Закарпаття, напевно, – один з найбільш привабливих для туристів регіонів України. Тому, отримавши запрошення від Ужгородського прес-клубу відвідати цей мальовничий край у рамках проекту «Від Сходу до Заходу», я погодилася без вагань.
Програма подорожі обіцяла чимало цікавинок і зустрічей. І хоча я бувала і в Ужгороді, і в Мукачеві раніше, попереду, як з’ясувалося, на мене чекало багато здивувань…
Місто з ароматом кавиРанок в Ужгороді (старовинна назва якого – Унгвар) не починається без запашної кави. Місцеві жителі стверджують: «Львів – це місто кав’ярень, а Ужгород – місто кави», нібито найсмачнішу каву готують саме тут. Мовляв, досвіду у приготуванні цього тонізуючого напою вони мають на кілька століть більше, ніж львів’яни, тому й кава смачніша. Журналісти з різних регіонів України, в тому числі і я, переконалися, що це справді так. А ще нас вразила гостинність, доброзичливість, толерантність місцевих. До речі, значна частина населення говорить російською. А ще – угорською, румунською, болгарською. На Закарпатті є цілі села, де української взагалі не розуміють. А також в одному селі мирно співіснують декілька громад і храмів: католицькі, греко-католицькі, православні КП і МП та інші. Це багатомовний, поліетнічний і поліконфесійний край.
Історія обласного центру (до речі, найменшого в Україні) нараховує понад 1100 років. У IX ст. городище перетворилося на укріплене ранньофеодальне місто, яке стало центром слов'янського князівства на чолі з легендарним князем Лаборцем. У 896 р. угорські племена під керівництвом свого вождя Алмоша вбили князя і захопили місто. «Золотий вік» Ужгорода починається в 1318 році, коли його правителями стали італійські графи Друггети. Нові господарі зміцнили роль міста як економічного і торгового центру. У той час герб міста являв собою щит з двома виноградними лозами, що свідчило про основне заняття його жителів. Ужгород славився своїми ярмарками. Сюди приїжджали купці із Словаччини, Німеччини, Угорщини, Молдови, Польщі, Греції, Росії.
Ужгород — місто з ароматом кави! (ФОТО)
Неаполітанські господарі Ужгорода залишили нам у спадок вулицю Корзо, з італійської це перекладається як «пішохідна вулиця». Доволі вузенька, але дуже затишна вулиця забудована старовинними дво- і триповерховими будинками, прикрашеними ліпним орнаментом. Це серце Ужгорода. І саме тут на стіні будинку можна побачити скульптуру ліхтарника Дяді Колі (це реальна людина, яка все життя запалювала ліхтарі). Практично весь Корзо складається з магазинчиків, ресторанчиків і кафе, тож обов’язково завітайте в одне з них! Кожен заклад має свою атмосферу та фірмові страви. І кожен ужгородець точно має свій улюблений бар, де бармени та офіціанти знають його на ім’я, а також знають улюблений сорт кави (до речі, вартість кави – від 15 грн. за філіжанку, тістечок і десертів – теж десь від 15 грн.). А ціни на перші та другі страви – майже такі ж, як у Чернігові (обов’язково скуштуйте традиційні страви – бограч, банош, боб-гуляш, токан, бринзу та інші).
Після знайомства з містом ми завітали до затишного арт-кафе Voto. Це, до речі, назва ще однієї вулички, яка колись існувала в стародавньому місті, але про неї лишилася тільки згадка. Власниця кафе Юліана Стойка розповіла про концепцію закладу (тут мають можливість виставляти та продавати свої роботи молоді художники, майстри) та пригостила журналістів кавою з чудовою домашньою випічкою ( краще один раз скуштувати!). Отже, будете в Ужгороді – обов’язково відвідайте Voto, де можна не тільки побалувати шлунок, а й помилувати око.
Легенди Ужгородського замку
Візитна карточка міста - замок, туди й варто вирушити в першу чергу. Ужгородський замок - один з найстаріших в Україні, з ним пов’язані романтичні легенди. Одна говорить, що у графа Друггета була донька, яку звали Біла Діва за її прекрасне довге сріблясте волосся. У той час польський граф Любомир забажав підкорити Ужгородський замок. Один польський воєвода прибув у фортецю як гість, аби розвідати плани укріплень. Біла Діва закохалася в нього. Під час облоги дівчина впізнала свого коханого серед ворогів і призначила йому побачення біля таємного ходу в замок. Охоронці графа перехопили лист і доповіли своєму правителю. Закоханих спіймали. Білу Діву замурували живцем у стіну, а її судженому відрубали голову. З того часу привид графині щоночі блукає по Ужгородському замку в пошуках коханого, а зі сходом сонця повертається в кам'яну темницю. Вартість вхідних квитків: 10-20 грн.
Оглянувши замок, не поспішайте повертатися до центру, адже поруч знаходиться Закарпатський музей народної архітектури та побуту, відкритий ще у далекому 1970 році. На невеликій площі побачимо дерев’яне диво - лемківську Свято-Михайлівську церкву (1777), доставлену з села Шелестове Хустського району. А також побачимо сім садиб і шість житлових будинків різних народностей Закарпаття зі школою, кузнею, млином і навіть автентичною корчмою. Складається враження, неначе на машині часу ти потрапив у позаминуле століття. Фото виходять просто неймовірні! Вартість квитків: 20-50 грн.
