З подорожчанням газу, електрики і пального люди все більше повертаються до натурального господарства. Скажімо, в Карпатах на повну силу запрацювали млини на гірських річках. Але не прості, а стародавні — їм більше 100 років!
Раритетні млини, зроблені з дерева, економлять електрику, годують селян і приваблюють туристів. Наприклад, найдавніша водяний млин у Лукові, що на Закарпатті.
«Наш млин на воді — справжній раритет, йому більше 110 років. Цю руїну ніхто брати не хотів, коли роздавали паї, бо давнє колесо млина зовсім розсипалося. П’ять років вона не працювала, поки ми з чоловіком Денисом не полагодили складний механізм. Зараз млин — наш годувальник, ще й справжній музей на воді. Взимку спочиває, а навесні, як з річки зійде лід, запускаємо механізм з Божою молитвою, яку читаю тричі. Клієнтів вистачає. А напередодні Великодня і поготів. З ранку і до вечора триває робота в млині. Молоти пшеницю, ячмінь і кукурудзу до нас везуть селяни з трьох районів. Електрика адже зараз дорогуща! — Мірошниця Олена Сенинець вигрібає борошно в мішок, жменю перетирає пальцями. — Якість відмінна! З цієї муки вийде смачний хліб і хороша паска, яка і протягом року не зіпсується».
Про інше столітньому раритеті — водяному млині на околиці гірського Імстичева ревно дбає династія Бібов.
«Такого запашного борошна, як з нашої млина, ніде не купите. Електричні верстати «перепалюють» зерно, а з-під водяного млина — запашна натуральна мука, яка довго не псується. А які ароматні з нього хліба і коржики! Пригощайтеся, — Михайло Биба виймає ароматні хліба, що спекла його дружина. — Аромат на всю хату. На хлібі я добре знаюся. Мій дід був відомим на всю округу мельником. А цей млин на струмку Швидкий змайстрував ще мій батько, як тільки повернувся з фронту. Господарював 63 роки, навіть коли зовсім втратив зір, роботи в млині не залишив, працював на слух і на дотик».
Змолоти мішок зерна коштує всього 20 гривень. Але, незважаючи на важку працю, мірошник ціни не піднімає, тому що у селян зараз грошей немає. А, буває, за свою роботу бере зерном, в господарстві все знадобиться.
«Водяний млин придумали стародавні римляни. І, крім борошномельної галузі, її використовували ще в сукновальній справі, з її допомогою обробляли шкіру і конопель, заточувати інструмент, навіть варили пиво. А іспанці робили папір, шведи — ще й кували залізо. Старовинна водяна кузня Гамора, що досі діє на Закарпатті, — приклад використання водяного млина в промисловості. Зараз місцеві бізнесмени думають, як з старого млина запустити гідравлічну пилку для деревини, приходили до мене радитися. І актуальне — виробляти безкоштовну електрику, — каже Михайло. — Водяне колесо млина — обертовий генератор електричного струму. Але за малої енергетикою майбутнє. Тому і водяних млинів в Карпатах побільшає».
«Раніше майже в кожному селі був водяний млин. Зараз на Закарпатті з 120 збереглися тільки чотири. Відмінність їх у тому, що всі деталі, у тому числі і шестерні, зроблені з дерева, — каже Денис Добра, голова ГО «Боржавська ініціатива». — До них ми розробили навіть туристичний маршрут».
Еліна Савицька, «Експрес»