – сміється)

– Розкажи про свою селебріті-тему. Мережа гуділа нещодавно про те, що закарпатський фотограф знімав весілля Потапа і Насті Каменських. Але це не перша твоя зйомка для них і не тільки.

– Я почав працювати над art fashion фотографією. Цей стиль я собі сам придумав і почав зі звичайними людьми, які мені подобаються візуально. Виходило справді непогано, але якось я подумав, кому це може бути потрібно і зрозумів, що це люди – шоу-бізнесу. Їм завжди потрібні нові рішення, нові ідеї.


Так я поборов свої страхи і почав знайомитися з зірками, перш за все, на весіллях, інколи через друзів та їхніх знайомих. Знімав концерти в Ужгороді як акредитований фотограф від Varosh. І так потихеньку ці всі діалоги та співпраці вилаштовувалися.

– Про кого з тих, кого ти знімав, можна згадувати?

– Мені насправді подобається працювати з музикантами. Це люди актуальні, цікаві, творчі. Вдалося пофотографувати Потапа, Время и стекло, The Hardkiss, Світлану Лободу, Тіну Кароль. З неконцертних зйомок – Без обмежень, Настя Каменських, Pur:Pur, Аліна Паш, Святослав Вакарчук.

– Публікувати фото з весілля Потапа та Насті, звісно, не можна, так?

– Так! Із Настею – для мене це особливе спілкування. Це людина, яку я бачив у телевізорі ще з дитинства. Моя мама була фанаткою цього дуету дуже тривалий час. Якби вона була жива, то напевно пишалася б тим, що я з нею познайомився особисто. Це щастя, звичайно, що я став частиною їхнього найщасливішого дня. Це був дуже цікавий досвід для мене. Це був новий рівень в професійній діяльності.

Але не без курйозів. На сайті 1+1 вийшов матеріал про весілля, в якому написали, що Потана і Настю фотографував відомий італійський фотограф. Ми дуже сміялися з цього приводу.

– Ти весілля знімав не сам?



– Не сам, а зі своїм супер-офігенним другом Дімою Тараненко. Це людина, яка мені багато в чому допомогла в Києві, це мій гід по цьому місту. Він допомагає мені розібратися з тим світом. Він давно знімає зірок.

– Цього року та став частиною Canon-марафону. Це для тебе важлива подія?

– Це дуже цікавий проєкт, який організував Canon Україна. Він був повністю безкоштовний. Обрали 5-7 місць, куди привезли цікавих лекторів, свою техніку, влаштували майстер-класи, конкурси. Це все відбувалося протягом цілого дня. Всі люди, які цікавляться фото, могли долучитися. Послухати, отримати нові знання. Було дуже багато цікавих фотографів різних напрямків – фуд-фотографії, фотографії портретної, студійної зйомки і одним із них був я. Розповідав про свою графічну весільну фотографію. Це був крутий досвід для мене.

Принагідно радимо переглянути наш проект “Коріння: історичне вбрання Закарпаття у образах сучасних жінок“, який ми робили спільно з Сергієм.

Росана Тужанська, Varosh

Фото: Карл Смутко та з особистого архіву Сергія Мазура

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com