Нещодавно в самому центрі Мукачева,поряд із центральною бібліотекою, можна було побачити художника з дуже виразними обличчям та жестами, який, продаючи свої роботи, водночас працював над новими. А тим, кому було цікаво, ще й охоче розповідав про себе, своє життя, про плани на майбутнє.Цю людину можна зустріти не тільки в Мукачеві, а й в Ужгороді, в інших містах Закарпаття, наприклад, у туристичному Берегові. А живе митець у Великому Березному, де вже чверть століття будує оригінальний будинок без жодних прямих кутів – тільки сфери, оскільки такий стиль єдино відповідає світогляду майстра. Перехожі можуть сприйняти художника за вуличного дивака, талановитого майстра та оригінального філософа. Насправді ж цей пан – доволі відома особистість, особливо в соцмережах.
На Закарпатті п’ять років тому був сплеск цікавості до його творчості, коли в краєзнавчому музеї Ужгородського замку пройшла виставка неординарних робіт Ігоря Стадницького (так звуть автора) «Замки і замки». Відвідувачі могли помилуватися видами закарпатських замків та храмів, виконаних, як жартує автор, у форматі 3D. Робіт було понад два десятки, виготовлених у складній техніці «просторового живопису», яка поєднує ковку заліза із застосуванням рельєфної фарби з додаванням патини та бронзи. Для великих панно окремі ковані деталі збираються за допомогою металевих скоб та навіть зварювання.
Раніше пан Ігор називав свої картини рельєфним живописом, але на них є не тільки рельєф, а й горельєф, барельєф, відтак пізніше стиль отримав назву «просторовий живопис» і був визнаний унікальним. Зокрема, народним художником України, закарпатцем Володимиром Микитою.Щодо персони Ігоря Стадницького, то цей 60-річний митець є архітектором за освітою (певний час був головним архітектором Великого Березного, але не спрацювався в колективі, який не сприймав неординарності його творчих підходів). До речі, батько трьох вже дорослих дітей воліє називати себе не за іменем-прізвищем, а вигаданим новим ім’ям – Sigoris.
Це, з одного боку, зашифрування, що значить «Стадницький Ігор, Іванів син», а з другого, у перекладі з латинської — «той, що говорить символами» (signum – сигнал, символ, oris – говорити). За таким іменем радить шукати себе в інтернеті. Але спілкуватися з цим художником вживу значно цікавіше. Так, за десять хвилин розмови ця неординарна людина взялась на аркуші білого паперу розтлумачити невипадковість цифр, з яким ми живемо – від календаря до розмірів самого аркуша. Тож раджу закарпатцям, які побачать пана Сігоріса на вулицях своїх міст, не втрачати такої нагоди, та, якщо не вистачає грошей придбати картину, поспілкуватися з художником на теми, на які в буденному житті доводиться говорити далеко нечасто.