Ми вже звикли до того, що Карпати – це переважно стрункі смереки та буки. Дубом, липою чи березою у нас, щоправда, теж нікого не здивуєш... Проте неабияким сюрпризом для багатьох може виявитися той факт, що в карпатських лісах можна натрапити на справжні мамонтові дерева, або ж секвої. Так-так, це саме ті – найвищі дерева на планеті Земля, які тягаються у розмірах з хмародерами!
Мешкають чотири закарпатські секвої на території Великобичківського лісомисливського господарства, а саме у Лужанському лісництві, в урочищі Малий Банський на висоті 520 метрів над рівнем моря.
Але ж як у нашому краї з’явилися ці «гіганти-прибульці», батьківщиною для яких є далеке тихоокеанське узбережжя Північної Америки? Можна сказати: волею долі! «Поселилися» мамонтові дерева тут майже століття тому. У далекому 1920 році на суцільному зрубі було створено тимчасовий розсадник, де було висіяно насіння різних порід дерев. У тому числі секвої. Випадково чи ні, але зернятка проросли, і з того посіву до наших днів залишилися ці чотири дерева-гіганти. Щоправда, за прийнятими для виду секвої параметрами, закарпатські екземпляри якраз ще зовсім малюки. Наразі їх «зріст» становить якихось 45-55 метрів, а це менше ніж половина від висоти, якої сягають світові рекордсмени їх виду. Та й вік 94 роки (дуже поважний для людини) за мірками цих дерев – зовсім раннє дитинство. Для кращого розуміння масштабів доречне таке порівняння: як майже непомітним для нас є життя якоїсь комашки, так само швидкоплинним є людське життя для секвої. І це не дивно! Адже вік деяких мамонтових дерев перевищує 3 тисячі (а окремі екземпляри можуть прожити і 6 тисяч) років! Уявіть-но лише, скільки людських цивілізацій може змінитися за цей час!
Цікавим також є походження назви рослин-велетів. Спочатку секвої називали каліфорнійськими соснами або мамонтовими деревами, через схожість загнутих догори гілок з іклами мамонтів. У 1859 році такий собі Карл Лінней назвав це дерево на честь англійського полководця Веллінгтона «Веллінгтонія велетенська», що, однак, викликало невдоволення в американців, які вирішили назвати дерево ім’ям свого національного героя Джорджа Вашингтона — «Вашингтонія велетенська». Однак жодна з цих назв не прижилася. Тоді й почали іменувати цю рослину так, як її називали місцеві індіанці, а саме –секвоєю. Парадоксально, але походження цієї назви так само мало героїчний «присмак»! Адже пізніше з’ясувалось, що саме таке ім’я мав один з вождів племені ірокезів, який очолював визвольну боротьбу проти завойовників. Ось така іронія долі!
Що ж до закарпатських секвой, то вони належать до роду Секвоядендрон велетенський – одного з трьох родів виду Секвоя. Дерева ростуть поряд на галявині. Діаметри кожного екземпляра дуже різні – 26, 75, 96 та 130 см відповідно. Секвої на Рахівщині перебувають під охороною Лужанського лісництва. Проте до них є змога вільно навідуватись у супроводі лісової охорони. Знайти дерева-велети можна завдяки спеціально промаркованому туристичному маршруту. Гірська стежка (серпантин) веде до секвой крізь букові насадження. На галявині біля мамонтових дерев можна комфортно відпочити, адже неподалік встановлено альтанку бесідку, куток відпочинку, годівницю для лісової фауни, солонець. Тож не варто втрачати нагоди бодай півгодини посидіти поряд із велетами-довгожителями, попереду в котрих ще не одна тисяча років життя. Звичайно ж, якщо на те буде воля крихітної й недовголітньої, та водночас дуже могутньої людини.
Унікум