Прикріплюючи до бушлата командира 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної бригади полковника ЗСУ Сергія Шаптали орден «Золота зірка» з відзначенням званням Герой України, Президент країни Петро Порошенко сказав: «Нині вами пишається не лише Мукачеве й Закарпаття, але й вся Україна».
— Ми готові й далі захищати українську землю на всі 100%, — відповів полковник.
Усього через вісім днів після першого ордена полковник Шаптала отримує ще один — Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», — вказано в Указі Президента.
— У ті миті я думав про бойових товаришів, з якими півроку провів під обстрілами у Дебальцевому. Найперше про тих, які не повернулися додому живими, — сказав військовий командир.
Сім’я військовихСергієві Шапталі 42 роки, а військовий стаж — уже чверть століття. У дитинстві, як правило, все просто. Ходив до середньої школи у рідній Костянтинівці Смілянського району на Черкащині. Батько працював на залізниці, мати — в райенергонагляді.
— Бажання стати військовим з’явилося ще в шостому класі, — говорить Сергій Олександрович. — Крім мене до військових училищ вступили ще двоє ровесників із моєї школи. Утім, закінчив навчання й залишився у війську лише я один.
Цим завдячує класному керівнику, колишньому вчителю фізкультури Олексію Шульзі. Про нього й нині — найтепліші спогади. Під час недавніх відвідин малої батьківщини зустрічався й з наставником. Тепер Олексій Миколайович очолює сільську раду Костянтинівки.
…Після школи Сергій вступив до Київського загальновійськового училища. А диплом отримував уже в Одесі в Інституті сухопутних військ, бо навчальний заклад пережив реформування. У послужному списку Героя України — перебування в складі миротворчого контингенту України в Косові.
До Мукачевого службу проходив на Волині, де й побралися з коханою Оксаною, теж військовослужбовцем. Старший син Олександр унаслідував батькову професію — навчається на другому курсі Академії сухопутних військ у Львові. Молодший, Владислав, — четвертокласник. У сім’ї з нетерпінням чекають завершення військових дій. А з ним і визначення постійного місця дислокації. Щоб нарешті відчути сімейний затишок разом, а не окремо одне від одного.
З Мукачевого до ДебальцевогоПризначення Олександра Шаптали комбригом співпало з початком передислокації 128-ї бригади в зону АТО. Першого вересня минулого року її підрозділи з крайнього заходу країни рушили до східних кордонів.
— Там відбувалося бойове хрещення. Кожен солдат відчув повноту відповідальності за свої дії, — ділиться думками комбриг. — Я прийшов у бригаду, коли вона була вже відмобілізована, пройшла бойове злагодження. Рухалися на Донбас готовими до виконання найскладніших завдань.
Як зауважив офіцер, перебування бригади у зоні АТО — величезний досвід участі у військових операціях. Професіоналізм солдатів виріс колосально. За цей бойовий вишкіл довелося заплатити дорогою ціною: майже сотнею загиблих за весь період проведення АТО.
— У Дебальцевому не було ніякого котла, як це дехто стверджує, — запевнив полковник Шаптала. — Була спланована операція виведення бригади з району бойових дій, і вона пройшла з мінімальними втратами. Майже дві з половиною тисячі бійців особового складу бригади повернулися до Закарпаття. Тут бригада відновлюватиме боєздатність, поповнюватиме кадровий штат.
Після повернення додому комбриг і його заступники клопотали перед командуванням про забезпечення своїх військових ліжками в казармах, а не в наметах. Подбали й про харчування в стаціонарних їдальнях на території військових частин. «Бо, як кажуть, війна війною, а обід повинен бути за розкладом», — додає полковник.
І розповідає, як ще недавно готували самостійно їжу серед поля. Згадує про лазню. Бо в яких би умовах не перебували, а про харчування й гігієну забувати не слід. Нагодований і чистий солдат — це вже запорука перемоги.
Щоранку комбриг о 6.30—6.45 уже на території бригади. Його робочий день триває до пів на дев’яту — дев’яти вечора. Виявлення проблем і своєчасне їх розв’язання значною мірою залежить від командира, переконаний Сергій Шаптала. Тому слід самому якомога більше бувати на місцях, бачити все на власні очі.
До речі, воїни 128-ї бригади одними з перших у військах отримали обіцяні урядом нагороди за знищену військову техніку противника. Матеріальне заохочення діє, зізнався військовий. Воно ж і мотивує солдатів до зібраності й пильності. Так шістьом бійцям кошти на картки були перераховані ще до виходу з Дебальцевого за відбиту у ворога техніку. А інші солдати отримали грошове забезпечення за знешкоджену техніку.
Тішить командира те, що у Виноградові, де розквартирований один із гірсько-піхотних батальйонів, щойно здали в експлуатацію багатоквартирний будинок. У ньому поселяться майже шістдесят сімей військових. У Мукачевому для них зводиться також 44-квартирний будинок.
І ще приємна новина останніх днів — у Мукачівському військовому шпиталі відкрито кабінет лікувальної фізкультури. Тут проходитимуть реабілітацію бійці, які потребують її після повернення з зони АТО. Комбриг щиро дякує керівникам органів місцевого самоврядування, на території яких розташовані військові частини, а також волонтерам. Завдяки їм відбуваються зустрічі з воїнами, екскурсії, концерти, а це дуже важливо — підтримувати бойовий дух захисників.
Урядовий кур’єр