В Ужгородському прес-клубі відбулася прес-конференція закарпатських «кіборгів", бійців 80-оі аеромобільної бригади десантників Миколи Миньо та Романа Трубіна, які брали участь у бойових діях в Донецькому аеропорту. Кілька днів тому військові повернулися із Будапешта, де, завдяки проекту по реабілітації учасників бойових дій на сході України "Подаруй тепло герою", відпочили від війни та мали цікаві зустрічі. Незабаром -- знову на Схід.
Проект з реабілітації військових здійснює Громадське об'єднання "Європейський Ужгород" (голова Іштван Цап) спільно з Державним самоврядуванням українців Угорщини ( голова Ярославою Хортяні). Як розповів Іштван Цап, Ужгород активно співпрацює з діаспорою українців в Угорщині. «Угорці багато роблять у волонтерському русі і ми запропонували, привезти в Угорщину учасників АТО, якими у свою чергу опікуватимуться наші колеги, - каже Іштван Цап. - Перший етап ми реалізували надзвичайно успішно, учасниками стали оборонці Донецького аеропорту. Ми провели низку зустрічей з діаспорою, хлопці відвідали з напівофіційним візитом угорський парламент. Державне самоврядування українців Угорщини організувало незабутній відпочинок «кіборгів». За словами Іштвана Цапа, зараз готуються документи на виїзд для чергової групи, також десантників, які пережили пекло Іловайська, були у полоні півтора місяці. «Наш проект буде тривалим. На превеликий жаль, органи державної влади не завжди встигають займатися такими питаннями. Тому небайдуже люди, активісти,волонтери вносять свій вклад,- зазначив Іштван Цап. – Ще все ставлення до конфлікту на Сході України не є однозначним. Тому через проект ми виконуємо два завдання: як допомогти бійцям і як просувати правду про війну».
Закарпатські «кіборги» розповіли про те, як довелося захищати Донецький аеропорт.
«9 вересня 2014 наш підрозділ прибув у Дружківку, пробули два тижні, освоїлися. Надійшла команда виїхати у село Піски (знаходиться безпосередньо біля аеропорта). Пробули 8-9 днів, там почалися обстріли, після цього потрапили в аеропорт, на вишку. Я і Рома, і ще один закарпатець - позивний Дєд. Тільки приїхали - зразу з гранатомета нас вдарили по машині. Але, дякуючи майстерності водія, через 5-7 хв.ми були на вишці, - розповів Микола Миньо. - Ми показали, що можемо вистояти. Там ніколи не припиняють бойові дії. Воюють і Правий сектор, і Карпатська Січ, у Пісках стоять багато підрозділів. На другому боці -- спецпідрозділи з шевронами російської армії, кадировці і казаки. Зброя у них російська, яку мають тільки специ. Дуже дорога, не просвічується тепловізорами. Ніхто того не гарантував, що ми виїдемо звідти, але ми були там до 6 січня».
{g}
«Чергували постійно, мінялися кожні 6 годин, на вишці було 8 осіб, на броні теж 8. Був один коридор, який сполучав дві споруди, називався коридором смерті– розказує Роман Трубін. – Миколу ми називали архітектором, він придумав збивати плитку з підлоги, набивати нею мішки, а потім робити оборонні споруди – закривати вікна (площею 7 на 5 метрів) , які прострілювалися. Кожен мав свою задачу: забезпечити боєприпаси, передивитися зброю, щоб все було у належному стані».
Розказали бійці і про умови, в яких довелося перебувати в аеропорту. Спали по 8 осіб у приміщенні 2м на 2,5м. Топили буржуйкою, харчувалися сухпайками, вода була. У той час морози сягали - 27 градусів. Але ніхто, за словами, «кіборгів» не простудився і не був хворий.
З особливою теплотою закарпатці згадали свої побратимів, багато з який загинуло. Зокрема 26-річного лікаря, який рятував людей під кулями.
«То не правда, що ми аеропорт здали, тільки відійшли на деяку відстань, вже ні за що було ховатися. Аеропорт їхній ніколи не був. У нас були свої нюанси, як можна було тримати оборону», - каже Микола Миньо.
Закарпатці кажуть, що українська армія більш-менш стає на ноги. Особлива подяка волонтерам. Незабаром чоловіки знову вирушать на Схід. Роман цього разу вже добровольцем. Кажуть, що відпочиваючи в Угорщині повністю відключилися від тих подій. «Відключилися повністю, мали психологічну і фізичну реабілітацію. Навіть на планері літали. Стільки було вражень»,- коментує Микола Миньо. «Мабуть, мені там, на Сході і не повірять», - жартує він.