Ще одна родзинка цього чарівного міста – пішохідний міст через річку Уж – романтичний і мальовничий. З набережної він виглядає дуже привабливо. А на самому мосту побачимо безліч замочків, які залишають закохані, ключі ж вони кидають у воду. Наступна родзинка - найдовша липова алея в Європі, що розтяглася вздовж набережної більш ніж на 2 кілометри, дерева цвітуть довго, адже тут зібрані різні сорти липи. Ще одне природне диво Ужгорода – цвітіння сакури. На початку травня центральну частину міста нібито огортають ніжні рожеві хмарини. Це надзвичайно романтичне видовище, на яке приїздять подивитися тисячі туристів
Міні-скульптури – сучасна родзинка УжгородаОстанніми роками у місті з’явився новий оригінальний туристичний маршрут. У найнесподіваніших місцях можна тут можна зустріти скульптури-мініатюри: чи бо бравого солдата Швейка з кнедликом у руці, чи Статую свободи (найменшу в світі), родину їжачків чи корабель «Карпатія» (єдине судно, що прийшло на допомогу «Титаніку»). І, звісно ж, міні-скульптури розповідають про найвідоміших закарпатців. Це, приміром, Єнді Ворхол (Андрій Варгола) – засновник поп-арту, культова постать у сучасному мистецтві; сержант Михайло Штранк, русин за походженням (один з шістьох морських піхотинців США, котрі підняли прапор перемоги у війні с фашизмом на о.Іодзима), Гаррі Гудіні (його родичі емігрували до США) та інші. Їх автор – Михайло Колодка.
- Таких скульптур на сьогодні вже 18, але є ідеї щодо наступних персонажів, - розповів наш колоритний екскурсовод - професор, завідувач кафедри туристичної інфраструктури та сервісу УжНУ, один з ініціаторів цього проекту пан Федір Шандор (НА ФОТО). – Міні-скульптура дуже гармонійно вписується у фізичний простір вже забудованого міста, вона маленька і не конфліктна і водночас – виразна і багатослівна, спонукає нас до комунікації та осмислення. У цих скульптурах розкривається культурне багатство нашого краю.
Путівники, що розповідають про кожну з цих скульптур, можна знайти в кафе, на карті показані й ті місця, де вони розташовані. Адже скульптури настільки маленькі, що можна пройти поруч і навіть їх не помітити. До речі, в Ужгороді багато і традиційних скульптур. Схоже, тут цінують своїх відомих земляків і намагаються достойно вшанувати їхню пам'ять. Особисто мені не вистачає цього в Чернігові.
Дещо про ціни, готелі та відпочинокЦікаво, що місцеві частенько «їздять на закупи» до сусідніх Словенії та Угорщини (з Ужгорода ближче до дев’яти європейських столиць, ніж до Києва). Багато хто мріє виїхати за кордон на постійне проживання.
Ще одне моє відкриття під час цієї подорожі – петанк. З’ясувалося, закарпатці дуже полюбили цю гру, щодня теплої пори року у міському парку грають і дорослі, і діти, а мої колеги беруть активну участь у змаганнях, їздять за кордон, причому без особливої підготовки виборюють призові місця і навіть проводять у себе міжнародні турніри. Не буду заглиблюватися в правила, скажу лише, що сама гра дуже азартна, відбувається на свіжому повітрі, доступна кожному, незалежно від віку та фізичної підготовки, спеціальних навичок не вимагає. Особисто я «захворіла», складу компанію тим, хто грає в петанк у Чернігові.
А ще Ужгород, за словами нашого екскурсовода Федіра Шандора, можна вважати «велосипедною столицею»: «Так, велодоріжки кращі у Львові, у нас їх нема взагалі. Зате велосипед у нас більш популярний». Дійсно, відстані тут такі, що найзручніше їх долати за допомогою двоколісного транспорту.
І наостанок дещо про дорогу та ціни. Як найкраще дістатися до Ужгорода? Щодня з Києва на Закарпаття відправляються кілька потягів. Вартість квитка в купе – бл. 220 грн. Виїжджати можна по обіді чи ввечері. І вже на ранок тебе вже зустрічає гостинне Закарпаття. Знайти житло – не проблема. Вартість оренди квартири в Ужгороді – від 200 грн. на добу, в хостелі – від 100 грн. за місце, а вартість номеру в готелі – від 400 грн.
Ужгород — місто з ароматом кави! (ФОТО)
До речі, з подивом я дізналася, що в самому Ужгороді та навколо нього діють близько 60 готелів, ліжковий фонд становить майже 3000 місць (а самому місті проживають десь 120 тис. жителів). Так що вибір є! Для порівняння: в Чернігові та поряд з ним на сьогодні діють близько 10 готелів і міні-готелів, ліжковий фонд – десь 1000 місць. Так що Ужгороду, напевно, вдається краще використовувати свій туристичний потенціал. Нам є чого повчитися!
Прес-тур відбувся у рамках проекту Ужгородського прес-клубу «Від Сходу до Заходу» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Вікторія Сидорова, фото автора