У часи написання творів, які виконуватиме хор "Cantus" 15 червня в холі Закарпатської ОДА, роль концертних залів відігравали церкви, собори. Це були єдині, значно вищої якості (порівняно з побутовими умовами "середньостатистичного" мешканця християнської Європи тих часів) простори, доступ до яких був забезпечений практично для всіх охочих. В такому розумінні храми відігравали роль і культурно-видовищних закладів, яку в нас час виконують філармонії, оперні та драматичні театри.
Хоча театри існували і раніше, їхні споруди не досягали тієї досконалості, що притаманна храмам як в образному, так і в конструктивному. Адже історія розвитку архітектурної думки Європи до ХІХ сторіччя – це в основному історія розвитку будівництва храмів, що досягла своїх вершин в епоху пізньої готики.
Бах творив в епоху бароко, але твори його виконувались переважно в готичних соборах. Це була повна органічна єдність, гармонія почутого й побаченого. З впевненістю можна сказати, що компонуючи свої ораторії та меси, Бах чітко уявляв, де вони будуть виконуватись. І це були не так звані будинки культури, схожі на стодоли, "музично-драматичні" театри, в акустичному плані абсолютно не придатні для таких дій, або так само непристосовані колишні синагоги. Це були, як правило, надзвичайно майстерно виконані готичні собори з відповідними акустичними характеристиками і просторовими даними.
На превеликий жаль, загальнодоступні громадські заклади Ужгорода не відповідають цим критеріям. Це стосується і наших храмів. Вони є не зовсім автентичними в нині існуючому вигляді. Внутрішні простори їх, якщо і носили колись відбитки актуальних тенденцій розвитку світової архітектурної думки, то внаслідок невдалих втручань на сьогоднішній день спотворені ознаками дилетантизму і не можуть служити повноцінним оточенням при виконанні музичних композицій бахівського рівня. І тільки один громадський простір відповідного ґатунку дійшов до нас в майже незіпсованому виді.
Характерний представник своєї епохи, архітектурний витвір світового рівня – Народна Рада Франтішка Крупки. Так, зрозуміло, це не готика, це – чистісінький неокласицизм 30-х років ХХ сторіччя, але за якістю об’ємно-просторової композиції, за рівнем виконання – він не поступається найкращим взірцям будівельного мистецтва, незалежно від часу їх створення.
Народна Рада, як і весь урядовий район "Малий Галаго", головною будівлею якого вона є – не наслідок природного, історично виправданого розвитку міської забудови. Це культурна експансія, подібну до якої місто переживало хіба що за часів графа Міклоша Берчені, останнього володаря Ужгородського замку. Народна Рада, відповідаючи своїй назві, мала стати символом народовладдя в державі з демократичним устроєм (якою, безперечно, була Чехословаччина) з одного боку та, водночас, еталоном будівельного мистецтва, прикладом для наслідування – з іншого. В будівлі вдало поєднані образність офіційного статусу державної установи і гуманність інтер’єрів.
Ввійшовши до будівлі Народної Ради через центральний вхід, людина неминуче потрапляє до його композиційного ядра – трьохповерхового атріуму з верхнім природнім освітленням, до якого примикають всі інші просторові елементи будівлі. Саме атріум є тією неповторною особливістю, "родзинкою", яка робить творіння Крупки винятково привабливим. Вишукані пропорції, майстерно підібрані оздоблювальні матеріали, відсутність візуальних подразників, м’якість освітлення, ізольованість від зовнішніх шумів створюють ілюзію абсолютного комфорту, душевної рівноваги, гармонії і, разом із тим, відчуття урочистості, особливості моменту. Так само, як у готичних храмах. Genius loci – присутність духу місця. "Будинки, як правило, мовчать, тільки одиниці вміють розмовляти, а таких, які співають, практично не існує". Зверніть увагу – ця співає.
Колись цей простір активно використовувала громада міста. До 1945 року губернатором, який, до речі, мешкав тут же, на третьому поверсі західного крила, в атріумі проводились офіційні та світські прийоми, тут проходили концерти та бали. Народна Рада була центром суспільного життя краю. Ще навіть у 70-х роках центральний простір будівлі служив місцем проведення публічних заходів, серед інших – загальноміські випускні вечори.
Потім все зупинилося, включаючи paternoster, який по первісному задуму мав би працювати зранку до вечора. Для того він і є. Настінні світильники різного діаметру на колонах холу, які спеціально підсилювали ефект перспективного скорочення, замінили на однакові. На стелях галерей підвісили кухонні люстри. Губернаторські апартаменти знищили повністю ще при комуністах, а частину п’ятого поверху переробили на свій "смак" уже в наші часи. Вони краще знають за Крупку. Невідомо з яких міркувань флагштоки обабіч головного фасаду – невід’ємні елементи композиційної рівноваги фасаду – зняли і встановили тільки один з них по центру. А на партері вже відірвались сповна… А так, поки, здається, все.
Франтішку Крупці в цьому році виповнилося би 130 років. Подейкують, що вшанувати його пам’ять збираються встановленням бюсту. А може б відкоригувати помилки, допущені його "шанувальниками", поки процес не зайшов надто далеко?
Хвала Богу, в твори генія, які будуть виконувати тут незабаром, іще не вносили змін для "покращення". Поки що. Але хтозна, що нас іще чекає…
Наразі ж нас чекає чудовий концерт, нарешті, в гідному оточенні.
Петро Сарваш,
голова ГО "PRO URBE"P.S. 15 червня в атріумі-фойє Закарпатської ОДА відбудеться благодійний концерт "Бах у будівлі Крупки" від камерного хору "Cantus" і камерного оркестру "Leopolis".
Початок о 19.00. Вхід за запрошеннями.